Куди цікавіше згадати яскраві фрагменти з багатої кар’єри гравця і тренера, а заразом поставити питання, на які йому, можливо, ще не доводилося відповідати, пише «СЭ».
– Перше прізвисько, отримане вами на футбольному полі.
– «Блоха». З’явилося воно в мене ще в дитинстві.
– Сума зарплати, вперше видана Олегу Блохіну в київському «Динамо».
– 60 карбованців.
– На який вік доводиться перша дегустація спиртного?
– Шістнадцять років. Було це, якщо не помиляюся, після перемоги в традиційному юнацькому турнірі «Переправа» в Сімферополі.
– Напевно по такому випадку пили кримське шампанське?
– Точно не пригадаю, але, по-моєму – так.
– А перша випалена сигарета?
– В 28 років, напевно.
– Захисник, що доставив найбільше клопоту?
– Німець Берті Фогтс.
– Найнезручний голкіпер?
– Воротарів було багато: хтось в одному матчі здорово зіграв, а в іншому – ні. У нас в радянському футболі одним з найкращих голкіперів вважався спартаківець Ринат Дасаєв. Парадоксально, але саме йому я забив найбільше м’ячів. А ось найменшу їх кількість, якщо не помиляюся, забив єреванському «Арарату». А може, дай Бог пам’яті, ворошиловоградсбкій «Зорі» або воронежському «Факелу». Скільки років минуло – хіба все згадаєш!
– Найбільш пам’ятна прикмета в кар’єрі гравця?
– Одягався завжди з правої ноги.
– Яку вправу не любили на тренуванні?
– Крос.
– Назвіть трійку кращих телекоментаторів.
– Коте Махарадзе, Микола Озеров і Володимир Маслаченко.
– Три найцінніші нагороди або трофеї?
– «Золотий м’яч», він найголовніший.
– Перший ляпас, «відвантажений» в серцях підопічному?
– Ні, такого ніколи не було.
– Марка службового автомобіля, видана першими працедавцями?
– «Мазда». Це було в Австрії, коли я виступав в тамтешньому «Штайрі». А в Києві була наша «вісімка».
– Найвигідніший контракт в якості тренера?
– У футбольному клубі «Москва».
– Відставка, що залишила неприємний осад?
– В тому ж ФК «Москва».
– Трійка помічників, на яких можна завжди покластися.
– Це мої асистенти – Юрій Калитвинцев, Андрій Баль і Юрій Роменский.
– Про який з невиграних трофеїв шкодуєте найбільше?
– Під час ігрової кар’єри – про Кубок чемпіонів. Причому, двічі. Востаннє, коли 1987 року з київським «Динамо» програли в півфіналі розіграшу «Порту». А десятьма роками раніше ми поступилися за сумою двох зустрічей «Боруссії» з Менхенгладбаха. Прикро було.
– Чи зверталися до вас приватні колекціонери з проханням продати «Золотий м’яч»?
– Ні. Але навіть якщо б така пропозиція була, я б його не продав!
– Які зміни або доповнення ввели б у правила футболу, якби мали на це повноваження?
– (Посміхається). Два тайм-аути.
– По скільки часу?
– Хвилини по дві, хоча б. Адже існують тайм-аути у баскетболі, та й в інших видах спорту теж. У футболі ж лише одна перерва між таймами – і все.
– Скільки разів переглядали відеозапис вашого прощального матчу 1989 року?
– Дивився всього один раз по телевізору. Після цього більше не переглядав. Не люблю ностальгії за минулим.
– Як назвали б вашу п’яту книгу?
– (Замислившись). Не готовий відповісти. Просто ще не думав над цим.
– Ну а писати її готові?
– Поки що ні. Якщо вона вийде, то напевно лише після того, як я закінчу займатися футболом.
– Тоді це будуть вже мемуари.
– Добре: чотири книги вже є, ось і залишиться узагальнити все в мемуарах.
– Ваш найпам’ятніший день народження?
– Під час перебування гравцем – в літаку або на футбольному полі. А в ролі тренера – в 2002-му році, коли на 50-річний ювілей зібрав у Києві збірну світу, і ми всі разом його відмічали.
– Який найнезвичайніший подарунок, піднесений вам до дня народження?
– Порожній конверт.
– Ким міг стати Олег Блохін, якби не став футболістом?
– Я б все одно був у спорті. Легкоатлетом, наприклад. Ким завгодно. Адже спорт жив в мені з самого дитинства.
– Яку батьківську настанову наслідуєте досі?
– Ніколи не опускати ім’я Блохіна нижче піднятої планки. Якщо вже досяг чогось. У будь-якій професії, футболіст ти або тренер. Та й у житті в цілому.
