Італійський журналіст Лео Турини вирішив розповісти про своїх улюблених машинах в історії Ferrari останніх п’ятдесяти років, однак він не просто згадує справи давно минулих днів – у цьому тексті є і дещо цілком актуальне.
П’ятдесят років тому, в 1970-му, все відразу закохалися в 312 B. Ймовірно, це була одна з найкрасивіших гоночних машин Ferrari. Коли Клей Регаццони виграв Гран Прі Італії в Монці, я поклявся, що ніколи не забуду цей момент. І я його дійсно пам’ятаю.
Я із задоволенням святкують ювілей 312 B, адже тоді ми жили очікуваннями майбутніх творінь генія Мауро Форгьери, а зараз з хвилюванням чекаємо презентації нової Ferrari (до речі, в дужках зазначу: я НЕ писав, що машина 2020 року – відстій. Я лише повідомив, що інженерів в Маранелло поки не задовольняють дані, отримані на симуляторі і в аеродинамічній трубі, підкресливши при цьому, що час виправити недоліки ще є. І я не збираюся робити з мухи слона. Дужки закриваються).
Однак мова йшла про 312 B. У день її ювілею я згадав ще про одну машині, яка мені подобалася всупереч результатам.
Я маю на увазі Ferrari 640, на якій в 1989 році виступали Найджел Менселл і Герхард Бергер – вона була прекрасна. Це була перша машина Формули 1, оснащена напівавтоматичного коробкою передач. Вона виграла мало гонок, всього три, але незмінно викликала яскраві емоції, адже по молодості ми відчували якесь швидкоплинне відчуття, що ми на порозі великих пригод.
Також хочеться згадати про 312 T, на ній їздили Нікі Лауда і Регаццони. У 1975-му я був ще підлітком, а на верхньому повітрозабірнику машини красувався італійський триколор, і я відчував гордість за країну навіть у той важкий період в її історії. Звичайно, тоді всі говорили про таку новацію, як поперечно розташована коробка передач, але я в цьому не розбирався. Я й досі залишаюся наївним романтиком.
З приводу Ferrari F2004 можу сказати, що історію тієї легендарної машини я писав особисто, в усіх подробицях, від Гран Прі до Гран При. І хоча зараз я вже не такий фантазер, як в ті роки, однак над мріями не владний час, і спогади про Михаэле Шумахера за кермом тієї ідеальної машини наводять на думку, що найважливіше – завжди прагнути досягти якихось поліпшень. Поки ми вміємо мріяти, ми не старіємо.
Самому дивно, що я пишу такі пафосні рядки, вдаючись до спогадів про гоночних машинах. Але мені так хочеться, і я про це не шкодую…
