– Марко, ваш батько теж був футболістом. Це він, очевидно, прищепив вам любов до гри мільйонів? Цікаво, коли ви вперше побачили футбольний м’яч та забили перший гол?
– Мій батько був талановитим футболістом і йому завадило потрапити у великий футбол лише те, що він був глухонімий. А свій перший гол я забив в основному складі клубу «Звєздара», де почав професійну футбольну кар’єру. Тоді мені було майже 19 років. Це були ворота команди «Рад» – нашого головного суперника. А м’яч я побачив прямо з народження і він став для мене улюбленою іграшкою. Сусідам моє надмірне захоплення м’ячем, чесно кажучи, заважало і вони часом скаржилися на мене. Пам’ятаю, як у Сербії я жив разом з бабусею в будинку на п’ятому поверсі, а жінка, що жила нижче, – часто приходила до нас і стукала в двері. Моїй бабусі було це не надто приємно, тож вона вмовляла мене не ганяти м’яча по квартирі. Одним словом, дома в мене було весело.
– Марко, наскільки для футболіста-початківця необхідне постійне тренування з м’ячем – скрізь – у спортзалі, на майданчику і навіть вдома, коли він б’є ним об стінку?
– Тут багато залежить від таланту, але насамперед – від наполегливої праці. Скажімо так: наскільки він викладатиметься в роботі з м’ячем та іншими речами, які необхідні для високого рівня футболіста, настільки й зростатиме його вправність. Та й потім, кожний гравець, а не лише початківець, на мою думку, має постійно вдосконалювати своє уміння володіти м’ячем, знаходити в собі щось нове і відшліфовувати його, якщо він прагне грати в футбол на високому професійному рівні.
– Чи дослухаєтеся до порад батька нині, коли стали професійним футболістом? Чи спілкуєтеся з ним на футбольну тематику?
– Так, звичайно. Мій батько кожну гру за моєї участі переглядає за допомогою Інтернету вдома, у Сербії, хоча він був і в Харкові, де йому дуже сподобалося. Він радий за мене, що я виступаю добре. Однак від батька часто отримую й справедливу критику, і він дає мені слушні поради. Інколи це він робить начебто жартома.
– Минулий сезон для вас, за оцінками експертів, був одним із найкращих у кар’єрі, про що красномовно свідчить і статистика: у 24 матчах забили 14 голів і віддали 8 гольових передач. Який, за вашими оцінками, видався сезон нинішній? Чи задоволені наразі своєю грою, чи потрібно щось удосконалювати?
– Це справді був хороший сезон – і щодо статистики, і щодо самих ігор. Але він уже в минулому. В нинішньому сезоні я також намагаюся грати на високому рівні. Щоб «Металіст» досягав перемог як у чемпіонаті, так і в Лізі Європи. Сподіваюсь, мій найкращий сезон ще попереду. Чи буде він тепер чи може в наступному році – покаже час. Але я відчуваю, що з віком моя професійна майстерність зростає.
– На чому найчастіше, на яких моментах пропонує вам найбільше зосереджуватися тренер?
– Я вже довго працюю з Мироном Маркевичем і ціную всі зауваження щодо моїх помилок, зроблених під час тієї чи іншої гри на полі. Але дуже важливо, що останнім часом я навчився бачити їх ще й сам. І якщо раніше під час таких розмов з тренером нерідко «вмикалася моя гаряча голова», то зараз і вік, і досвід допомагають мені дослухатися до порад тренера. А націлює він мене в основному на те, аби я швидше думав та ефективніше використовував усі слушні моменти. Інколи заграюсь і не встигаю віддавати пас.
– Отже, ви завжди спокійно сприймаєте критику, чи бувають якісь ситуації, коли не погоджуєтесь із зауваженнями?
– Усе залежить від того, яка критика, – об’єктивна чи суб’єктивна. Якщо об’єктивна, то я дійсно ставлюся до неї спокійно. Більше того, я й сам дивлюся критично на свою гру після закінчення будь-якого матчу, щоб ще раз проаналізувати свої помилки і не допускати їх у наступних іграх. Одним словом, конструктивну критику я сприймаю завжди нормально.
– А як ви ставитеся до грубої гри, чи можна обійтися без неї у футболі?
