– Здобуття «Карпатами» Кубку СРСР у 1969-му – частина історії українського футболу. Що, на Вашу думку, привносить в цю історію Євро-2012?
– Українське Євро – для всіх нас це справді велике свято. Десь на межі з мрією. Ми вже звиклися з думкою, що воно в нас буде. Хоча ще 4 роки тому проведення чемпіонату Європи на нашій території здавалось чудом. А зараз це – майже реальність. 4 роки тому Україна не мала інфраструктури, а сьогодні будуються стадіони. Те ж саме з аеропортами, дорогами, які змінюються на очах. Це великі перетворення і з точки зору умов для розвитку спорту, покращення життя пересічного українця. Поляки також мали чимало проблем, але ми по багатьох позиціях будували з нуля. А не маючи досвіду, за 4 роки трохи втратили часу. Зараз залишається рік, ще чимало роботи, але темпи і якість підготовки надзвичайно високі. Тож ми мусимо встигнути підготувати цей масштабний проект.
Нещодавно до Львова приїжджав Президент Віктор Янукович – кожне приймаюче місто він тримає на особистому контролі. Адже чемпіонат це – наше лице наше в Європі. Десятки тисяч людей приїдуть подивитися не тільки на футбольний фестиваль, а й на міста, на наш сервіс, наших людей. Тому ми мусимо вкластись в терміни, визначені УЄФА, з підготовкою арен, аеропортів, готелів, доріг.
– Як змінюється місто? Що, на Вашу думку, вразить у Львові європейських вболівальників?
– Щодо Львова, раніше я гадав, що краще було б реконструювати стадіон «Україна». Але тепер розумію: добре, що будують нову арену. Для Львова, мільйонного міста, куди приїжджає десятки тисяч туристів, другий стадіон не зайвий. А ще приємно, що він буде одним з найкращих в Україні.
За 4 роки підготовки місто дуже міняється. Сьогодні в пошані не тільки старовина, а й модернізація міста – відновлюються будинки, будуються дороги, нові готелі. Я вважаю, що Львів став одним з найкращих міст країни.
– Як чемпіонат впливає на футбольну складову? Підтягує рівень, наприклад, львівського футболу?
– Ну, слава Богу, «Карпати» показують постійний добрий результат. Важливо, що місто готує багато спортивних споруд, де наша молодь буде тренуватись і змагатись. У Львові багато майданчиків, які давно себе пережили. Нинішня інфраструктура – це стимул відновлювати кожен майданчик. Це ж відбувається і в Києві, і в Донецьку, і в Харкові, які готують до Євро-2012 найкращі арени Європи.
– Перемога в 1969-му і 2012-му – у чому відмінність? І в чому тоді був секрет успіху?
– Я можу говорити з точки зору футболіста «Карпат» – бо все життя, ось уже 50 років воно пов’язане з львівською командою. Наше досягнення 1969-го було подвійним: ми виграли Кубок СРСР, та при цьому найвищу нагороду завоювала команда нижчого дивізіону. Такого ніхто більше в історії Радянського Союзу не повторив.
Запорука нашої перемоги – дух команди. Важливо, що всі гравці були своїми. У нас було лише два легіонери з Росії – Лихачов і Сєров. Команда була єдина і добре налаштована. Тоді більше було натхнення, бажання. Ми заряджались з першої до останньої хвилини і віддавались грі на 50-тисячному стадіоні. Тоді «Карпати» на своїй арені перемогли в усіх іграх на стадіоні «Україна» – бо не мали права програвати.
По-друге, львівські вболівальники справді вміють підтримати. Вони з командою разом і в горі, і в радості.
Дуже яскравим був фінал 69-го, де «Карпати» грали з вищеліговим СКА (Ростов-на-Дону). На московські «Лужники», 17 серпня – якраз на День фізкультурника, прийшов повний стадіон. Але зі 100 тисяч глядачів було 30 тисяч галичан, які приїхали сюди не тільки спеціально замовленим потягом, а й літаком, машинами, автостопом. Щоб підтримати команду на піку гри, вболівальники заграли «Черемшину» – а оскільки ця пісня була дуже популярна в Союзі, її підхопили і москвичі.
А що було після перемоги? Навіть літак з командою не міг приземлитись у Львові – вболівальники від хвилювання прорвали огорожу аеропорту. Довелось сідати по-сусідству на військовому аеродромі. Коли автобус підвіз нас до терміналу – люди просунули штахети під автобус і несли його на руках разом з командою. Центр міста був заблокований. Всі люди вискочили всі на вулицю – браталися, цілувалися, плакали. Щастя перемоги всіх об’єднало. Але ми перемогли – тому що наші вболівальники вірили в нас на 100%.
– Що порадите нашій збірній напередодні 2012-го?
– Щоб вигравати в європейських команд – нам ще треба багато каші з’їсти. Передусім, необхідно змінити регламент внутрішнього чемпіонату – у нас забагато легіонерів. Коли в клубах грають іноземці, а наші молоді хлопці сидять в запасі – діла не буде. Якщо дамо дорогу нашій футбольній молоді – буде і ріст, і майстерність, і дух – тобто буде сильна збірна. Наразі немає гравців, які б виросли і показували найвищі результати.
Нещодавно призначили Олега Блохіна головним тренером. Хід ніби й непоганий, але це треба було зробити ще рік тому. Поява авторитетного тренера нині може на команду вплинути хіба психологічно. На майстерність гри сьогодні суттєво не вплинеш – це справа кропітка і довготривала.
У відповідь на завдання, яке поставлене перед командою – виграти чемпіонат Європи, Блохін правильно відповів: подивіться, де зараз Італія, Іспанія, Франція, інші гранди європейського футболу? У них розвинена інфраструктура, вони вміють вирощувати своїх гравців, підтримують молодіжку. А ми ці напрямки тільки освоюємо. Слава Богу, після Євро молоді хлопці із спортивних шкіл будуть мати поля, на яких зможуть по-європейськи тренуватись. Це вже добрий початок.
Є сильні сторони збірної. Але це окремі гравці, яких можна на пальцях полічити. Тут важливий дух, відчуття патріотизму, вмирання на полі – тільки це може допомогти нашій команді на Євро в 2012 році. Тому що за майстерністю ми поступаємось грандам європейського футболу. Проте перемогу можна взяти нашою ментальністю.
– Яка підтримка потрібна збірній у 2012?
– Вірити всім серцем. Переконаний, якби збірна грала у Львові – вона б не програла жодного матчу і могла б точно вийти з групи. Тут важливий дух, єдиний у гравців і вболівальників. Я на собі відчув, коли 40-50 тисяч приходять, вірять, заряджають енергією – тоді відкривається друге дихання, з’являються сили. І щоб підтримати наших, львів’яни поїдуть і до Києва, і в Донецьк.
Розмовляла Леся Соловчук
Оригінал публікації http://ukraine2012.gov.ua/news/182/47611/
