Адріан Михальчишин, голова Тренерської комісії ФІДЕ, про зміни громадянства та стан справ у вітчизняному світі шахів
Адріан Михальчишин, голова Тренерської комісії ФІДЕ, про зміни громадянства та стан справ у вітчизняному світі шахів
У спортивному світі гучно пролунала заява 19-річного міжнародного гросмейстера Сергія Карякіна, який заявив, що переходить до шахової федерації Росії, бо хоче боротися за звання чемпіона світу, а в Україні такої можливості не має. Це не перший випадок, коли провідні спортсмени з тих чи інших причин змінюють країну, громадянство і виступають під чужими прапорами. У шахах подібне трапляється частіше, ніж у будь-якому іншому виді спорту.
Одні міжнародні федерації взагалі не дозволяють виступати за збірні різних країн (ФІФА), інші влаштовують "карантин" на рік-два, а ФІДЕ вимагає лише оплати за формальний перехід до списку іншої федерації.
Платиш щось понад сто євро і маєш право на перехід, чим скористалися вже сотні шахістів. Ось лише кілька найбільш знаних українських гросмейстерів, членів збірної команди, хто використав таку можливість: Олександр Бєлявський (Словенія), Ігор Новиков (США), Олександр Онищук (США), Адріан Михальчишин (Словенія), Йосиф Дорфман (Франція), Анна Затонських (США), Ірина Чолушкіна (Сербія), Олена Сєдіна (Італія), Михайло Гуревич (Бельгія, Туреччина). Іноді перехід до федерації іншої країни не викликає зміни громадянства – Бєлявский та Михальчишин далі мешкають у Львові з українськими паспортами, Аня Музичук зі Стрия успішно вчиться у Львівському державному університеті фізичної культури, а захищає кольори Словенії, а 15-річний міжнародний майстер Олександр Іпатов навчається у десятому класі Львівської лінгвістичної гімназії, а належить до іспанської федерації. Приклади можна продовжувати, але випадок з Карякіним виходить поза рамки простої зміни федерації. Сергій сім років тому саме в Україні став наймолодшим гросмейстером світу, виріс до рівня шахіста світового класу, що доказав своєю перемогою на початку року у Вейк-ан-Зеє, він – другий номер збірної України, переможець Всесвітньої шахової олімпіади 2004 року…
У Львові цими днями перебуває шаховий "дисидент" Адріан Михальчишин, який з
1 квітня є головою Тренерської комісії ФІДЕ, одного з найактивніших підрозділів Міжнародної федерації шахів. Тож, розмовляючи з ним про його діяльність у Тренерській комісії, ми не могли оминути увагою "справу Карякіна".
– Пане Адріане, як Ви можете прокоментувати цю подію?
– Перехід гравця з однієї федерації до іншої – це завжди удар по системі і людях, які виховали класного шахіста, вклавши в нього знання і душу. Наша Тренерська комісія планує внести на розгляд Конгресу ФІДЕ пропозицію, за якою за шахіста, який перейшов до другої федерації, має бути виплачена компенсація відповідно до його віку та рейтингу. Ми ще не маємо шкали компенсаційних виплат, але за такого, як Карякін, вона повинна бути не менше ніж 50 тисяч американських доларів. Сергія зрозуміти можна: помешкання у Москві, фінансова підтримка і серйозна постійна тренерська допомога. Але деяка інформація для роздумів – Росія ніколи не була особливо сильна тренерами (крім Марка Дворецького і Юрія Разуваєва, які нині працюють за кордоном), гравці там в основному виростають крізь надзвичайно жорстку боротьбу у змаганнях. Сильною стороною росіян колись були бійцівські та ігрові якості, але де вони тепер? Щодо тренера Юрія Дохояна, який, як повідомляють, працюватиме з Карякіним, можу пригадати слова екс-чемпіона світу Володимира Крамника: "Коли ми довідалися, кого Гаррі Каспаров узяв до своєї тренерської групи перед нашим матчем, то посміхнулися – Гаррі настільки був упевнений у своїй перемозі, що запросив дешевих тренерів, зокрема Ю. Дохояна!"
