Як відомо, Австрія – це невелике тихе держава в центрі Європи, не має виходу до моря. Однак так було далеко не завжди. Коли-то Австрія була справжньою імперією, чиї володіння тягнулися відразу до декількох морів. І мова не лише про Австро-Угорщини.
Розташування Австрії в самому серці Європи, з одного боку, було перевагою, так як вона перебувала на перетині транспортних шляхів, у тому числі водних – адже по її території протікає найбільша річка цієї частини світу (після Волги) Дунай. Але з іншого – враховуючи величезну кількість живуть навколо племен і народів, з найдавніших часів територію Австрії постійно хтось завойовував.
Першими на цій території з’явилися іллірійці, але вже на початку IV ст. до н. е. тут оселилися кельти. Саме вони утворили тут перша держава – королівство Норік, зі столицею в місті Норея, який і дав назву країні. Точне його місцеперебування невідоме, але вважається, що він знаходився в районі сучасного міста Ноймаркт в Штирії, тобто неподалік від Шпильберга.
У I столітті до н. е. Норік перетворився на провінцію Римської імперії. На відміну від багатьох інших кельтських племен, жителі Норіка ставилися до римлян досить лояльно, завдяки чому досить швидко романизировались. Ті ж, у свою чергу, поділилися з кельтами благами цивілізації – дорогами, мостами, системою укріплень від набігів германських племен і так далі.
Мирне життя під крилом Римської імперії, за винятком короткого періоду Маркоманских воєн, тривала три століття. У IV столітті імператор Діоклетіан (той самий, що наприкінці життя вважав за краще вирощувати капусту) розділив провінцію на дві частини – Прибережний Норік, що прилягала до річки Інн, і Внутрішній Норік.
Але поступово держава римлян приходило в занепад, і на австрійські землі все частіше здійснювали набіги германські племена. Нарешті, після падіння Західної Римської імперії у 476 році територія Австрії опинилася в епіцентрі Великого переселення народів і почала переходити з рук у руки. Спочатку вона увійшла в королівство Ругов, потім в італійське держава Одоакра, а коли його розбили остготи – в їх державу. І на все це пішло менше 20 років!
До початку VI століття тут оселилися лангобарди, а коли через пару десятиліть покинули ці місця, боротьбу за них почали баварські племена із заходу і слов’янські – зі сходу (вони були підпорядковані Аварскому каганату). У кінцевому рахунку, вони поділили територію між собою, і в 623 році на території Австрії (і сусідній Чехії) з’явилося одне з перших слов’янських державних утворень – держава, названа по імені свого засновника Саме. Проіснувало воно, правда, недовго – аж до смерті самого Саме. Але на його місці з’явилося слов’янське князівство Карантия.
Найцікавіший і, мабуть, значущий період історії Австрії починається на рубежі VIII-IX століть. В 788 році баварці зазнали нищівної поразки від короля франків Карла I Великого (власне, саме від його імені утворилося російське слово «король»). А на початку IX ст. Карл Великий розгромив і Аварський каганат, підпорядкувавши собі всю територію Австрії. До того моменту під контролем Каролінгів вже перебували Франція, Німеччина і Північна Італія, а папа римський Лев III оголосив Карла імператором Римської імперії.
Втім, імперія франків проіснувала недовго. Тільки один з синів Карла Великого пережив свого батька і успадкував владу, Людовик I, але того вже, у відповідності з прийнятими у Каролінгів правилами спадкування, довелося ділити імперію між трьома синами. Тим не менш, спадщина її для історії Австрії важко переоцінити. Саме приклад Карла Великого півтора століття потому, в 962 році, спонукав Оттона I (він теж мав прізвисько Великий і вважав себе спадкоємцем Каролінгів, хоча особливих підстав для цього не було), представника зовсім інший німецької династії, саксонської, проголосити себе імператором Священної Римської імперії, яка проіснувала майже 850 років.
До речі, саме в цей час Австрія отримала своє нинішнє німецьке назва – Österreich. Воно походить від древневерхненемецкого слова Ostarrichi, яке вперше згадується в документі 996 року і перекладається як «східна земля». Справа в тому, що Карл Великий використовував у своїй величезній державі систему марок – адміністративно-територіальних одиниць. Австрія увійшла у склад Східної марки, так як знаходилася на сході імперії франків.
