– Олеже Володимировичу, Андрій Шевченко був у нас в гостях і торкнувся теми поваги до збірної. Скажіть, коли ви прийшли у збірну вперше, поваги було більше? Чому зараз її менше?
– Та ні, повага була така ж. Хочу сказати, що підтримую Андрія, як би не грали «Динамо», «Шахтар», «Металіст» на євроарені, все-таки, він правильно сказав тоді, в Італії майка збірної вища за клубні інтереси. Ми ще до цього не прийшли і трішки відчувається це у збірній. Але така, напевно, піраміда нашого футболу: хочемо ми цього, або не хочемо, погана у нас збірна або хороша – потрібно підтримувати.
– Може, тут не стільки питання футбольне, скільки соціальне? Може, у нас суспільство таке – себе недооцінюємо, інших не до кінця поважаємо?
– Можливо. Але це в комплексі, не можна відривати нашу країну від футболу, від спорту. Напевно, так, це йде одне за одним: ми наразі намагаємося вступити в ЄС, так само і у футболі намагаємося. А ми хочемо, щоб у нас футбол був вищий, ніж економіка…
Ми, напевно, ще не навчилися після пострадянського простору поважати самих себе: у нас є хороші футболісти, хороші тренери, хороші спортсмени, хороші учені… У нас хороша країна, але потрібно навчитися поважати самих себе.
– Якщо чисто з футбольної точки зору, коли було складніше бути головним тренером збірної, зараз, або вперше?
– Я думаю, вперше.
– Чому?
– Я не знав, як створити збірну за два дні. У мене терміни такі були, перед усіма товариськими іграми, які були, я міг зібрати команду за 48 годин до матчу. І коли я прийшов після клубної роботи, я не розумів, як за 48 годин можна створити команду. І в один прекрасний момент я просто сів і сказав, що потрібно робити ось це, ось це і ось це.
– Тобто, є якийсь секрет?
– Я не розкриватиму, але я довго до цього йшов. Я програвав дуже багато товариських ігор, мене лаяли, я переживав. Потім прийняв одне логічне рішення, яке – я не скажу, це особисто моє. Я прийшов до того, до чого я прийшов, – цитує Олега Блохіна ua-football.
– Це не бейсбольна біта?
– Ні (сміється).
– Кілька днів тому ми спілкувалися, і ви в розмові кілька разів згадували свою дружину, і, здалося, для вас ця жінка має дуже велике значення в житті. Коли ви приймали збірну, ви радилися? Чи була це сімейна нарада, або ж ви просто закрилися в кімнаті і думали?
– Я можу сказати, моя дружина не влізає у футбол. Коли їй пропонує телебачення або журнал дати інтерв’ю про мене або якось поспілкуватися, вона говорить: «Мені вистачає однієї відомої людини. Я займаюся сім’єю, я створюю затишок». І ось цей затишок допомагає мені в ті критичні моменти, які дійсно у мене бувають. А розмовляти про футбол… Вона знає, я можу розповідати, поділюся якоюсь думкою або виговорюся, але вона практично ніколи не впливає на це рішення. Вона завжди підтримає те рішення, яке я приймаю.
– Цього року ви прийняли команду, в дуже складний момент. Провели декілька спарингів, подивилися команду. Жодного разу збірна не зіграла оптимальним складом, випадок з Німеччиною був взагалі показовим. Що вийшло із задуманого?
– Із задуманого: подивилися багатьох хлопців, «просіювали», якщо можна так сказати, кандидатів у збірну – хтось підійшов, хтось використав наданий шанс, хтось – ні. Ігри з Німеччиною і з Австрією показали, що коли дуже важко, колектив, який об’єднався навколо ідеї, напевно, навколо збірної, показав гру. Це, звичайно, не ідеальна гра, я розумію.
Але я вважаю, що трохи не вистачає мені часу, якби усе було трохи раніше – мені б було простіше прийти до якогось певного складу збірної. Коли ти вже починаєш визначатися – з’являються травми, і знову потрібно експериментувати. І я стукаю по дереву, щоб до Євро усі були здорові. Чому? Тому що коли мені говорять, що у нас у збірну можна вибрати 35 чоловік, то… нехай назвуть. Прізвище можна назвати, а чи підходить ця людина зараз, в даний момент для збірної – інше питання.
