Михайло Соколовський для донецького «Шахтаря» — знакова постать. Він увійшов до символічної збірної «гірників» за всі роки існування команди.
Михайло Григорович був одним із тих, хто доклався до найгучніших перемог донеччан у чемпіонатах Радянського Союзу (двічі «Шахтар» здобував «срібло» чемпіонату СРСР, бронзовий комплект нагород і двічі ставав володарям національного Кубка). М. Соколовський став найкращим бомбардиром клубу в історії виступів у першостях СРСР. У його доробку 87 голів.
Тепер відомий у минулому футболіст працює селекціонером у донецькому «Металургу».
— Багато уваги приділяємо дітям 1995-го, 1996-го, 1997-го років народження, — розповідає Михайло Соколовський. — Постійно в розʼїздах, часто до нас також приїздять виконавці 14-17 років. Прикро, що нині не так багато талантів. Хоча трапляються і приємні несподіванки. Однак насправді в Україні дитячий футбол бідний на таланти. Часто в нас говорять, що маємо багато талановитої молоді. А в дійсності її не так багато.
— А чому в нас мало здібної молоді? Занадто багато спокус?
— Справді, спокус чимало. Нині створено непогані умови для прогресу юних футболістів. У «Шахтарі» взагалі чудові обстановка. В «Динамо», «Металісті», «Дніпрі» працюють із дітьми на хорошому рівні. Проте лише чотири міста на 50-мільйонну країну — це трохи мало. Немає такої масовості, яка була раніше. Та й занять у школі недостатньо. Пригадую, в мої часи ми щодня ганяли з мʼячем по 6-8 годин. І це не враховуючи тренувань. А тепер діти годину-півтори побігали на тренуванні — і все. Не вистачає індивідуальної роботи, коли юнаки у своє задоволення грають у футбол.
— Ви сказали, що в «Шахтарі» дуже хороші умови для дітей, Академію очолює голландець. Чому ж плодів роботи з юними футболістами не видно? У Донецьку підготували небагато класних гравців…
— Мені складно про це судити. Навіть не цікавився, хто в Академії «Шахтаря» працює з дітьми. Знаю, що там створено справді казкові умови. Це просто мрія кожного фахівця. Мені також відомо, що й роботу ведуть на професійному рівні. Там стежать за дітьми з усієї України. Але ж, як і казав, не так багато в нас талановитої молоді. Зʼявилися Ракицький, Коноплянка, Степаненко… Це ж одиниці, на пальцях однієї руки можна перерахувати тих молодих футболістів, які можуть допомогти збірній.
— За кордоном більше перспективної молоді ?
— Можливо, там більше талановитої молоді з однієї простої причини ― в кожному селі та містечку є ідеальне футбольне поле. Тому й дітей займається більше.
— У вас, вочевидь, дуже складна робота. Дуже складно розгледіти в підлітках, які вирізняються нестабільною психікою, майбутніх «зірок»?
— Це точно. Вік справді нестабільний. Буває, дехто подає надії, йому створюють умови для прогресу, а людина згодом зникає. Дуже важливо, щоб особа була відданою футболу. У сучасному житті є чимало спокус: хороші автомобілі, компʼютери, дискотеки. В 19-20 років це серйозні принади. Якщо футболіст справді хоче чогось досягти, то повинен років на 10 від усього відмовитися. На жаль, спокуси в багатьох футболістів убивають бажання прогресувати.
— Часто спостерігали, як талановиті юнаки переставали прогресувати?
— Інколи буває, що непримітний футболіст гарує на тренуваннях і з нього щось виходить. А хто більш талановитий, сам себе гробить. Ось візьміть того ж Костянтина Кравченка. Талановитий футболіст, а його вже давно не помітно, всі забули, хто він і як грає. Напевно, йому потрібно в собі розібратися, зробити висновки. А наразі дуже талановитий Кравченко сидить у «Карпатах», за дубль грає.
— Михайло Григорович, ваша колишня команда ― донецький «Шахтар» — в останньому матчі Ліги чемпіонів поступилася пітерському «Зєніту». Що можете сказати про цей поєдинок?
— Якщо обʼєктивно, то «Зєніт» зіграв краще і в Донецьку, і в Пітері. У двох протистояннях росіяни виявилися сильнішими. Ніхто цього не заперечує.
— У чому саме сильніший «Зєніт» — у класі футболістів, тактичних напрацюваннях?
