У довідці про Канаді ми розповідали про те, що першими європейцями на території Америки стали ісландські вікінги під проводом Лейфа Еріксона, сина Еріка Рудого, приплили в районі 1000 року. Однак це було підтверджено відносно недавно, лише в другій половині XX століття, і, звичайно, не можна сказати, що Лейф відкрив Америку – адже практично ніхто в Європі про неї раніше не знав.
Справжнє відкриття Америки, сталося, як відомо, в 1492 році, коли італійський мореплавець Христофор Колумб під іспанським прапором приплив на трьох кораблях, «Санта-Марія», «Пінта» і «Нінья», до незвіданих берегів. Правда, це був не континент, а один з островів Багамського архіпелагу. Який саме – ніхто точно не знає.
Сам Колумб був впевнений, що приплив кудись в Китай, і сподівався знайти поблизу багату Японію (інформація про цих країнах в ті часи була дуже мізерною). Через рік Колумб повернувся до відкритого їм узбережжю – на цей раз з 17-ю кораблями, вщент забитими колоністами. Так почалося освоєння Америки. Однак Колумб продовжував думати, що він у Південно-Східній Азії.
Хоча на цей рахунок побутували різні думки, сьогодні мало хто з істориків сумнівається в тому, що Америка названа на честь Амеріго Веспуччі, ще одного італійського мореплавця, який побував у Новому Світі через кілька років після Колумба. Веспуччі став одним з перших, хто зрозумів, що мова йде зовсім не про Китаї, не про Японії та Індії, а про зовсім нових землях, невідомих раніше європейцям. Але континент в свою честь він не називав – це зробили німецькі картографи, зокрема видавець карт і книг Мартін Вальдземюллер у 1507 році.
Довгий час в Америці панували іспанці, наполягали на своїх виключних правах на нові землі. У 1513-м у Флориді з’явилася перша постійна колонія європейців, а конкістадори освоювали все нові і нові території. Першим європейцем, що побував на території сучасного Техасу, в 1519 році став Алонсо Альварес де Пінеда. Однак ці землі не надто приваблювали іспанців – там було багато індійців і мало золота, і їх колонізація відбулася значно пізніше.
Тільки в XVII столітті до підкорення Америки приєдналися інші країни – в першу чергу Англія, Франція і Нідерланди. Початком англійської колонізації (що опинилася в підсумку найуспішнішою) вважається висадка переселенців (вони називали себе «пілігримами») з корабля «Мейфлауер». Це сталося в 1620 році на території нинішнього штату Массачусетс, де вони заснували місто Плімут – за назвою порту, звідки вирушили у свою подорож з Англії. По сей день для американців це знаковий епізод їх історії.
Голландці на континенті протрималися недовго і вже в 1674 році, програвши Англії чергову війну, повернули Нову Голландію британцям. Пам’ять про ті часи, правда, залишилася назавжди – саме вони заснували місто Нью-Йорк, первинна назва якого – «Новий Амстердам». В результаті потрійний боротьби, учасники якої активно залучали на свою сторону індіанців і одночасно самі ж їх винищували, англійці і французи поступово витісняли іспанців все далі на захід країни – зокрема, в Техас, який разом з Мексикою утворив тут «Нову Іспанію».
У XVIII столітті розгорілася Семирічна війна, що виразилася у відкритому військовому протистоянні між Англією і Францією на території Америки. Результатом стала поразка французів і часткове витіснення їх на північ, в Канаду. А ще через кілька років, в 1776 році, почалася боротьба 13-ти колоній за незалежність від британської корони, що завершилася в 1783 році перемогою нових американців. Далеко не всі з них, до речі, були англійцями – ці землі стали новою батьківщиною для переселенців з різних європейських країн. Тут виявилося багато німців, італійців, шведів, французів, голландців, ірландців і представників інших народів.
Після проголошення незалежності почалося становлення нової держави. Спочатку воно складалося з 13 штатів, утворених з колоній, що відображено і на американському прапорі – смуг на ньому саме 13. Кількість зірок теж відповідає числу штатів, тільки поточним (на сьогодні їх 50).
У 1787 році була прийнята Конституція США – перший подібний документ в історії людства. Вона складалася з семи основних статей, які регулювали дуже обмежене число питань. Через два роки до неї були прийняті 10 поправок – так званий «Білль про права». Ця Конституція діє в США донині – лише поправок вже 27 (кожну з них має ратифікувати певне число штатів).
