В американському місті Форт-Беннінг львів’яни не змогли вибороти нагороди й, відповідно, олімпійські ліцензії на етапі Кубка світу з кульової стрільби. Роман Бондарук у вправі стрільби зі швидкісного пістолета на дистанції 25 метрів фінішував на 13-му місці. Олександр Петрів показав іще гірші результати. В підсумковому протоколі він на 41-й позиції. У складі збірної України єдину медаль здобула Олена Костевич із Чернігова. В її активі — «золото» у стрільбі з пневматичного пістолета на 10 метрів. Про те, на яких стартах наші спортсмени можуть вибороти ліцензії, та про секрети успіху конкурентів читайте в інтерв’ю з тренером збірної України з кульової стрільби Степаном Старинським.
— Немає нічого страшного в тому, що Бондарук і Петрів не здобули нагород. Попереду ще чемпіонат Європи, де наші стрільці зможуть кваліфікуватися на Олімпіаду, — каже пан Старинський. — А в середині червня відбудеться етап Кубка світу в Мюнхені. Там також розігруватимуть путівки в Лондон.
— Для Олександра Петріва змагання в Америці були першою спробою вибороти ліцензію. Раніше в тренерів були претензії до його результатів, а тому місце в збірній йому не довіряли. Невдача у Форті-Беннінгу означає, що Петрів знову втратить місце в головній команді країни?
— Ні, думаю, що йому ще дадуть шанс поборотися за ліцензії.
— Для вас було несподіваним, що Бондарук із третьої спроби не зміг кваліфікуватися на Ігри?
— Чому ж, зовсім ні. Тим паче, він розпочав непогано. Якби й надалі так стріляв, то був би близьким до п’єдесталу.
— На чемпіонаті Європи легше потрапити в призери, ніж на етапі Кубка світу?
— Так, простіше. На чемпіонаті Європи не буде китайців, кубинців, японців. Представники цих країн у нашому виді спорту серед передовиків. Окрім того, деякі країни вичерпали ліміт путівок на Ігри, але все-таки змагатимуться на першості Європи. Тому тут буде легше. Можливий варіант, коли спортсмен не потрапить у шістку, тобто не пройде у фінал, але ліцензію таки отримає.
— У чому секрет школи кульової стрільби тих держав, які регулярно здобувають призи на великих турнірах?
—Від нашої тамтешні школи нічим не відрізняються. Просто наші найкращі тренери свого часу поїхали за кордон. Не тільки українські, а й угорські, словацькі та деякі інші. Ці країни взяли за основу нашу методику підготовки стрільців.
— Звідки в Китаю, Куби та Японії таке зацікавлення саме кульовою стрільбою?
— У цьому виді спорту можна здобути багато медалей на Іграх. На Олімпіаді розігрують комплекти нагород у десяти дисциплінах. Для одного виду — це багато.
— І які умови створено для спортсменів у цих державах?
— Нещодавно побував на етапі Кубка світу в Китаї. Турнір великий, а проводили його в дитячо-юнацькій спортивній школі. Тир розміщувався в дев’ятиповерховому будинку, де спортсмени також проживали. В цій будівлі займаються діти. Водночас у ній можна проводити навіть Олімпійські ігри. Цей тир відповідає всім вимогам. Узагалі, в кожному великому китайському місті є великий спорткомплекс для кожного виду спорту. Звідси і результати. Китайці працюють стабільно, а не наскоками, як ми. В Україні, якщо є гроші, то проводимо збір, немає — не проводимо.
— У Куби значно менші фінансові можливості, ніж у Китаю чи Японії. Які умови для підготовки стрільців у кубинців?
— Кубі свого часу допомагав Радянський Союз. Було збудовано стрільбища, іншу інфраструктуру. Все це там залишилося. Багато радянських тренерів працювало на Кубі. Вони започаткували школу, а тепер їхні учні готують стрільців за тією самою системою.
— А вам колись пропонували поїхати за кордон?
— Пропонували, але я відмовив. Деякі люди ставлять за ціль заробляння грошей, а дехто цінує інші ідеї. Взагалі, нині у збірній Україні залишилися ті, хто хоче перш за все допомогти своїм українським вихованцям досягнути успіху. Просто залишити свого вихованця і поїхати «за довгим рублем», я не можу.
— А де вам пропонували «довгий рубль»?
— Років десять тому мені пропонували роботу в Сирії та Арабських Еміратах. Була також пропозиція від Польщі, але поляки відразу сказали, що великих грошей мені платити не можуть.
— Яку вам пропонували зарплату в Сирії та Еміратах?
— Три тисячі доларів. На той час це була велика сума. Наші перші тренери їхали працювати в Китай за 150 доларів на місяць. Потім їм платили 300, 500 «зелених». А тепер навіть за 2000 їхати не хочуть. Уже вимагають 3000, а то й більше. Ось Катар шукав наставника. Норвежець, який працював у збірній, хотів отримувати 20 тисяч доларів на місяць. А наші за 5 тисяч поїдуть.
— У вашому виді спорту переманюють лише тренерів, а не спортсменів?
— Так, наразі не було випадків переманювання спортсменів. Запрошують постріляти за клуби. Припустімо, Олена Костевич двічі на рік їздить виступати за німецький клуб. Німці їй допомагають набоями, іншими матеріалами для підготовки й оплачують проїзд і проживання.
— Тобто йдеться не про те, що Костевич заробляє в Німеччині великі гроші — вона там просто отримує засоби для нормальної підготовки до важливих стартів?
— (Сміється) Про які великі гроші ви говорите… У нашому виді спорту не розбагатієш. Олімпіада відбувається раз на чотири роки, здобудеш медаль — отримаєш хороші преміальні. А на інших турнірах винагорода значно скромніша.
— Я так розумію, що лише за нагороду чемпіонату Європи чи світу можна отримати державну стипендію?
— Так, етапи Кубка світу в нас не котуються і жодної винагороди спортсмени за них не отримують.
“Львівська газета”