Чи доведе цей наставник екс-українського гросмейстера до шахової вершини? А крім того, чемпіонами світу стають сильні особистості, до яких Сергій поки що не належить, і ще не відомо, чи зуміє в Росії виховати чемпіонський характер?!
– А чим були викликані Ваш та інших львівських шахістів переходи?
– Трансфери гравців завжди були і будуть. Щоб порахувати, скільки зі Львова назавжди виїхало відомих шахістів, забракне пальців на руках, ось тільки список гросмейстерів: Аліса Галлямова, Зоя Левчук, Ірина Чолушкіна, Катерина Боруля, Віталій Голод, Фелікс Левін, Аркадій Ротштейн, Йосиф Дорфман, Михайло Гуревич, Олександр Хурман. Змінили Львів на інші країни й тренери на чолі з основоположником Львівської шахової школи Віктором Картом. Причиною нашого з Бєлявським переходу до словенської федерації були непорозуміння з колишнім президентом Федерації шахів України Іваном Биком після Олімпіади у Манілі. А який у нас був патріотизм! На першу Всесвітню олімпіаду 1992 року до Філіппін ми поїхали за власні гроші! Василь Іванчук заплатив за поїздку жіночої збірної, і вона здобула срібні медалі! Тепер це важко уявити, що поїхали так далеко за свої гроші, бо федерація не мала жодних коштів.
– Існують ще й міжклубні переходи і переїзди в інші міста?
– Клуби мають право запрошувати сильних гравців до своїх лав, але зманювати в інші міста – це некоректно! Ось свого часу до Краматорська поїхали батьки Катерини Лагно, де вона виросла до чемпіонки Європи і лідера української збірної. Їй тоді було десять років, за підтримки діаспори у США вона поїхала зі Львова на чемпіонат світу, де стала чемпіонкою у своїй віковій категорії, а через кілька місяців виїхала на Донбас. Упевнений, що шахові знання у нашому місті вона отримала б не гірші і титули здобувала б не менші. Туди ж зманили й Захара Єфименка з Ужгорода, зманювали й Андрія Волокитіна. Тепер клуб Юридичної академії з Харкова запрошує до себе талановитого 15-річного львів’янина Ярослава Жеребуха. Львів давно славиться своєю школою підготовки молодих талантів. Легендарного Віктора Карта змінив на тренерському мостику Володимир Грабінський, який виховав уже вісім гросмейстерів, починаючи з Волокитіна. А Краматорськ чи Харків тільки підбирають чужі плоди, пропонуючи роботу, навчання чи кращі побутові умови.
– Харківський гросмейстер Ельянов недавно сказав, що існують тенденції до залишення української федерації ще у деяких провідних шахістів. В умовах економічної кризи такі випадки можуть почастішати. Що повинна робити шахова федерація України?
– Я розмовляв з нинішнім президентом Федерації шахів України Віктором Петровим і запропонував створити спеціальну програму підготовки для майбутніх потенційних чемпіонів світу, талановитих Іллі Нижника з Вінниці, Марічки Музичук зі Стрия, Ярослава Жеребуха та Мартина Кравціва зі Львова. Необхідно також розпочати випуск необхідної шахової літератури, якої в Україні майже немає, хоча президент Київської федерації шахів Павло Куфтирєв готовий спонсорувати випуски збірників найкращих партій провідних українських гросмейстерів. Необхідно відродити випуск шахового журналу, організовувати великі традиційні турніри, налагодити роботу шахових клубів тощо.
– Дійсно, колись по всій країні гриміли шахові клуби в Одесі, Львові, Києві. Нині ж про них не чути?