– Виходить?
-Думаю, що так. Хоча про це у батьків краще запитати.
– Найсвятіше місце для вас?
– Рідна домівка.
– З ким із зірок ви із задоволенням заспівали б у дуеті?
– Я знайомий з багатьма зірками, але з ким би міг заспівати – навіть не знаю. Хто б ще мене захотів, бо з голосом у мене не дуже. Хоча дружина ось підказує, що голос у мене є, а ось слуху немає. (Сміється).
– Яка найбільша сума, яку вам не повернули боржники?
– Коли я комусь давав позику, то знав, що з цією сумою можу назавжди розлучитися. Розумів, що не віддадуть. А найбільша була близько 3000 радянських карбованців.
– Згадайте ситуацію, коли відчули неабиякий жах?
– Важко сказати. Відчуття страху бувають різні.
– Чи не тоді, коли потрапили в ДТП?
– Та ні, там страху не відчуваєш. Його в іншому відчуваєш. Пам’ятається, років тридцять назад, під час перебування мною гравцем, довелося серйозно похвилюватися. Йшов з гаража, а за мною зграя собак бігла. Виявляється, неподалік суку прив’язали – там була дірка в огорожі. Але я ж цього не знав. І ось вони погналися за мною.
– В той момент вам допомогла футбольна вправність?
– (Сміється). Так, швидкість врятувала мене. Я пустився навтіки, а зграя бігла слідом, поки я не добіг до парадного. Страх насправді був неабиякий! І що цікаво: коли забіг, подумав: як би швидше в квартиру потрапити, а то раптом ця зграя до парадного влізе. У той момент про те, яким чином собаки відкрили б двері, відверто кажучи, навіть не замислювався.
– Візит кого з відомих людей ніколи не стане для вас несподіваним?
– Для мене візит будь-якої відомої людини таким не стане.
– Якби у вашому розпорядженні була машина часу, ви б повернулися у минуле чи підгледіли за майбутнім?
– Машину не став би використовувати: залишився б у тому часі, в якому живу.
– В якій країні мрієте побувати?
– Я об’їздив практично весь світ. «Білі плями», щоправда, залишилися – на Алясці не був, в Антарктиді, в Антарктиці. Але туди мене не тягне – більше люблю теплі країни.
– Невже не хотіли б погладити білого ведмедя?
– Ні, не хочу. (Посміхається).
– Який напій вам ніколи не набридає?
– Алкогольний чи безалкогольний?
– З будь-якої категорії.
– Я людина всеїдна, тому п’ю те, що бажаю. А ось пиво я не люблю. Із задоволенням можу дозволити собі келих доброго вина, натуральні соки – ось це ніколи не набридне! А ще кава – якщо лікарі не заборонять. Я дуже люблю фрапе – холодна кава, яку вживають у Греції. Особливо влітку.
– Це греки вас до неї залучили?
– Так. Греки без кави жити не можуть. Для них в літню спеку фрапе, як для нас квас. Мені його постійно привозять. Є навіть спеціальна машинка для приготування фрапе. Його треба збивати. Дружина мені часто цей напій робить.
– Коли востаннє їздили в громадському транспорті?
– 2008-го в Москві, на метро. Там і автографи брали. Я навіть здивувався: одна людина виявилася з України – відразу позвав мене до Львова.
– Наскільки глибокі ваші комп’ютерні знання?
– Вони хоч і не професіональні, але цілком нормальні.
– Інтернет відвідуєте?
– Не люблю Інтернет – надто багато бруду. Хіба що коли потрібна якась інформація.
– Яку книгу ви перечитували по декілька разів?
– «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова.
– Який фільм готові дивитися знову і знову?
– «Хрещений батько». А ще «Одного разу в Америці».
– Коли перестали вірити в Діда Мороза?
– Хороше запитання. Ви б ще років через двадцять мені його поставили, тоді б я точно згадав. (Посміхається). Бог його знає. Років в п’ять, напевно.
– Погодилися б виступити з новорічним зверненням до вболівальників у прямому ефірі по телебаченню?
– Гадаю, що так.
– І що б ви сказали в першу чергу?
– «Вітаю з Новим роком»!
– Яку новорічну пісню знаєте напам’ять?
– «У лісі народилася ялиночка».
– Кому в новорічну ніч зробите вітальний дзвінок в першу чергу?
– Батькам.
– Де зустрічатимете Новий 2012 рік?
– У Києві. У мене традиція – святкувати Новий рік удома, в сімейному колі.
Оригінал публікації http://ukraine2012.gov.ua/news/187/51387/
