– В цілому, грою я задоволений, – говорить Олег Блохін. – Тому що після двох походыв у лазню і одного тренування команда виглядала гідно. Перші 25 хвилин ми звикали один до одного, оскільки так виходить, що кожну гру ми проводимо в новому складі. В цілому, було дуже багато боротьби, віддачі, і мені сподобалося, що я побачив колектив, який бореться. Були моменти і у нас, і у шведів. Звичайно, робили і помилки. Другий тайм ми грали з перевагою, і, звичайно, прикро знову програвати на 93-й хвилині. Але такий футбол, нам є, до чого прагнути. Хотів би подякувати харківським уболівальникам. Мені дуже сподобалося, як вони за нас вболівали. Хоч стадіон і не був повністю заповнений, нас добре підтримували – приємніше грати в такій атмосфері, ніж за напівпорожніх трибун.
– Питання по Кучерові. Чому він не вийшов на поле? З ним щось сталося?
– Якби я випустив Кучера, а потім хтось з хлопців, не дай Боже, зламався, то мені довелося б Рибку випускати. Тому і тримали Кучера до останнього. Не можна ж удесятьох закінчувати. Це було б просто смішно.
– Охарактеризуйте гру Милевського.
– Чудес, напевно, не буває. Але я б не хотів переходити на особистості. Бо потім доведеться коментувати, як зіграв Девич, Едмар і решта. В цілому ж, я чекав гіршої гри, ніж команда її показала. Все-таки команда старалася прессингувати, намагалася боротися. І моменти у нас були. Але не можна тренувати абсолютно нову команду один день. Неможливо! Неможливо вийти з лазні на матч з таким хорошим суперником, як збірна Швеції, яка вже чотири роки грає в одному складі.
Крім того, як ви знаєте, в останню мить ми втратили трьох гравців. Можливо, їх десь і не вистачило. У нас не було ресурсів, щоб посилити командну гру. Хоч ми і спробували щось десь змінити. Але, повторюся, я дуже задоволений. З однієї простої причини: я побачив команду. Так, ми робимо помилки, у нас є проблеми. Але, принаймні, ви самі бачили, що є команда. А помилки були і будуть. Потрібно їх усувати.
– Сьогодні були два дебюти у збірній – Антонов і Едмар. Як оціните їх гру?
– Чому два дебютанти? А Чеберячко, Мандзюк? Гай грав уперше. Що ж ви так мало прізвищ називаєте? В цілому, дебюти можу оцінити дуже просто: чемпіонат України – це не рівень національної збірної і навіть не рівень Ліги чемпіонів. Треба все-таки мати міжнародний досвід. Доводити тут свій клас дуже важко. Навіть якщо ти виділяєшся в чемпіонаті України, у збірній треба показувати більш високий рівень.
А дебют завжди буває або дуже хороший, або дуже поганий. Швидше за все, хлопці перехвилювалися. Але це природно. Хоч як би ми з ними не розмовляли, часу дуже мало. Тут не встигаєш навіть по тактиці щось пояснити. Граємо фактично з чистого аркуша. Тому якщо говорити про перші 25 хвилин сьогоднішнього матчу, то це був природний стан команди. По-іншому і бути не могло.
– Куди пропало ваше везіння?
– Хвилиночку, фарт має приходити вчасно! Адже перед відбірним циклом ЧС-2006 програв усі товариські матчі. Були ігри ще гірші, ніж нинішні. Як згадаю ці спаринги…
Нічого, фарт прийде. Звичайно, не хотілося б програвати на 93-й хвилині. Навіть з урахуванням того, що моменти були як у нас, так і у суперника. Але це ще раз показує різницю між чемпіонатом України і матчами національної збірної: якщо в поєдинку внутрішньої першості ти не використав п’ять моментів, то у тебе буде ще п’ять, а тут, на цьому високому рівні, якщо у тебе є два моменти, то їх потрібно використати. Тому що хороші команди, які сильніші за Швецію (ті ж голландці, італійці, французи), помилок не пробачають.
А у нас, складається таке враження, у хлопців таке ставлення: «Ну, не забив у трьох моментах… Нічого, ще три моменти буде». А потрібно використати будь-який момент. Якщо ми це зрозуміємо і до цього прагнутимемо, то, думаю, шанси у нас теж будуть. Потрібно розуміти: ми не Бразилія і не Аргентина. Хоча, сьогодні я навіть здивувався, наскільки добре у нас тримався м’ячик. Але і помилки були. Проте, повторюся, я цілком задоволений і не засмучений. Засмучений тільки результатом. Але за результат відповідаю я, це зрозуміло. А гра, в принципі, сподобалася. Не знаю, як з боку. Може, з тренерської лави я її бачив якось по-іншому.
