Уболівальники «Карпат» в матчі своєї команди проти «Дніпра» найкращим гравцем у складі «зелено-білих» визнали кіпера Всеволода Романенка, якому сьогодні, 24 березня, виповнилося 32 роки. Однак коли кореспондент Інформаційного центру ФК «Карпати» про результати опитування на офіційному сайті клубу повідомив найстаршого гравця нашої команди, особливих змін у загалом сумному настрої Всеволода не відбулося.
Настрій не святковий
Приємно, що вболівальники відзначили мою гру з кращого боку. Але футбол – гра колективна і в ньому головним є командний результат. Тому краще першим в цьому опитуванні став би хтось інший, але при цьому ми б принаймні не програли. Надзвичайно прикро віддавати гру на останній хвилині…
На твою думку, врятувати команду від гола Калиниченка ти міг?
Складне питання. Ротань дуже класно вирізав передачу – м’яч йшов від воротаря і до того ж по високій траєкторії. Можливо, я б зміг дістати м’яч кінчиками пальців. Але при виході з воріт у мене на першому ж кроці трохи послизнулася опорна нога (далася взнаки якість газону). Однак визнаю, що десь не до кінця зіграв так, як вимагалося в цьому епізоді.
Відчувається, що настрій напередодні дня народження у тебе далекий від святкового.
Так, поки що він неважний. Але добре, що в чемпіонаті зараз пауза і нам дали кілька вихідних. І гравцям, і тренерам, і керівництву клубу необхідно трохи перепочити і проаналізувати пройдений весняний відрізок сезону та переосмислити все те, що сталося за цей час. Знаєте, я по телефону спілкувався з нашим головним тренером, і у нього також настрій не з найкращих.
Важко відходиш від подібних матчів?
Пережити такі стреси не просто. Як правило, після такого на мене чекає перш за все практично безсонна ніч. Якщо й вдається заснути, то максимум годинки на дві, не більше. А решту часу перевертаєшся з боку на бік і весь час у голові прокручуються ігрові епізоди. А ще в душі щось постійно гризе.
Арбітр – «нехороший дядько»
В колі сім’ї легше прийти до тями після подібних стресових ситуацій?
В значній мірі так. Я одразу після гри в Дніпропетровську прилетів до сім’ї до Києва. Серед рідних, займаючись різноманітними домашніми проблемами, можна відволіктися від футболу. Але все одно мимоволі згадуєш те, що сталося, і стає трохи не по собі. Однак вдома насправді переживати поразку значно легше, ніж це було б у Львові – на базі в Брюховичах, або наодинці у львівській квартирі.
То може вартувало б перевезти сім’ю у Львів?
Я б так і зробив, але наразі це нереально. Старша донька закінчує середню школу і влітку вступатиме до вузу. Тому зараз вона займається з репетиторами. На жаль, специфіка роботи професійного футболіста не дозволяє завжди бути з рідними. От і в моїй сім’ї сьогодні обставини складаються таким чином, що турботи про дітей відсотків на 90 лежать на дружині. Я ж основним чином є лише годувальником.
Як сім’я реагує на твій психологічний стан і чи дивляться матчі за твоєю участю?
Дружина і обидві доньки – мої найвідданіші вболівальниці. Завжди підтримують і разом зі мною переживають поразки та тішаться перемогам. Щоправда, дружина вже давно матчі не дивиться, бо кілька разів справа закінчувалася корвалолом і валідолом. А дівчатка від телевізора не відходять. Точніше, старша не відходить, хоча й реагує на все доволі спокійно. А молодша, їй дев’ять років, всю гру дивиться, але практично після кожного ігрового епізоду біжить до мами і коментує їй події на полі: „Батько відбив… Тато пропустив… Наші забили… Ой! Що ж тепер буде? Татка вдарили…” Не знаю, можливо, з часом стане футбольним коментатором. Вона до речі, коли я приїхав, найбільше мене розпитувала про епізод з незарахованим голом у ворота „Дніпра”.
Не дивно, адже рішення судді скасувати гол Мілошевіча викликало неоднозначну реакцію. І що ж ти відповів доньці?
