Домашні матчі гандбольної «Галичанки» із ужгородськими «Карпатами» позитивних емоцій львівським уболівальникам не додав. У першій грі команда Василя Козаря програла з рахунком 27:35, а в повторній – 30:32. «Карпати» в турнірній таблиці на другому місці, «Галичанка» ж є безнайдіним аутсайдером. Львів’янки ще не виграли жодного матчу, здобули лише одну нічию. Після матчу із «Карпатами» Василь Козар заявив, що ця гра може для його командою стати останньою. Невтішне фінансове становище не вселяє наставнику оптимізму. Про свої проблеми пан Козар розповів «Газеті».
а жаль, ми опинилися на межі зникнення, – розпочав розмову головний тренер львівської команди. – «Галичанку» усі кинули напризволяще. Останній тур ми проводили за власні кошти. Цими вихідними повинні їхати на матчі в Херсон, а грошей не має. Міська рада пообіцяла дати 147 тисяч гривень, але цих коштів нам так і не дали. Хоча є надія, що найближчі матчі ми ще зіграємо, а як далі буде – не відомо. Щонайсумніше, ми навіть повноцінні тренування не можемо проводити.
Тобто, ви не змогли освоїти обіцяних міською радою коштів?
Ні, нам їх просто нагло не дали.
А яка мотивація? Проблеми із оформленням документів?
Все було оформлено, просто нам сказали, що не має коштів.
Ситуація безнадійна чи все-таки можна вгледіти світло в кінці тунелю?
Безнадійність – це постійний стан «Галичанки». Складається враження, що наша команда є рудиментом, тягарем для Львова. Наше становище можна порівняти із рейдерською атакою. Мало того, що у нас є чимало зовнішніх ворогів, які крадуть в нас дівчат, так ще і в рідному місті ніхто не допомагає. Минулого року в нас переманили шістьох гандболісток, а якщо ще і цього переманять 2-3, то мені не буде з ким змагатися в Суперлізі. Зараз в нас молоді дівчата, але вони дуже перспективні. В другій грі останнього туру ми дали бій ужгородським «Карпатам», які в турнірній таблиці із великим відривом другі. Якби не судді, ми б у цьому матчі перемогли. В багатьох іграх в нас відбирали арбітри очки. Це свідчить про великий потенціал команди. За «Галичанку» зараз виступає близько десяти представниць юніорської та молодіжної збірних. Це майбутнє українського гандболу. Але я їм не можу дати елементарної підготовки.
Які саме виникли проблеми із підготовкою?
У нас є можливість провести два тренування в день – з 8-ї ранку до 9.30 та з 20.30 до 22.00. В таких умовах розвиватися дуже важко. Дівчата живуть в гуртожитку училища фізичної культури, що на вулиці Княгині Ольги. Сніданок в них о 7.30. Щоб встигнути на тренування дівчата на сніданок затрачають не більше хвилини часу, інакше вони просто не зможуть дібратися на вулицю Черемшини.
Який бюджет потрібно для жіночої гандбольної команди, яка б претендувала на бронзовий комплект нагород української Суперліги?
Було б достатньо мільйона, мільйона двісті тисяч гривень.
А який бюджет в тих же ужгородських «Карпат»?
Не знаю їхнього усього бюджету, але можу сказати, що дівчата, які від нас перейшли в «Карпати», отримують близько п’яти тисяч гривень зарплати. Крім того, їм винаймають помешкання. З тренувальним процесом проблем жодних в Ужгороді не має, мають можливість проводити збори поза Ужгородом. Якби мені такі умови, то я б влітку провів би із «Галичанкою» повноцінні збори, в чемпіонаті б боровся б за 2-3 місце. А ще через сезон, за умови стабільного зобов’язання беру зобов’язання стати чемпіоном України. Ось із цим, на цей час дитячим садочком, ми могли б стати найкращою командою країни. Наші дівчата зробили фурор в дитячому гандболі, те ж саме вони б могли зробити і в дорослому.
"Львівська газета"
