– Пане Олеже, на Вашу думку, чому саме напередодні Євро виникла «расистська тема» щодо України?
– Ми дуже вдячні уряду Великобританії за підтримку України в підготовці до Євро-2012. Як відомо кілька місяців тому Віце-прем’єр-міністр – Міністр інфраструктури Борис Колесніков відвідав Лондон, ознайомився з передовим досвідом у підготовці до Олімпіади-2012. При чому, на всіх зустрічах урядовця по офіційній лінії не було і натяку на тему расизму, і взагалі жодних проблем до української сторони не висувалось. Хоча на зустрічах Бориса Колеснікова з усіма представниками політичного, дипломатичного рівня, з бізнесменами, піднімались різні питання – і проблеми з інвестиційним кліматом, політичні прогнози в країні. Але щоб хтось сказав про застереження щодо загрози расизму в нашій країні – про це не було жодного слова. Донедавна ситуація виглядала навпаки. Як речник МЗС нещодавно я зустрічався з представником посольства Великобританії, і ми обговорювали в тому числі питання, як захистити українців, наших гостей-вболівальників від британських хуліганів, які відомі своєю агресією і расистськими настроями. І нас запевнили, що британська поліція та МЗС створила систему контролю, яка відсіває злісних хуліганів, не випускаючи їх закордон під час масштабних подій у світі. Якщо якийсь вболівальник потрапив у історію, пов’язану з насильством, у нього відбирають паспорт. У Англії ще дебатують, наскільки це демократично, але іншого виходу правоохоронці не бачать, тому що були приклади, коли британська збірна стояла на порозі виключення з серйозних турнірів тільки через поведінку їх фанатів.
Месидж BBC абсолютно протилежний.
– Як це оцінює Міністерство закордонних справ?
– Те, що ми побачили і почули в Україні в британських ЗМІ за останній тиждень – дивує з точки зору стандартів журналістики західної преси, і тим більше дивує BBC, яка вважалась зразком цих високих стандартів. МЗС вважає метою цього фільму – дискредитації нашої країни. Хоча насправді він дискредитує передовсім телеканал ВВС.
Нам важко з’ясувати, хто почав проти нас подібну кампанію, але проаналізувавши ЗМІ, можна стверджувати, що британська преса давно шукає смажені факти, які розкручуються на порожньому місті. Швидше за все, причина полягає в тому, що вперше в історії чемпіонат Європи проходить не в західноєвропейській країні – вперше на території колишнього соціалістичного табору. Це викликає напруження і виявляє всі старі комплекси між новими і старими членами ЄС, породжені ще часами «холодної війни». Виявляється, ці стереотипи досі експлуатуються. Насправді в англійському суспільстві сьогодні є велике напруження щодо вихідців з азіатського світу, але преса, в силу політкоректності боїться про це говорити. А от проти українців – не боїться. Більше того, англійська преса формулює щодо українців абсолютно некоректний і нетолерантний, навіть расистський принцип: українці народжуються расистами. Фактично стверджується, що є народи, які народжуються «культурними», з правильним набором цінностей, і є неправильні народи, які від початку мають неправильний набір цінностей.
– Яка у нас насправді ситуація з расизмом?
– У нас нема расизму. Доказом цього є доповіді всіх міжнародних правозахисних структур. У них є деякі претензії з питань політичних свобод, ситуації з правами заарештованих, тощо, але в питаннях расизму, антисемітизму, релігійної терпимості Україна завжди була на перших місцях у світових рейтингах – набагато вищих, ніж деякі європейські країни. Почитайте доповіді єврейських організацій, які дуже прискіпливо слідкують за ставленням до євреїв – ніяких претензій. Якщо Україна прийняла минулого року на річницю засновника хасидизму 30 тисяч прочан-іудеїв одночасно, то вона за визначенням не може бути ураженою вірусом неонацизму. Вони б інакше не поїхали в Україну. Після цього не було зафіксовано жодного факту насильства, хоча історія стосунків з євреями має також свої темні і світлі сторінки. У нас хто хоче реалізувати себе в країні – той реалізовує. Один з прикладів – Україну на Євробаченні-2012 представляла Гайтана, успішна співачка, яка народилась в Конго.
Насправді расизм з’являється там, де є напруження в співіснуванні рас в одному місці, в одній країні, на підприємстві. В Україні навіть з точки зору елементарної логіки подібних настроїв не може бути. Бо у нас такий невеличкий відсоток вихідців з Азії і Африки, що більшість українців їх ніколи в очі не бачили. У нас, на відміну від Європи, нема проблем з напливом іммігрантів, нема дискусії про те, що іммігранти відбирають робочі місця в українців, нема проблеми демонстрації релігійних символів в школах та на вулицях. Нема і ситуацій, коли відбуваються зіткнення між молодіжними угрупуваннями на етнічному грунті. А шукати свастику на стінах і вихоплювати з соціальних мереж відео агресивних і не дуже розумних підлітків з фото Гітлера, не означає проводити професійне журналістське розслідування.
Це все проблеми Європи, яка, судячи з фільму, просто проектує на їх на нас. Тому подібні звинувачення можна розцінювати як прояв зверхнього ставлення до українців, і непоширеності на них такої улюбленої європейцями політичної коректності. Якби на BBC був показаний фільм про те, що в ПАР, де проводився чемпіонат світу з футболу, біла людина в певних районах – небажаний гість (а це до речі, правда) їх би звинуватили в расизмі. Хоча є в пресі чимало прикладів грубого ставлення до білих туристів, утисків білих фермерів, наприклад, в Зімбабве. Проте на BBC ніхто за них не заступиться. Бо Європа настільки звикла тягнути свій постколоніальний комплекс, що нерідко будь-який злочин проти вихідця з Африки підпадає під графу «расизм». Якщо такий самий злочин скоєно проте корінного європейця – це звичайний кримінал. Україна не мусить такою бути. У нас суспільство, де ми всі рівні. І якщо вихідець з Азії чи Африки скоїв серйозний злочин (зґвалтував дівчину, торгує наркотиками, когось пограбував) – його так само заарештують і судитимуть, як і вихідця з Києва, Львова чи Донецька. У нас провина не залежить від кольору шкіри.
Тема расизму в Україні приблизно така ж, як і антисемітизму. Вона обмежується анекдотами, стереотипами. Якщо у нас по вулиці йде виходець з Африки – він привертає увагу, бо таких людей у нас дуже мало. Це не означає, що це зневага. І називати це расизмом, який виливається в насильство, дискримінацію – це не просто перебільшення, а провокація. Україна – країна де всі бажані гості, але якщо вони поважають наші цінності, традиції і закони.
– Як може далі розгортатись ситуація – як реагуватиме МЗС?
– Будемо вимагати вибачення. Ми раді, що британський уряд оперативно відреагував, повідомив, що не згоден з такою постановкою питання. Це вже досягнення. Ми сподіваємось, що історія залишиться на рівні дискусії в пресі. А взагалі потрібно цей поріг стереотипів пройти за допомогою самого Євро-2012: іноземні фани приїдуть до нас в гості, походять нашими вулицями, поспілкуються, сходять на дискотеки в клуби, і побачать, що у нас протилежна ситуація. У нас не те, що бояться, а аж занадто люблять іноземців. У багатьох є знайомі, які зустрічаються з іноземцями, одружуються, в тому числі з арабами, африканцями. Так що до нас треба їхати в гості – нема чого боятись. Україна є дуже гостинною, і ми гордимось цим.
Оригінал публікації http://ukraine2012.gov.ua/news/182/53724/
