Андрій Баль про специфіку тренерської роботи у збірній.
– Андрій Михайлович, ви у Львові переглядали кандидатів у збірну під час гри “Карпат” із “Динамо”. Повернувшись до Києва Олегу Блохіну ви будете звітувати в письмовій чи усній формі?
– Олегу Володимировичу звітуватиму в усній формі.
– Про усіх українців, які були задіяні в цій грі, будете розповідати чи про конкретних людей?
– Про усіх тих, хто мене зацікавив.
– Після гри спілкувалися із Юрій Сьоміном та Олегом Кононовим?
– В Київ повертався разом із “Динамо”, тому часу на спілкування із Юрієм Сьоміном було вдосталь. Із Олегом Кононовим переговорив відразу після матчу.
– Розпитували про футболістів?
– Ні, спілкувалися про інше. А про футболістів розпитувати потреби не має. Кожен гравець, який є кандидатом у збірну, знає що потрібно для того, аби отримати виклик – добре виконувати свою роботу. З тренерами спілкуємося до гри по телефону, отримуємо від них інформацію. А після матчу питань в мене, як правило, не виникає.
– Для клубу мати своїх збірників престижно. Може виникнути така ситуація, коли тренер команди завищує оцінку своєму підопічному, аби той отримав виклик?
– (Сміється) В моїй практиці, зазвичай, усе відбувається навпаки. Кажуть, що підопічний ще не в оптимальній формі, чогось йому бракує. Наставники не перехвалюють, а вимагають більшого від свого гравця.
– А агенти ніколи не зверталися до наставників збірної із проханням викликати свого підопічного?
– Ні, такого не було. Така ситуація реальна, але до нас ніхто з агентів ніколи не підходив.
– Характер футболіста, його манера поведінки в колективі теж впливають на рішення штабу стосовно залучення його у збірну?
– Так, враховуються усі фактори. Дізнаємося про його поведінку в колективі, відношення до тренувального процесу. Це невід’ємні категорії характеристики кожного футболіста. Може ж виникнути ситуація, коли когось не сприйматимуть товариші по збірній. Що тоді, усю команду розігнати чи лише одного футболіста?
– З Олегом Блохіном ви просто колеги чи друзі?
– Ми і колеги, і друзі. Товаришуємо з Олегом Володимировичем ще з тих пір, як грали в київському “Динамо”.
– Дмитро Селюк в інтерв’ю нашому сайту заявив, що ліміт на легіонерів Україні не потрібен. Мовляв, ціни на українських футболістів захмарні, але ті перестають прогресувати. А як ви вважаєте чи потрібен ліміт?
– Ну як футболісти можуть прогресувати, якщо вони не мають місця в основі? В Україні усе абсурдно. В нас дуже мало хороших легіонерів, не багато команд можуть собі це дозволити. Якщо скасувати ліміт, то ці клуби матимуть хороших іноземців, а інші гратимуть своїми футболістами. Це не допоможе українському футболу. Ліміт потрібен, це всюди зрозуміли і невдовзі його будуть усі вводити. В кожній країні по-різному. В Англії, припустімо, не дають дозвіл на роботу, якщо ти не є членом національної збірної. Оце рівень. А хто із іноземців грає за свої збірні своїх країн? Бразильці із “Шахтаря”?
– А ось в Бельгії не має ліміту…
– Так, де ж збірна Бельгії… Ця країна існує для продажу футболістів. Теж стосується і Голландії. В цих країнах ті футболісти складають кістяк збірної, які грають за кордоном в провідних командах.
– А як же тоді “Шахтарю” виграти Лігу чемпіонів, якщо вони обмежені в можливості придбати необхідну кількість легіонерів? Мірча Луческу регулярно нарікає на гру українських футболістів.
– Тренеру не гоже на це жалітися. Із лімітом Луческу зіштовхується не вперше, в тій же Туреччині аналогічна ситуація.