Вважається, що Ostarrichi – калька з латинського Marchia austriaca (Східна марка). Однак коли три століття потому ця назва була знову латинизировано, воно перетворилося в Austria. Це призвело до дещо парадоксальної ситуації, адже якщо oster на старонімецький означає «східний», то на латині auster – південний. Хоча по відношенню до Італії Австрія знаходилася саме на півночі. З тих пір туристи з багатьох країн світу плутають Австрію і Австралію, хоча ніякого зв’язку в цих назв немає.
Незважаючи на гучну назву і довгу історію, Священна Римська імперія ніколи не була державою в повному розумінні цього слова. Вхідні в її склад території мали широку автономію й часто воювали не тільки один з одним, але навіть з самої «імперією». Так чи інакше, але статус Австрії постійно зміцнювалася, і вже до XIII століття місцеві правителі, представники роду Бабенбергів, перетворили її в одну з найсильніших держав імперії.
Саме Бабенберги перенесли столицю Австрії Відень, зробивши її своєю резиденцією. А коли гілка Бабенбергів обірвалася, і їм на зміну прийшли Габсбурги, Австрія перетворилася в центр всієї Священної Римської імперії, а Відень – столицю всій Німеччині. Самі ж Габсбурги протягом шести століть залишалися однією з наймогутніших монарших династій Європи.
Як і практично всі інші великі європейські держави, Австрія була активним учасником різноманітних військових конфліктів. При цьому її головним суперником, як не дивно, була Туреччина – війни з Османською імперією тривали три століття, і доходило навіть до облоги Відня. Проте з більшості воєн Австрія виходила переможцем, все більш і більш розширюючи і зміцнюючи свої володіння.
Вплив Австрії почало зменшуватися в XVIII столітті, коли вона зазнала ряд поразок – в черговому конфлікті з Туреччиною і в «Війні за австрійську спадщину». До того ж, внаслідок антагоністичних течій всередині Священної Римської імперії, Австрії довелося воювати зі своїм найближчим перш союзником – Пруссією, і війни ці йшли з перемінним успіхом.
Проте головний удар по амбіціях Вени завдав Наполеон. Велика частина «наполеонівських воєн» проходила на території Австрії – в тому числі знаменита Битва під Аустерліцем, яка закінчилася повним розгромом австро-російських військ. Величезна частина територій відійшла Франції або отримала незалежність. А в 1806 році австрійський імператор Франц II відрікся від престолу Священної Римської імперії, після чого та припинила своє існування.
Але в той час, як в політичному житті вага Австрії постійно падав, у культурній ситуація була зворотною – Відень став світовим центром мистецтва, особливо музики. За відносно короткий період у кінці XVIII століття Віденську музичну школу прославили на весь світ три найбільших композитора – Моцарт, Гайдн і Бетховен. Досі їх рівень в класичній музиці залишається неперевершеним.
На політичній арені реванш Австрія взяла через 7 років після поразки під Аустерліцем. У 1813 році Наполеон зазнав поразки у найбільшому військовому битві в історії аж до Першої світової війни – Битві народів під Лейпцигом, і Австрія змогла повернути собі майже всі втрачені володіння. Але авторитет її, однак, був серйозно підірваний, що згодом призвело і до внутрішньополітичній кризі.
1848 року в Австрії, а також в ряді підконтрольних їй територій (в першу чергу – в Угорщині) відбулася революція. За допомогою російських військ повстання було придушено, але взошедшему на престол імператора Франца Йосифа I довелося піти на ряд поступок, в тому числі на прийняття в 1849 році конституції (правда, вже через два роки вона була скасована).
У 1853 році почалася Кримська війна, і хоча Австрія в ній не брала участь, вона справила великий вплив на хід її історії. Російський імператор Микола I, фактично який розв’язав війну, розраховував на підтримку з боку Австрії в подяку за допомогу в придушенні Угорського повстання. Франц Йосиф I, однак, не тільки відмовила у підтримці, а й висунув Росії свій ультиматум за умовами миру. У той же час він не вступив у війну на стороні англо-франко-турецької коаліції. В результаті після закінчення Кримської війни у 1856 році Австрія фактично опинилася в ізоляції.