– А чи знаєте, що одеський клуб, де виросло чимало відомих шахістів, зник з поверхні землі(!), бо будинок дійсно провалився під землю. Потужний шаховий клуб у Львові на межі вимирання через фінансову скруту. Одеса при своїх традиціях має підтримку банку "Південний", що проводить сильні турніри, Харків – це активний клуб Юракадемії, але пустка по школах, Київ – це фанатик шахів Павло Куфтирєв, який створив команду ПВК, що посіла минулого року третє місце у клубному чемпіонаті Європи. У Мукачевому живе Йозеф Реш, відомий шаховий меценат і організатор великих турнірів, він відновив роботу місцевого клубу та повернув додому Єфименка. А взагалі, слід пам’ятати, що Закарпаття – це край, який дав світові матерів чемпіонок сестер Полгар та Володимира Крамника.
– Гаразд, попри чималі успіхи українських шахів, бачимо, що є й немало проблем, які гальмують подальший розвиток цієї гри в країні і потребують вирішення. А чим займається Тренерська комісія? Її завдання і плани?
– Без високоосвічених, професійних тренерських кадрів неможливий подальший високий розвиток шахів на всіх континентах та країнах. На диво, рівень сьогоднішніх наставників, що працюють у шахах, є досить низьким. Тому завданням нашої Тренерської комісії є розповсюдження єдиної тренерської програми, яка реалізується через створені академії – поки що вони діють у Барселоні, Сингапурі, Нью-Йорку та Москві. Після навчання в академії та успішного складання екзамену слухачі отримують диплом, який дозволяє їм працювати на відповідному рівні. Ведеться ліцензування тренерських звань, адже, як і у футболі, тільки успіх учнів дає оцінку роботі тренера. Комісія, відповідно до кваліфікації, присвоює тренерові звання, наприклад: сеньйор-тренер ФІДЕ (таких у світі зараз налічується 35), тренер ФІДЕ, інструктор ФІДЕ. Відкрито веб-сайт нашої Тренерської комісії, випускається навчальна продукція на сучасних носіях DVD тощо.
– Як Ви оцінюєте рівень кваліфікації українських тренерів?
– Це фахівці надзвичайно високого класу, більшість пройшла ще радянську школу, не дивно, що багато з них працює в різних країнах. Назву тільки тих, хто виховувався у Львові: Олександр Сулипа є головним тренером жіночої збірної Польщі, Віталій Голод – жіночої збірної Ізраїлю, Роман Відоняк – другої жіночої команди Німеччини. Йосиф Дорфман узагалі, на мій погляд, належить нині до найкращих наставників світу: його робота у Франції оцінюється надзвичайно високо, його учнем є талановитий Етьєн Бакро. Виходять на передові позиції молоді гросмейстери, з якими працює Олександр Бєлявський: грузин Джобава, азербайджанець Гашимов, італієць Каруана. А хіба національні збірні України жінок та чоловіків не належать до числа найкращих у світі – з ними працюють гросмейстери з Одеси В’ячеслав Ейнгорн та Володимир Тукмаков. Та й у мене за понад двадцятирічну тренерську практику є чимало успіхів: багаторічна участь у штабі чемпіона світу Анатолія Карпова, робота із збірними Словенії, Голландії, Туреччини, капітанство у провідних клубах Європи.
– Кого б Ви назвали метрами тренерського корпусу?
– Це, без сумніву, росіяни Марк Дворецький та мій попередник на посаді голови комісії Юрій Разуваєв, які, однак, нині працюють за кордоном. Хороший приятель українських шахістів Аршак Петросян привів збірну Вірменії до перемоги на Всесвітній шаховій олімпіаді, а його зять угорський гросмейстер Петер Леко належить до грона суперзірок. До них можу також долучити тих своїх колег з України, кого назвав вище.
– Як може позначитися відхід Карякіна та неучасть Пономарьова в іграх за збірну?
– Прикро втрачати таких видатних гросмейстерів, але це може дати поштовх проявити себе групі молодих талановитих шахістів, яких чимало в Україні. Вони отримали шанс і повинні ним скористатися. А Карякіну як шахістові бажаю успіхів під чужим прапором. Тільки чи він зуміє реалізувати своє прагнення зійти на шахову вершину?!
Джерело: Суботня Пошта
