Бахрейн – невелика держава в Перській затоці, розташоване на однойменному архіпелазі, в 16-ти кілометрах від Саудівської Аравії. Це найменша арабська держава у світі, значно поступається своїм сусідам у популярності, але у цього острова багата історія.
Це може здатися дивним, але Бахрейн – батьківщина однієї з найдавніших цивілізацій на Землі. Навіть, більш давньої, ніж знаменитий Вавилон, що знаходився по сусідству. Правда, відомо нам про неї дуже мало – в основному з шумерських переказів, в яких розповідається про могутнього острівній державі Дильмун (шумерцы називали його Тельмун, але до нас дійшли перекази через семітські мови, з-за чого вимову дещо змінилося).
Перші згадки про Дильмуне припадають приблизно на 3200 рік до н. е. Згідно з шумерської міфології (також інформація про Дильмуне зустрічається в аккадскій героїчному епосі про Гільгамеша), це держава займало кілька великих островів в Перській затоці, на перетині торгових шляхів, і відігравало роль посередника в торгівлі Шумеру з іншими країнами, розташованими на території сучасної Індії. Більш того, шумери вважали, що Дильмун – колиска людства, в тому числі їх самих.
Насправді досі немає абсолютно незаперечних доказів, що Дильмун знаходився саме на острові Бахрейн. Однак археологічні розкопки в цілому підтверджують цю версію – на острові вже знайдені сліди стародавньої цивілізації, що датуються 2800-1800 рр. до н. е. Крім того, по суті, більше їй перебувати і ніде – Бахрейн один з найбільших островів у Перській затоці і найбільший в регіоні, до якого прилягали землі Шумерської цивілізації.
На піку своєї могутності влада Дильмуна поширилася далеко за межі архіпелагу Бахрейн, на території сучасного Катару, Кувейту і східній частині Саудівської Аравії. Але в районі 1600 року цивілізація Дильмуна почала приходити в занепад, потрапила в залежність від Ассирії, і в кінцевому рахунку приблизно в 600 році до н. е. її поглинув Вавилон. Стародавній Бахрейн надовго втратив свою незалежність, протягом кількох століть переходив з рук у руки, але цей період історії острова вивчений слабо.
В самостійне, на цей раз арабське, держава Бахрейн перетворився в II столітті до н. е. Знову позитивну роль зіграло вдале розташування острова – Аваль тоді він називався, опинився на перетині торгових шляхів, перетворившись у великий транзитний центр. У IV столітті Бахрейн перебував під владою іранського держави Сасанідів, а у VII увійшов до складу Арабського халіфату.
Черговий період могутності Бахрейну припав на X століття, коли тут розташовувався центр карматского держави. Тривав він не так довго, близько 90 років, але в XIV столітті в історії Бахрейну відкрилася нова сторінка – тут почали видобувати перли, що коштувала в ті часи величезні гроші.
У цей момент острів переживає бурхливий економічний підйом. Правда, з тих же причин Бахрейн став ще більш привабливим для загарбників, які бажали отримати ці багатства. У XV столітті тут влаштувалися португальці, які контролювали острів аж до 1602 року. Потім їх витіснив шах Ірану Абасс I, після чого протягом ще двісті років Бахрейном поперемінно володіли то перси, араби.
У сімдесятих роках XVIII століття Аль Халіфа шейх Мухаммед домігся від іранського правителя, Керим-хана, оренди Бахрейна архіпелагу. Початковий термін оренди був встановлений до 1782 року, але в дійсності рід Аль Халіфи править в Бахрейні донині. Втім, тривалий час влада його була дуже обмеженою, так як в XIX столітті тут надовго влаштувалися британці. Спочатку Бахрейн отримав статус колонії Великобританії, а з 1871 року тут було встановлено британський протекторат.
Основою економіки Бахрейну в ці роки залишалася видобуток перлів, а також торговий транзит з Індії в Європу. Але в 1920-х роках в Японії почався промисловий видобуток перлів, що призвело до зниження ціни на нього. Це подія завдало сильний удар по економіці багатьох регіонів, зав’язаних на видобуток перлів, в тому числі, наприклад, по сусідньому Абу-Дабі. Але Бахрейну пощастило – саме в цей час тут було знайдено великі запаси нафти, вартість якої в той час швидко зростала.
У 1929 році в Канаді була заснована Bahrain Petroleum Company (BAPCO). Належала вона каліфорнійським нефтовидобувальникам, і починаючи з 1932 року в Бахрейні почався видобуток нафти. Тим не менш, велика частина прибутку йшла з країни, і скористатися прибутками від власних запасів країна змогла лише після 1971 року, коли здобула незалежність. Правда, і після цього бахрейнців не залишили в спокої – свої претензії на острів пред’явили Ірак та Іран. Лише допомога сусідських арабських держав, Кувейту, Оману, Катару, ОАЕ і Саудівської Аравії, дозволила Бахрейну відстояти незалежність.
Після проголошення незалежності Бахрейн перетворився в конституційну монархію, але конкретний тип цієї форми правління за минулі роки неодноразово змінювався. У 90-х в країні почалися масові заворушення, які спочатку жорстко придушувалися владою, але це призводило лише до постійного підвищення градуса протистояння.
Арешти з одного боку і терористичні акти – з іншого, завершилися лише після смерті шейха Іси бен Сальмана Аль Халіфи. На трон вступив його син, Хамад бен Іса Аль Халіфа, правлячий країною донині. У 2001 і 2002 році він провів ряд конституційних реформ, на час знизили гостроту проблем. Одночасно Бахрейн перетворився на конституційне королівство, а сам Хамад бен Іса Аль Халіфа – з еміра в короля.
Хоча основа нинішнього благополуччя Бахрейну – продаж нафти, значимість цієї статті для економіки країни постійно знижується. Нафтові резерви поступово вичерпуються, видобуток нафти скорочується, і якщо раніше доходи від продажу вуглеводнів становили 60% ВВП, то тепер – лише 30%.
Щоб якось позбутися цієї залежності, влада Бахрейну активно розвивають банківський сектор, промисловість, сільське господарство і туризм. Саме з ним пов’язана поява в Бахрейні в 2004 році траси Формули-1 і національного Гран При. Ця гонка стимулювала інтерес до острова в Перській затоці жителів усього світу, і сьогодні країну щорічно відвідує більше восьми мільйонів туристів.