Поразка в австро-прусській війні 1866 року наочно продемонструвало слабкість і відсталість колишнього гегемона Європи. У той же час всередині країни не вщухали протестні виступи з боку Угорщини. І в 1867 році Францу-Йосипу і довелося погодитися на надання угорцям широкої автономії і навіть дуалістичної монархії. Так з’явилася Австро-Угорщина.
Австро-Угорська імперія проіснувала близько 50 років, і всі ці роки її роздирали внутрішні суперечності. Якщо з Пруссією австрійців об’єднували мова і культура, то в Австро-Угорщині під одним дахом виявилися представники багатьох абсолютно різних народів – німців, угорців, слов’ян, румунів та багатьох інших. Не випадково вона отримала прізвисько «Клаптикова імперія».
Надання угорцям особливих привілеїв призвело до піднесення національно-визвольного руху інших народів – в першу чергу чехів і сербів. Тим не менше, влада продовжили свою політику і в 1908 році приєднали Боснію, що швидко призвело до розростання Боснійської кризи. І внутрішні, на перший погляд, проблеми Австро-Угорщині привели в підсумку до виникнення глобального конфлікту.
У боснійському Сараєві 28 червня 1914 року член сербської націоналістичної угруповання «Млада Босна» Гаврило Принцип застрелив австрійського ерцгерцога, спадкоємця престолу Франца Фердинанда з дружиною, що призвело до початку Першої світової війни. Австро-Угорщина воювала в ній на боці Німеччини і зазнала нищівної поразки.
Але ще до офіційного закінчення війни імперія припинила своє існування – про створення власних держав оголосили Чехословаччина, Угорщина, Польща та Західно-Українська народна республіка. Незабаром Карл I, що зійшов на престол після смерті Франца Йосифа I в 1916 році, відрікся від влади. Шість століть правління Габсбургів підійшли до кінця. Дивно, але останнього правителя імперії звали так само, як і першого.
12 листопада 1918 року Рейхсрат скасував монархію в Австрії і проголосив Німецько-Австрійську Республіку, а ще через рік Конституційне Національні збори змінило назву країни на «Республіка Австрія». Представники Габсбургів (а у Карла I, який прожив усього 35 років, було 8 дітей, і старший з них, Отто, помер в 2011 році) були вислані з країни.
Після поразки у війні та розпаду імперії Австрія опинилася в дуже важкому економічному становищі. Обстановка всередині країни загострилася, спалахували бунти і повстання. Тим часом в липні 1933 року у сусідній та спорідненої Німеччині до влади прийшла Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (НСДАП), яка проповідувала нацизм. Одним з головних положень її програми був аншлюс Австрії (приєднання її до Німеччини).
Практично відразу після цього НСДАП в Австрії опинилася під забороною, однак це не врятувало країну від поглинання. У 1938 році аншлюс все ж стався, і на територію Австрії поширилися німецькі закони, в тому числі расові, що призвело до масової еміграції.
Після поразки Німеччини у Другій світовій війні кордони Австрії були відновлені, а її територія тимчасово розділена на чотири окупаційні зони, які контролювали Великобританія, Франція, США і СРСР. Тільки через 10 років, в 1955 році, вони покинули територію країни, і Австрійська республіка початку життя фактично заново. На цей раз – зі статусом нейтральної країни.
За минулі роки держава, вважалося після розпаду Австро-Угорської імперії нежиттєздатним з-за втрати всіх видобувних регіонів, перетворилося на одне з найбільш економічно успішних. На сьогоднішній день Австрія (тут проживають 8,5 млн чоловік) входить у двадцятку світових лідерів по більшості економічних показників, а також за тривалістю життя населення. При цьому в країні немає якоїсь однієї основної галузі економіки – тут однаково добре розвинені машинобудування і металургія і легка промисловість, і сільське господарство, і банківський сектор, і туризм.
У 1960-х роках, коли життя почало поступово налагоджуватися, Австрія почала серйозно проявляти інтерес до автоспорту. У 1963 році в Цельтвеге, на тимчасовій трасі, прокладеній на території аеродрому, пройшов перший національний Гран При – виграв Джек Брэбэм. Через рік він увійшов у календар чемпіонату світу – свою єдину перемогу тут здобув Лоренцо Бандіні.