Протягом перших 100 років своєї історії Сполучені Штати Америки стрімко збільшували свою територію. Вже через кілька років після утворення країни до її складу добровільно увійшли кілька нових штатів (Вермонт, Міссісіпі, Алабама). У 1803-му США викупили у Франції її володіння (т. зв. «Луизианская покупка»), завдяки чому територія країни збільшилася вдвічі.
У 1810 році починається Мексиканська війна за незалежність від Іспанії. Війна тривала 11 років, але за його підсумками Мексика все ж отримала незалежність, разом з входили до її складу Мексиканським Техасом. Однак у 1836 році спалахує Техаська революція, яка призводить до утворення незалежної Техасу. Одним з видних діячів цієї революції і наступної війни з Мексикою став Стівен Остін, проте наприкінці того ж року він помер від пневмонії. В пам’ять про нього нова столиця, закладена на місці села Ватерлоо, була названа Остін.
Ще однією людиною, яка зіграла важливу роль у війні Техасу проти Мексики і отримання нею незалежності, був Сем Хьюстон – трохи пізніше він навіть став президентом Техасу. У його честь було названо місто, якийсь час виконував роль столиці (хоча сам Х’юстон у цей час ще був живий і здоровий). Сьогодні Х’юстон – найбільше місто штату і четвертий за кількістю жителів в США, там проживає 2,3 млн осіб.
Зберігати свою незалежність, втім, Техас не планував – вже в 1837-му влади держави звернулися з проханням про приєднання до Сполучених Штатів, і… отримали відмову. Вони знову попросили включити їх до складу США в 1844-му – і їм знову відмовили. І лише в 1845 році, після приходу до влади лояльного до Техаса американського президента Джеймса Полку, Техас став частиною Сполучених Штатів. Але період незалежності не пройшов для нього дарма – Техас у США має ряд привілеїв, яких немає в інших штатів. Так, наприклад, тут немає федеральних земель – всі вони належать мешканцям Техасу.
Приєднання Техасу призвело до початку Американо-Мексиканської війни (1846-1848 рр.), в якій Мексика зазнала нищівної поразки. Згідно з мирним договором, США відійшли величезні території, що включали, крім Техасу, сучасну Каліфорнію, Юта, Невада, більшу частину Нью-Мексико і Арізони, невеликі райони сучасних штатів Колорадо і Вайомінг.
Правда, американський уряд натомість все ж виплатило переможеним 15 мільйонів доларів – величезну суму на ті часи. Ще за п’ять років США викупили за 10 мільйонів доларів частину Арізони і Нью-Мексико (т. зв. «Купівля Гадсдена»), остаточно визначивши кордон з Мексикою. А витрачені гроші незабаром з лишком повернулися – вже у 1848 році в Каліфорнії почалася «золота лихоманка». Через 20 років історія повториться з купівлею Аляски в Росії і подальшим виявленням там золотих запасів.
У 1861 році відбулася одна з найважливіших подій в історії Сполучених Штатів – почалася Громадянська війна, або війна Півночі з Півднем. Безпосередньою причиною стало обрання президентом Авраама Лінкольна. За цим послідував вихід шести південних штатів, не згодних з політикою Вашингтона відносно економіки і рабовласництва, зі складу США і утворення Конфедеративних штатів Америки. Невдовзі до них почали приєднуватися й інші штати – першим з них став Техас.
Невірно, втім, зводити суть війни лише до питання про рабовласництво – хоча він і зіграв значну роль, все ж протистояння промислового півночі і аграрного півдня США мало і серйозну економічну основу. Тому, приміром, на стороні Півночі виступили чотири рабовласницьких штату – Делавер, Кентуккі, Міссурі і Меріленд, а в інших штатах часто не було єдності (це, зокрема, призвело до утворення штату Західна Вірджинія).
Після важких боїв на протязі чотирьох років сіверяни, мали значну перевагу в силі і техніці, здобули перемогу і повернули збунтувалися штати до складу країни. Ця війна, однак, дорого коштувала особисто Лінкольну – 14 квітня 1865 року, всього за пару місяців до повної капітуляції південців, він був убитий. В кінці того ж року в Конституції США з’явилася 13-та поправка, яка забороняє рабство.
Після закінчення Громадянської війни і возз’єднання США почалося бурхливий розвиток країни. У центральній частині континенту – і, зокрема, в Техасі, – почалися часи «Дикого Заходу» (заходом ці території були по відношенню до розвиненого атлантичного узбережжя), широко розповсюджені в літературі і кінематографі.