Це різні рівні: грати на рівні чемпіонату України з «Зорею», «Іллічівцем» і «Олександрією», не хочу нікого образити, і грати на рівні збірних Англії, Франції, Італії й усіх провідних, які приїдуть на чемпіонат Європи. Чомусь усі вважають, що ми вже готові до того, щоб грати з цими провідними збірними – ні, не готові. Може, наша країна ще не готова до ЄС, так і футбол. Ми просуваємося, у нас є хороші футболісти, і я знаю, що ми битимемося на цьому Євро, у нас буде хороша команда, але результат – це вже інша справа.
Просто не можна завищувати планку. Треба реально дивитися на речі, і тоді країна розумітиме, які ми є, куди ми прагнемо. Тому що ми планку підняли 2006-го дуже високо. Навіть я, як тренер, вважаю, що це дуже висока планка.
– Як ви вважаєте, на скільки готова команда? На 40%? 50%? 60%?
– Я думаю, краще. Відсотків на 80. Тобто, я так планую, а як воно в житті буде…
– Наскільки ви змінилися з того часу, коли керували збірною вперше?
– Чисто зовні, звичайно, змінився, а за характером, по відношенню до справи – гадаю, що ні. Не можна відходити від своїх принципів.
– Який мінімум і який максимум поставив на Євро для себе максималіст Блохін?
– Я, не знаючи жеребкування, коли мені говорили, що потрібно виграти Євро, вважав це авантюрою. Тому що потрібно реально дивитися на речі: на Євро приїжджають кращі команди, які є у світі. Поставити таке завдання можна, щоб підняти престиж або змусити гравців, але та молодь, яка зараз приходить, для неї й потрапляння на Євро – це вже для них планка дуже висока. До жеребкування я сказав, що перше, що нам потрібно – це вийти з групи. Тому що я розумів, у нас не буде легких суперників.
Якщо хтось говорить, що росіяни гратимуть з легкими командами, то я розумію, що ця група взагалі непередбачувана. Якщо у нас більше-менш зрозуміло, що Англія вважає себе фаворитом, французи теж вважають себе фаворитами, а ми зі шведами – ніби нижче суспільство, то у нас, з одного боку, це і добре, тому що я зараз розумію, що можна і з тими і з тими грати. Плюс, добре, що починаємо зі шведами. За стратегією це нормально.
– Потенціал цієї збірної вищий у порівнянні з командою 2006 року?
– Думаю, так. Тут сплетіння досвіду і молодості. Тут і хлопці, які пройшли багато що зі мною, – Воронін, Гусєв, Шовковський, Шевченко, – вони пройшли школу збірної і допомагають мені в роботі, тому що молодь іноді не розуміє, де вона знаходиться.
– До речі, про молодь. Те, що витворив Хачеріді в матчі з «Маккабі»… Для нього після цього двері у збірну закриті?
– Я, чесно кажучи, не готовий до відповіді на це питання, потрібно серйозно подумати. Якщо людина не зміниться, то, я думаю, двері закриті. Я не можу ризикувати цим турніром заради одного Хачеріді. Він має розуміти, що він знаходиться в команді не лише київського «Динамо». Це – національна збірна. Це – престиж усієї країни. Якщо він буде так поводитися, то нехай він поводиться так у себе вдома.
Не може так людина поводитися, бо коли Кучера вдарили в обличчя і він відповів у той же момент, хоча треба було стримати емоції, я йому після гри сказав, що він не має права себе так вести. Ви підводите не лише себе (гаразд, ми покараємо грошима або ще чимось), але ви підводите і команду. На Євро так грати не можна.
– Скажіть, вас веселить або дратує питання про везіння Блохіна?
– Я спочатку злився. До фарту треба прикласти щось. Він же не падає з неба. Я завжди говорив: тоді давайте візьмемо мільйон доларів, поїдемо до Монако, поставимо на рулетку…
– До речі, а ви пробували щастя в лотереї?
– Не везе.
– Ви згодні з тим, що поразка у першому матчі на Євро – це, по суті, все?
– В принципі, так, десь так. Тому що далі грати з Англією і Францією – шансів, звичайно, менше. Хоча турнір покаже.
– Який би ви подарунок замовили в Діда Мороза?
– Я загадую бажання тільки про сім’ю.
Оригінал публікації http://ukraine2012.gov.ua/news/187/51263/