– З’явилася інформація, що наступний товариський матч збірної України – проти Уругваю – відбудеться на цьому ж стадіоні. Вам і вашій команді комфортніше в Харкові?
– Звичайно, комфортніше! Даруйте, але ми виходимо в Донецьку грати не з ким-небудь, а зі збірною Франції, а на трибунах 10 тисяч! Коли дивишся на цих розкиданих по 50-тисячному стадіону глядачів, то якось жахливо стає: така громадина, а народу не бачиш. Не бачиш ні підтримки, нічого. А сьогодні я зірвав голос – до хлопців було неможливо докричатися. Таку підтримку збірної я бачив тільки в двох містах України – у Львові і Харкові. Це дійсно добре, і хлопці це розуміють.
Я перед грою їм так і сказав: прийде народ, потрібно виправдовувати його довіру. Ми ж для уболівальників граємо, а не для себе. Для себе ми можемо в кімнаті закритися, пограти в настільний футбол і забути про це. Тому я справді вдячний глядачам. Спасибі їм за підтримку!
– В одній з атак Милевський викинув м’яч з штрафної, замість того, щоб розгорнутися і пробити по воротах або зробити передачу. Ви у цей момент схопилися за голову через те, що визнали неправильним рішення футболіста?
– Дивне питання. Я не приймаю рішень на футбольному полі. Рішення на полі приймають футболісти. Милевський прийняв таке рішення. За що його засуджувати, я не знаю. Можливо, я б на його місці прийняв інше рішення. Тому я так відреагував. Але були й інші моменти, серйозніші. Наприклад, на 45-й хвилині наші захисники майже придумують собі гол в роздягальню ні з чого. Ось за це потрібно карати. Тому що уявіть стан команди, якби вона за такої гри пішла б на перерву з голом в роздягальню. Не можна таких помилок припускатися. Тут обов’язково потрібно реагувати – розповідати, вчити. Але у мене на це просто немає часу. Адже вони в клубах вчаться і приїжджають у збірну вже готовими футболістами.
Я не хочу, щоб уся провина була покладена на Милевського. Ми людину підтримали, я з ним теж переговорив. Він, ймовірно, справді був у не дуже хорошому стані. Але, може, після цієї гри, після цієї підтримки, він підбадьориться і заграє на тому рівні, на якому раніше грав. Не можна ж закопати людину. До цього він грав, і раптом відразу все розгубив. З різних причин таке відбувається. Так, є проблеми, ми з ним розмовляли на цю тему. Але не валіть на нього всю провину, не пишіть, що Милевський вийшов і не грав у футбол.
Грає команда, і програє команда, а за результат відповідаю я. Футболісти ж відповідають за свою гру. Повторюся, чудес не буває. Напевно, людина не в порядку. Але ми його підтримали. Не можна ж розкидатися такими гравцями, як Милевський. Проте в цій ситуації він тільки сам може собі допомогти.
– Чи зважають на вашу думку при визначенні стадіонів, на яких збірна України проводитиме свої домашні матчі? Мова про поєдинки Євро-2012.
– Рішення про те, де проводитиме свої матчі Євро-2012 збірна України, було прийняте ще до мого призначення на посаду головного тренера національної команди. До того ж, наведу такий приклад. У вересні нас чекає спарка – два матчі поспіль, проти Уругваю 2 вересня вдома і проти Чехії на виїзді 6 вересня. На мою думку, перший поєдинок краще було б проводити в Києві, щоб зіграти, відпочити на базі і потім відправитися до Чехії. Так, до Харкова всього 40 хвилин летіти, але це тільки здається, що такі перельоти ні на що не впливають. Проте УЄФА прийняв рішення, що для кращої підготовки харківського стадіону до Євро-2012 ми маємо прийняти Уругвай на «Металісті». І все. Я підняв руки і сказав: «Хлопці, немає питань».
– Ви сказали, що вам сподобалася гра, ви побачили команду. Її кістяк вже визначається?
– О-о-о-о-о… У мене-то кістяк визначається, але якщо буде така ж ситуація з травмованими і все інше, то я вам не назву жодного кістяка. (Сміється). Існують проблеми, які я поки що не можу вирішити в силу кадрової ситуації. На певні позиції просто немає футболістів, яких я на них бачу. Але я вже розумію, куди ми рухаємося.
Оригінал публікації http://ukraine2012.gov.ua/news/188/48816/