— «Зєніт» — єдина команда. Підопічні Лучано Спаллеті показують швидкісний футбол, особливо добре їм це вдавалося в першій грі в Донецьку. Пітерці створювали гольові моменти завдяки командним швидким діям. Окрім того, «Зєніт» узяв на озброєння основу італійського футболу — захист. Російським футболістам удалося нейтралізувати атаку «Шахтаря». У «гірників» же практично не було моментів, усі зони було перекрито, суперники застосовували колективний відбір. Тому донеччани не могли «розбігтися».
— За «Зєніт» грає дуже багато словʼян, а в «Шахтарі» основу становлять бразильці. Погодитеся, що невміння латиноамериканців грати у відборі значною мірою спричинилося до невдач «гірників»?
— На цей момент «Зєніт» є мобільнішою, «голодною» командою. Росіяни виглядали дуже сильно. Думаю, вони ретельно вивчили кожного гравця «Шахтаря», особливо іноземців. Тому не дозволили опонентам показати свої найкращі якості. Як уже говорив, основою італійського футболу є захист. Головне — убезпечити тил, не дати суперникам «розбігтися», а вже потім самим створювати гольові моменти поблизу чужих воріт.
— Ви так і не оцінили гру бразильців…
— Річ не тільки в бразильцях. Усі «гірники» зіграли нижче за свої можливості. Особливо в Донецьку. Погоджуюся з Даріо Срною, який після першого двобою сказав, що потрібно більше рухатися, накривати суперників, працювати колективно. А стосовно бразильців, то ми ж не знаємо, яке в них було завдання на матч. «Шахтарю» була потрібна перемога, а тому наставник мав розподілити функції між гравцями: хто більше захищається, а хто — працює на атаку. Не сказав би, що бразильці не відпрацьовували як захисники. Всі поверталися до власної штрафної. Ось Вілліан дуже багато працював у захисті, а в атаці менше брав участі. Можливо, навички в нього ще неоптимальні у відборі. У захисті Вілліан утратив чимало сил, тому, мабуть, у нападі був менш помітним. Іще хотів би відзначити те, що в чемпіонаті України «Шахтар» ніколи не потрапляв під тиск. Навіть київське «Динамо» так не пресингує, як це робить «Зєніт». Завдяки хорошій функціональній готовності пітерці не дозволяли «гірникам» показати свою гру. Для підопічних Мірчі Луческу це було новинкою, ніхто у вітчизняному чемпіонаті з ними так не грає. В національному турнірі донеччани звикли постійно атакувати. Байдуже, чи йдеться про поєдинок із «Динамо», чи з будь-якою іншою командою. «Гірники» завжди зосереджуються на нападі й при цьому не відчувають пресингу. А із «Зєнітом» їм довелося відчути на собі колективний тиск.
— Але навіть без пресингу «Металісту» вдалося перемогти «Шахтар». Отже, в «гірників» і раніше виникали проблеми…
— «Металіст» тоді дуже вдало зіграв в атаці. Пригадайте, як харківʼяни забивали голи. Взагалі в команді Мирона Маркевича погоду роблять іноземці. Напад «Металіста» вважаю другим за силою в Україні. На першому місці — атака «Шахтаря».
— А два голи, пропущені від аутсайдера Премʼєр-ліги «Олександрії», про щось говорять?
— Із власного досвіду скажу: як би футболістів не налаштовували на протистояння з аутсайдером чемпіонату, на думці в них буде важливий двобій у Лізі чемпіонів. Гравці впевнені в перемозі над такою командою, як «Олександрія», тому думатимуть про наступний дуже важливий матч. Ну, немає такого препарату, який налаштовував би на «Олександрію» так, як на Лігу чемпіонів.
— Нині «Металіст» називають третьою силою чемпіонату. Чи не здається вам, що ці розмови варто перенести на весну 2012 року?
— Погоджуюся з Мироном Маркевичем. Він сказав, що його команда як ніколи близька до того, щоби вибороти місце в Лізі чемпіонів. Думаю, недовго залишилося очікувати того моменту, коли «Металіст» на рівних конкуруватиме з «Динамо». Єдине — харківʼяни інколи втрачають очки в таких поєдинках, в яких «Динамо» та «Шахтарю» цього вдається уникнути. Якщо Мирон Богданович усуне цей недолік, його команда гратиме в Лізі чемпіонів. Узагалі «Металіст» демонструє хороший футбол. Мені подобається його стиль. Після «гірників» харківʼяни показують найкращий комбінаційний футбол в Україні. Мені навіть «Динамо» менше до вподоби.