Сказав, що суддя виявився «нехорошим дядьком». А якщо серйозно, то весь матч судді ставилися до нас упереджено. Причому це стосується саме всієї бригади, а не лише арбітра в полі. Достатньо пригадати два епізоди, коли м’яч потрапляв у руку гравцям «Дніпра» в їхньому штрафному майданчику, але свисток мовчав. Зокрема Русол, лежачи на землі, підняв руку і в неї влучив м’яч. Це – чистий пенальті, але арбітр жестом показав продовжувати гру. А коли ззаду стрибнули в ноги Голодюку… В роздягальні на кісточках Олега залишилися чіткі сліди від шипів суперника, а суддя і в тому епізоді не побачив порушення. Знаєте, я вже не один рік у футболі, і добре бачу, коли щось не так…
Я «не втикаю» за помилки
Що скажеш про гру вашого суперника? Невже ти вважаєш, що «Дніпро» не заслужив на перемогу?
«Дніпро» грав з величезним бажанням, більшість часу володів перевагою, однак явних гольових моментів створив мізер. Але й ми могли забити. І потім, ще невідомо як би все повернулося, коли б суддя зарахував наш гол… Ну й забили вони переможний м’яч вже в компенсований час. Так що одне очко ми заслужили.
Сергій Кузнецов після матчу казав, що дніпряни вийшли на гру дуже злими. Можливо, «Карпати» просто потрапили під дніпропетровський «каток»?
Я б не сказав, що в бажанні ми їм поступалися. Вони дійсно дуже хотіли виграти, це відчувалося весь час. Перед грою до нас доходили чутки, що в разі втрати очок, Володимира Бессонова керівництво «Дніпра» звільнить з посади. Цікаво, що до нас у них було чимало ротацій у складі, а на «Карпати» Бессонов кинув усіх своїх найвідоміших гравців. Склалося враження, що проти нас він виставив не команду, а набір зіркових імен. Вийшли з перших хвилин і Назаренко, і навіть Бєлік, який, напевне, вже й забув, коли востаннє виходив в основному складі. Можна сказати, Бессонов пішов ва-банк.
Наразі ти стовідсотково у «Карпатах» основний воротар. У якій ситуації краще себе почуваєш: коли тобі дублери дихають у спину, чи у такій, яка є в команді зараз?
Перш за все я хочу сказати, що на сьогодні я не почуваюся основним воротарем «Карпат» на всі сто відсотків. І це не є якась моя надмірна скромність. Просто Андрій Новак зараз діє у воротах дуже добре. Але в нього зовсім немає досвіду матчів на найвищому рівні. А перед командою стоять серйозні завдання. Тому тренери поки й не ризикують ставити його у ворота. Та й Богдан Когут хлопець не без здібностей. Однак їм обом потрібно не зупинятися, а весь час працювати над собою. Так що подих молодих воротарів у спину я відчуваю. А стосовно того, коли я краще почуваюся, то скажу відверто: однозначно краще, коли є конкуренція. Вона не дозволяє заспокоюватися на досягнутому, а навпаки, змушує весь час прогресувати.
Іван Мілошевіч нещодавно казав, що Романенко багато в грі підказує при обороні, але ніколи на гравців не підвищує голос і не «втикає» захисникам за допущені помилки.
У грі справді намагаюся гравцям задньої лінії постійно підказувати. Але на рахунок того, ніби я «не втикаю» за помилки, Іван трохи загнув. Більше того, без цього у футболі не можна. Інша справа, що комусь все можна пояснити добрим словом, а є й такі, хто нормального тону не розуміє. Тому інколи доводиться застосовувати відверту чоловічу розмову. Додам, що в такий спосіб ми ще й заводимо один одного у грі. Проте це все ігрові моменти, по завершенні зустрічі ми про них і не згадуємо.
Тобто після матчу ти на помилки партнерам не вказуєш?
Хочу зробити уточнення. Ми між собою лише обговорюємо той чи інший момент. А розбирати гру і вказувати на помилки гравців – це виключно прерогатива тренера. Бо якщо ми самі почнемо влаштовувати подібного роду розбірки, то в команді почнеться казна що. І потім, кожен гравець і так знає, де й коли він зіграв неправильно.
І останнє запитання: чи немає у тебе страху зазнати травми, коли кидаєшся в ноги супернику чи йдеш з ним у стик?
Про таке ніколи не думаю. А той, у кого з’являються подібні думки, повинен «зав’язувати» з грою у воротах. А найцікавіше, травмуються серед футболістів нашого амплуа найчастіше якраз ті, хто боїться її отримати.
Іван Дупнак, Інформаційний центр ФК “Карпати”, fckarpaty.lviv.ua
