Інформаційний центр «Україна-2012» запитав у письменників, що значить для них футбол, як вони бачать підготовку до Євро, а також яким є значення чемпіонату для України. І ось що ми почули.
Андрій Бондар, поет, письменник:
«Від Донецька до Львова – усі грають і вболівають»
Для України футбол віддавна, ще з середини 70-х років минулого століття став національною ідеєю. Тобто держави України ще не було, а національна ідея вже працювала. Київське «Динамо» можна сміливо вважати предтечею незалежності України. Тому що незалежницький рух гартувався у фанатському середовищі. Особисто я належу до вболівальників «Динамо» з самого народження. Оскільки і мій батько, і старший брат – завзяті вболівальники, для мене, відколи я себе пам’ятаю, – це команда номер один. Усе своє життя я живу футболом, стежу за всіма матчами.
Чи змінить щось Євро в країні? Ясна річ. Це буде не просто фестиваль, який мине і крапка. Усі кажуть про інфраструктуру – готелі, стадіони, які з’являться до 2012 року. Для мене важливіше, що багато людей приїде в Україну і побачать нас, ми зможемо більше відкритись світові. Є, наприклад, форуми літераторів, коли закордонні письменники приїжджають в Україну, розповідають в своїх творах про нас. Це добре. Та коли приїдуть прості люди – вболівати за свої команди, це буде велике духовне єднання.
Що може сказати письменник про футбол? Напевне, багато, адже ця гра викликає велику гамму емоцій. Насправді ж мало людей вловлюють всі тонкощі гри. Фізичний рівень футболу – це гра в шахи. Це надскладна тактика, яка вимагає дуже багато знань. З іншого боку футбол вважається найдоступнішим і найщирішим. М’яч, ворота і бігай. По-третє, футбол – це демократія, це наша соборність. Від Донецька до Львова – усі грають в футбол і вболівають за збірну.
Моя історія у антології літературної збірної – про амбівалентне ставлення до цієї гри. Оповідання «Мій дир-дир» – це есей, маніфест особистого характеру. «Дир-диром» називали у нас дворовий футбол. Справа в тому, що ми в дитинстві грали на міні-футбольному майданчику, без трав’яного покриття. Та коли приїздили на змагання, програвали, бо команда уявлення не мала про футбол на великому полі.
Я не вибирав футбол, він вибрав мене. І з того часу грав на досить високому рівні, зокрема, за рідне місто Кам’янець Подільський, і всерйоз мріяв стати футболістом. Та склалось інакше. Мені пощастило зберегти любов до гри і не дозволити футболу мене знищити. Для футболу я був надто великим індивідуалістом і я не любив грати в пас.
Максим Кіндрук, письменник-мандрівник:
«Свято не тільки для фанатів, для кожного українця»
Так, як грала останнім часом наша збірна, мені не вистачає цензурних слів, щоб описати свої емоції. Позитивний момент у тому, що з’явились нові дороги. Я особисто їх бачив і ними їхав. Аеропорт у Києві теж покращився. Сподіваюсь, що це буде стимулом до того, щоб персонал у готелях, ресторанах, транспорті – більше вчив іноземні мови. Бо це дуже гальмує наше просування у світі і просування заходу до нас. Європеєць приїжджає до нас і розводить руками. У Польщі набагато більше знають іноземну, особливо в тур- сервісі. Коли до нас приїжджає навіть еквадорець чи португалець, він теж розраховує на знання англійської.
Як письменник скажу, що для людей тематика Євро багато значить. Не тільки вболівання. Звісно, будемо багато хвилюватись, плакати. Та це свято не тільки для фанатів, а для всіх українців. Наша країна перша проводить подібне свято на теренах колишнього Радянського союзу.
Про Євро і футбол письменники пишуть дуже відверто. У антології більшість оповідань – художні, тож будуть цікавими як для дівчаток, так і для хлопців. У частині розповіді нема футболу як гри, та є як мрія, як життя. Улюблене оповідання Сашка Ушкалова «Бутси» – там взагалі не про футбол, а про ставлення до своєї мрії.
Моя історія також довколафутбольна. У ній описується «трансфер століття», коли в київський великий клуб купують дорогу зірку з італійського «Інтера». Та коли молодий талант приїжджає до України, до нього підбивають клини аферисти і починаються творитись дивовижа.
Сашко Ушкалов, поет, драматург, перекладач (Харків):
«Євро вплине передовсім на простих людей»
З футболом мене тісно пов’язує і вболівання, і сама гра. Граємо не дуже часто, оскільки усі письменники живуть в різних містах, серед них є й дядьки похилого віку, у більшості літераторів – творчий графік. Одним не вистачає часу, іншим футбольної організованості. Але я намагаюсь стежити за грою на 100%. До того ж, я веду блог як футбольний оглядач. Для мене команда номер один – харківський «Металіст». Це той клуб, який я люблю, на фан-секторі якого я провів рік, не пропускаючи жодного матчу. Щодо збірної України, тут я розчарований грою. Якщо збірна продовжуватиме у тому ж дусі, важко буде за неї вболівати на Євро.
Не хочеться, щоб Євро стало більше бізнесом, ніж футболом, адже це все таки емоційні переживання. Мені не до вподоби, що всі хочуть заробляти на футболі. Мене це лякає – все гроші, гроші, гроші, а команда не грає. Навіть харківська бісквітна фабрика змінює дизайн футбольних цукерок, хоча раніше він всіх задовільняв.
Гадаю, Євро вплине більшою мірою на звичайних людей – їм стає трохи комфортніше жити. Принаймні, у Харкові полатали кавалки доріг. Є новий термінал. Можливо, стане більше паркінгів, готелів.
У своєму оповіданні я намагався сказати, що, які б у житті не складались обставини, не треба боятися мрії. Бо усі люди, які були все життя поряд зі мною, чогось намагались досягнути в футболі, і були відчайдухами. В певний момент свого життя я теж заразився футболом. Якби не моя нелюбов до дисципліни, «армійського» режиму в футболі, я напевне, і досі був футболістом. Але я зрозумів, що краще в житті займатись тим, що в тебе виходить найкраще. А любов до футболу – її ніхто не відніме.
Опитувала Леся Соловчук
Оригінал публікації http://ukraine2012.gov.ua/news/196/49674/