– Мабуть, ні, адже футбол – це контактна гра. А коли вона проходить на серйозних рівнях, де кожен прагне виграти, добитися високого результату, стати чемпіоном чи не вилетіти з ліги, часто буває не до толерантності. Адже все це змушує гравців працювати на полі по максимуму, і коли команда програє, то деякі футболісти не втримуються і, щоб перемогти суперника, вдаються до грубості. Проте для наведення порядку на полі є судді, які фіксують такі випадки і, звичайно, карають.
– Марко, а особисто ви, як намагаєтеся грати у футбол – більш стримано чи навпаки?
– Якщо відбувається груба гра, і всі на емоціях, то я стараюся не наробити якихось дурниць, за які потім могла б поплатитися вся команда. Але з іншого боку, якщо тебе у відповідальні хвилини матчу б’ють, наприклад по ногах, отже ти чогось вартий!
– Після переможного голу, забитого у Львові в складі збірної команди України, яка грала проти Австрії, ви розповіли журналістам, що тамтешній стадіон сподобався. А як вам нова харківська футбольна арена? Не шкодуєте, що гратимете під час Євро-2012 не на ній?
– Мені справді дуже сподобався львівський стадіон своїм облаштуванням і чудовими вболівальниками, але найкраще мені грається, звичайно ж, на «Металісті». І хотілося б, щоб фінальний матч під час Євро-2012 ми провели в Харкові, але це, на жаль, вирішуємо не ми.
– Марко, крім того, що ви будете безпосереднім учасником Євро-2012, вас проголошено ще й послом волонтерського руху та другом цього великого футбольного свята. Як ви ставитеся до своїх почесних обов’язків?
– З радістю і водночас з великою відповідальністю. Адже мені виявили велику честь і я буду щиро підтримувати всіх волонтерів і даруватиму радість на футбольному полі всім, хто живе в Україні і хто приїде на матчі Євро-2012 з Європи. Колись я лише мріяв про участь у такому великому і значимому футбольному святі, а тепер буду його безпосереднім учасником. Це чудово – мрії збуваються!
– Чи маєте власний прогноз щодо команд-переможців у чемпіонаті Європи? Серед кого, на ваш погляд, розгорнеться найгостріша боротьба?
– Це будуть серйозні змагання, в яких братимуть участь багато хороших команд, які претендуватимуть на виграш. На мою думку, перемогти може Іспанія. Хоча й решта команд дуже сильні, і для мене не буде сюрпризом, якщо одна з них виграє. Сподіваюсь, що й українська збірна покаже високий рівень гри і пройде далі. Хоча я добре розумію, що зробити це буде вкрай важко, але ми гратимемо вдома і у нас є все для того, аби цього домогтися.
– Який з клубів, проти якого «Металіст» грав у Лізі Європи, можете назвати найсильнішим і назвіть найсильнішого суперника-футболіста нинішнього сезону?
– Напевно, це німецький футбольний клуб «Байєр» (Леверкузен). Ця команда запам’яталася не тільки тим, що ми програли їй двічі. Тоді був такий календар, за яким вони були вже на піку форми, а ми лише її набирали. Мені сподобався високий рівень гри, яку вони показали і в Харкові, і в Німеччині. Щодо найсильнішого футболіста, то я б назвав нападника «Мілана» Антоніо Касано. Він великий талант. Мені сподобалася манера його гри і те, як він поводився на полі.
– Марко, насамкінець хочу поцікавитися, чи сподобався вам нещодавно презентований живий талісман ФК «Металіст» і чи вірите ви в те, що хтось чи щось може приносити удачу?
– Як талісман, ця тваринка мені подобається і я щиро шкодую, що не зміг через справи потрапити на його презентацію, яка відбулася в Харківському зоопарку. На мій погляд, це чудово, що в «Металіста» з’явився такий симпатичний талісман: ми великий і серйозний футбольний клуб, який повсякчас має дивувати своїх уболівальників. Однак, я мало вірю у те, що хай навіть такий симпатичний талісман, як наш тхір, принесе команді удачу. Я реаліст і знаю, що до перемог веде лише щоденна й наполеглива праця.
Оригінал публікації http://ukraine2012.gov.ua/news/187/51299/
