Дев’ять трудяг і Андрій Ярмоленко добули надважливу перемогу над Молдовою, але залишили відкритим питання: у який футбол вміє грати збірна України?
Відразу обмовлюся, що ні в якому разі не вкладаю у ці слова критичний сенс, бо належу до тих, хто ставить понад усе результат. Раз він є – значить, все добре.
Однак припускаю, що людям з певними смаками простакувата гра команди Михайла Фоменка в поєдинку з молдаванами могла не сподобатися.
Все-таки було відчуття, що більш кваліфікований і зіграний суперник, так само закривши всі засувки, міг би вистояти під таким прямолінійним напором.
Чесно кажучи, я б і сам хотів зрозуміти, чому наставник синьо-жовтих вирішив настільки спростити комбінаційну гру команди.
Чи то порахував, що молдавани швидше зламаються під невпинним, просто-таки таранним натиском з флангів, ніж дозволять розхитати себе перепасовку. Чи то бачив, що без Дениса Гармаша та Руслана Ротаня наша команда просто не здатна на більше винахідливі маніпуляції по злому насиченою оборони.
У будь-якому випадку, Фоменко обрав досить нехитрий план: володіючи м’ячем, українці намагалися минути середину поля і відразу переносити дію до штрафної суперників, створюючи тиск з бровок. Точніше, переважно, з одного – тієї, де діяв Андрій Ярмоленко. Саме він був двигуном атак: багато переміщався, активно відкривався, встигав і партнерів постачати, і самостійно завершувати комбінації.
Не дуже люблю кліше на кшталт «нестандартні дії» або «оригінальне мислення», але на стадіоні «Чорноморець» цим відрізнявся лише Ярмоленко, та пізніше Роман Безус. Решта – орали, рвали і метали, гризли землю, стелилися в підкатах. Коротше кажучи, грали з повною самовіддачею, але без дещиці фантазії. Навіть Олег Гусєв, як і очікувалося, знітився, позбавлений простору для маневру і розбігу.
Тим не менш, дев’ять польових трудяг і Ярмоленко домоглися свого, так що Михайло Іванович знову виявився правий і за складом, і за тактикою. Хоча до результату години гри його рішення виглядали далеко небезперечними. У центральній зоні не було жодного гравця, здатного якісно почати і підтримати атаку (це стосується не лише опорних хавбеків, але і захисників). Фактично у збірної України взагалі була відсутня атака другим темпом.
Та й «перший темп» в особі Селезньова і Зозулі в умовах щільної опіки довго не міг себе проявити. Представники «Дніпра» якось нехарактерно для одноклубників діяли порізно, незлагоджено, в парі епізодів буквально відбираючи один в одного м’яч.
Але при цьому саме Євген подачею на Романа почав першу гольову комбінацію. Мабуть, і тут можна говорити, що вибір Фоменко виправдав себе, хоча сам наставник до того моменту вже прийняв рішення зняти Селезньова з гри.
Знаєте, пишу і ловлю себе на думці, що виглядаю буркотуном, які шукають тільки погане в двох найважливіших перемогах нашої команди. Але насправді я, як і всі, страшно радий за збірну. Аплодую її гравцям і тренеру, що зумів вичавити максимум з березневої «спарки». Проте вже відвідують думки про прийдешні, більш складних випробуваннях. І якщо не підкріпити нинішні успіхи в наступних матчах, то весняні подвиги просто девальвуються.
Доля збірної України тепер цілком залежить від результату найближчих поєдинків проти Чорногорії та Англії (Сан-Марино я не беру до уваги). Звичайно, вони не повинні закриватися, як Молдова, але в той же час треба розуміти, що нічия з нами не стане катастрофою ні для тих, ні для інших. Іншими словами, лізти на рожен, як поляки у Варшаві, вони не зобов’язані. Тому, цілком можливо, наші хлопці не зможуть покластися на контратаках тактику.
Недостатньо просто чекати помилки суперників, доведеться своїм тиском змушуватиме їх здійснювати промахи. Але поки що, чесно кажучи, команда Фоменко не переконала, що може на високому рівні грати «від себе», діяти першим номером. Хоча б так, як це фрагментарно виходило у вересні на «Уемблі».
Втім, після матчу в Одесі Михайло Іванович резонно зазначив, що до наступних поєдинків далеко, і занадто багато чого може змінитися. Наприклад, в повному здоров’ї повинен бути Євген Коноплянка. Сподіваюся, не зменшить оберти Андрій Ярмоленко, додадуть Денис Гармаш, Роман Безус, Микола Морозюк, Тарас Степаненко (на жаль, останній проти чорногорців не зіграє). І тоді, хочеться вірити, одвічне питання по збірній України буде знято з порядку. Адже це молоде покоління не любить бути на других ролях.