Буквально сприймати цей образ, однак, не варто – він далекий від реальності. У містах Дикого Заходу панували досить суворі закони, перестрілки і пограбування траплялися там значно рідше, ніж це показано у фільмах, а основним заняттям ковбоїв все ж було розведення худоби, а не дуелі на пістолетах. До кінця століття таке явище, як «Дикий Захід», фактично зникло.
Протягом майже 40 років американська економіка стрімко зростала, країна перетворювалася одночасно в аграрного і промислового гіганта. Особливих зусиль з боку уряду це не вимагало – локомотивом прогресу стала приватна ініціатива, породила величезну кількість фірм і підприємців. Поступово компанії укрупнювалися, і до початку XX століття в економіці США вже правили корпорації.
В кінці 1920-х років все це, однак, не призвело до Великої депресії – превеликий економічної кризи в історії США, серйозно який зачепив і багато інших, в тому числі європейські країни. В результаті краху фінансових ринків та наслідків цього виробництво знизилося до 56%, національний дохід скоротився на 48%, збанкрутувало 40% банків, що позбавило мільйони рядових американців їх заощаджень. Рівень безробіття з 1929 по 1933 роки виріс з 4% до 25% – роботу втратили 17 мільйонів чоловік. Незважаючи на це, уряд президента Герберта Гувера нічого не робив – у ті роки влада США вважали за краще не втручатися в економіку зовсім.
У 1933 році президентом країни став Франклін Рузвельт, який проголосив «Новий курс» (за аналогією з «чесним курсом» його однофамільця Теодора Рузвельта на початку століття). Фахівці дотепер сперечаються, чи були ефективними дії Рузвельта, чи ж криза пройшов сам собою, природним шляхом, але до кінця 1930-х ситуація почала поступово поліпшуватися. Тим не менш, сказати, що криза завершилася, було не можна.
Покінчила з «Великою депресією» Друга світова війна – Сполучені Штати вступили у неї 8 грудня 1941 року, на наступний день після атаки японців на Перл-Харбор. В цей час вся економіка країни була переведена на воєнні рейки, а зброя поставлялася не тільки на власні фронти, але й союзникам – в першу чергу Великобританії та СРСР. Незважаючи на те, що в ті роки в США відчувалася гостра нестача ресурсів, це дозволило практично ліквідувати безробіття (в 1943-му вона становила вже менш 2%) і налагодити економічне життя в країні.
Після закінчення війни почався справжній розквіт США, що триває досі. Сьогодні Сполучені Штати володіють сильною економікою світу, яка становить чверть світового ВВП. Країна лідирує практично за всіма ключовими економічними показниками, у неї найбільш диверсифікована і сама гнучка економіка світу – так як і раніше будується на зусиллях громадян, а не держави.
США – гігантська країна: хоча вона майже вдвічі менше Росії по території, але більш ніж у два рази випереджає по чисельності населення. І на відміну від бідних перенаселених країн, що розвиваються, майже все це платоспроможне населення і належить до суспільства споживання. Тому з погляду практично будь-якого великого бізнесу ринок США відіграє ключову роль – неважливо, чи йде мова про легкої промисловості або автомобілях. Як наслідок, навіть головні конкуренти США за розмірами економіки, Китай і Японія, перебувають у прямій економічній залежності від Штатів, адже левова частка їх експорту йде саме сюди.
Зрозуміло, Формула 1 теж завжди була не проти отримати свою частку цього пирога – тим більше, що в США дуже люблять автомобілі і шоу. Однак американці виросли в зовсім інший спортивної культури і найпопулярніша гоночна серія тут – NASCAR (National Association of Stock Car Auto Racing), де пілоти ганяються на кузовних машинах по овалам. Про популярності, порівнянну з NASCAR, Формула 1 в США поки може лише мріяти.
Тим не менш, перші кроки до зміни ситуації вже зроблені. Після численних міських трас в США, нарешті, з’явився повноцінний автодром, відповідний для проведення гонок Формули 1, а в 2016-му вийшла на старт і американська команда. Більш того, купила три роки тому чемпіонат Liberty Media – американська корпорація, американець і голова Ради директорів Формули 1 Чейз Кері. Правда, американці ніколи не визнають спорт своїм, якщо в ньому немає американських гонщиків, які беруть участь у боротьбі за подіум. Але хто знає – можливо, це теж справа найближчого майбутнього.