Однак інші пілоти навряд чи виїхали з Цельтвега з приємними спогадами – траса виявилася занадто вузькою, занадто нудною та надто вибоїстій. Глядачі, яких було досить багато, скаржилися на відсутність хороших трибун і не дуже гарне оточення. Формула 1 покинула Цельтвег і ніколи туди більше не поверталася.
Тим не менше, нерідко можна почути про гонках Формули 1 у Цельтвеге в 1970-х або 1980-х роках. Однак у дійсності вони проходили не в Цельтвеге, а в Шпильберге. Ця невелика село теж розташована в Штірії (це центральний регіон Австрії), і так як Цельтвег значно більша і знаходиться зовсім неподалік, то довгий час за звичкою місце проведення Гран Прі називали так само, як і раніше.
До речі, те, що прізвище знаменитого режисера Стівена Спілберга так схожа на назву австрійської села – зовсім не збіг. Предки Спілберга, угорські євреї, в XVII столітті жили саме тут і носили прізвище Шпілберг – тільки після їх еміграції в США її прочитання змінилося.
Але на відміну від Цельтвега, в Шпильберге був збудований повноцінний автодром, який отримав назву Остеррайхринг, що означає просто «австрійське кільце». У своїй первісній версії це була швидкісна, майже шестикилометровая траса, з великою кількістю перепадів висот, де гонщики розганялися до рекордних швидкостей. До того моменту автоспорт в Австрії став дуже популярним завдяки місцевим героям – в першу чергу, Йохену Риндту. Однак перемогти на рідну землю йому не судилося – в першій гонці на Остеррайхринге Йохен зійшов, а вже на наступному етапі в Монці загинув, ставши чемпіоном світу вже після смерті.
Перемоги свого земляка австрійцям довелося чекати ще 14 років – в 1984 році тут, нарешті, зміг виграти Нікі Лауда. В цілому, однак, результати гонки на Остеррайхринге часто виявлялися непередбачуваними. Тут одну зі своїх рідкісних перемог здобули Жакі Ікс, Йо Зифферт, Жан-П’єр Жабуй, Жак Лаффит, Еліо де Анжеліс, тут дивним чином виграв аутсайдер Вітторіо Брамбілла, ніколи ні до, ні після цього не піднімався навіть на подіум.
У 1987-му, проте, швидкісний характер і мальовничі пейзажі автодрому в Шпильберге зіграли з ним злий жарт – машини їхали все швидше, у випадку вильоту захисту від розташованих навколо дерев практично не було, і трасу визнали занадто небезпечною – Формула 1 пішла з Австрії на цілих 10 років. Повернулася назад вона в 1997-му, після того, як автодром був перебудований. Довжина траси скоротилася до 4,3 кілометра, найбільш швидкісні і небезпечні ділянки були прибрані. Змінила вона і назва – на А1-Ринг.
У 2003 році стало відомо, що австрійський етап знову залишає календар, відразу після Гран При власники автодрому затіяли масштабну реконструкцію, але встигли лише знести бокси та головну трибуну, після чого у них несподівано закінчилися гроші.
У Формулі 1 тим часом з’явилася австрійська команда – співвласник корпорації Red Bull Дітріх Матешиц викупив одну з команд, перейменувавши її в Red Bull Racing. Через пару років він купив і трасу, після чого вона знову отримала нове ім’я – Red Bull Ring. Правда, Матешиц спочатку запевняв, що проводити гонки Формули 1 на ній не збирається. Тим більше, що місцеві жителі вважали, що гоночні машини видають занадто багато шуму для цих тихих місць.
За цей час інфраструктура автодрому фактично була відбудована заново, але конфігурація траси практично не змінилася. А чотири роки тому було оголошено, що Формула-1 повертається до Австрії. Місцеві жителі вже не заперечували – по-перше, з 2014 року машини чемпіонату стали набагато тихіше, а по-друге, для маленького Шпильберга з населенням всього в 5000 чоловік Гран Прі Формули – 1- це в першу чергу великі доходи, адже глядачів сюди завжди приїжджає дуже багато.
Звичайно, немає ніяких гарантій, що Формула 1 на цей раз затримається в Шпильберге надовго – адже багато чого залежить від особистого інтересу до чемпіонату з боку Матешиц. Проте не можна не визнати, що Red Bull Ring дивно органічно вписується в зелений і гармонійний світ Шпильберга – так само, як і сама сучасна Формула 1.
