На цьому тижні виповнюється 20 років з дня історичного матчу його в кар’єрі. 28 червня 1994 року на чемпіонаті світу в США в поєдинку Камерун – Росія (1:6) форвард забив п’ять голів і увійшов в історію футболу. Закінчивши грати, Олег оселився в Києві. Чотири роки хотів продати «Золоту бутсу» кращого бомбардира ЧС-1994. Напередодні пам’ятної дати з екс-нападником зустрівся кореспондент «СРФ».
Ми провели разом більше шести годин: гуляли по стадіону «Олімпійський», обідали в ресторані і побували на допрем’єрному показі фільму французького режисера Фредеріка Обюртена «Ліга мрії», присвяченого створенню ФІФА.
«ПІВДЕННУ КОРЕЮ МИ Б ОБІГРАЛИ»
Домовилися зустрітися о 16:15 біля стадіону, на якому проходив фінал Євро-2012. Саленко з’явився рівно в призначений час, одягнений у білу сорочку, сірі штани і стильний піджак. Прогулюючись по арені, 44-річний екс-нападник згадував.
– Напередодні гри з Камеруном приснився сон, що багато заб’ю, не п’ять, звичайно, але пристойно. З’явився настрій. У підсумку забив навіть більше, ніж приснилося. А нинішньому поколінню збірної такого настрою зараз якраз і не вистачає.
Пропоную згадати всі п’ять голів у ворота збірної Камеруну.
– Нещодавно переглядав матч, але і без цього все чітко закарбувалося в пам’яті, – говорить Саленко. – Перший гол забив після проходу Ігоря Корнєєва на відскоку. Другий – після пасу Іллі Цымбаларя вже у порожні ворота закочував. Царство йому небесне, був видатний гравець. Потім Ілля зробив пенальті, я реалізував. Вважаю, ми разом з ним в тому матчі вели гру.
Ще два голи забив вже у другому таймі. Четвертий – замкнув передачу Омарі Тетрадзе, п’ятий – після пасу Хлестова з глибини поля. Все в грі виходило. Міг і шостий забити, але дав пас Дімці Радченко, він закотив. Після матчу мене засипали привітаннями. Приїхав привітати дворазовий олімпійський чемпіон з хокею Сергій Макаров, він тоді за «Сан-Хосе» грав, глава «Газпрому» Рем Вяхірєв і багато інших.
– Та команда багато на що була здатна, – розвиває свою думку Олег. – Ми поступилися бразильцям, які стали чемпіонами світу і шведам, финишировавшими третіми. Скандинавам програли лише з-за того, що на самому початку другого тайму суддя видалив Горлуковича. Дав йому другу жовту, розвернувся, пішов, потім згадав, що перше попередження Сергій отримав у дебюті поєдинку. Розвернувся і дістав червону. Ми ще встигли другий гол забити, але рефері не зарахував. До речі, судили нас тоді так, що помилки рефері зараз в Бразилії здаються не занадто грубими. Хоча і нинішнє суддівство залишає бажати кращого.
Південну Корею ми б напевно обіграли, взагалі групи тоді і зараз – дві абсолютно різні речі, 20 років тому у нас була група смерті. А зараз у збірної Росії слабкі суперники, яких вона зобов’язана проходити.
«ДВА В ОДНОМУ – ПИВОВАРНЯ І СПОРТБАР»
Перед чемпіонатом світу-1994 вітчизняні бізнесмени заснували п’ять номінацій для футболістів збірної Росії: «Кращий гравець», «Кращий бомбардир», «Автор першого гола» і так далі.
Кожну номінацію оцінили в 10 тисяч доларів, – говорить Саленко. – За підсумками турніру виявилося, що я став переможцем у всіх. Курирував це питання відомий актор театру і кіно, нині вже покійний Борис Хмельницький – Прим. ред.). Свій заслужений полтинник я так і не отримав. Куди подівся призовий фонд, навіть не з’ясовував, адже за збірну грав не за гроші. Тим більше, що незадовго до старту турніру підписав хороший контракт з «Валенсією» не бідував.
На годиннику 16:45, йдемо обідати в один з довколишніх ресторанів. Олег замовляє собі суші в комплекті з келихом пива (0,3 л). Кореспондент «СРФ» відкриває для себе томатний мохіто. На правах старих знайомих цокаємося. Згадую, що напередодні чемпіонату світу в Києві з’явилися білборди із зображенням Олега Саленка з написом «Легенда світового футболу» і невигадливої рекламою пивниці. Так було і написано: «Пивна», з номером телефону закладу.
– До мене звернулися за місяць до чемпіонату світу, – потягуючи пиво, Саленко пояснює, як став обличчям тієї рекламної компанії. – Спортбар знаходився поруч, під моїм будинком. З друзями ходили туди, спілкувалися. Власники пивний хотіли збільшити кількість відвідувачів, я пішов назустріч. І знаєте, реклама виявилася ефективною, мета була досягнута. Кожен день туди приходжу подивитися матчі, роздаю відвідувачам спортбара автографи. Вони мене вже чекають.
Кілька років тому Олег збирався відкрити пивну торгову марку «Золота бутса», але не вийшло.
– Ідея полягала в тому, щоб пиво виробляли прям там же, тобто це була б і пивоварня, і спортбар, – пояснює Олег. – Потрібно було десь розмістити виробничі апарати і з цим вийшла заминка. Подивилися ціну оренди таких приміщень, прорахували і зрозуміли, що шкурка вичинки не варта. А зареєстрована торгова марка залишилася. Може пізніше вийде. Поки ж весь мій бізнес – невеликий оздоровчий центр, грошей він зараз не приносить, дуже непроста ситуація в країні.
«ЗОЛОТУ БУТСУ» ЗА МІЛЬЙОН НЕ КУПИЛИ»
Чотири роки тому Саленко хотів продати «Золоту бутсу» кращого бомбардира ЧС-1994. Причому, в пакеті з «Золотою бутсою» кращого бомбардира юніорської першості світу 1989 року. Ціна за обидві – мільйон доларів. Потенційним покупцем був один із шейхів, який планував організувати в ОАЕ турнір «Золота бутса». Але з організацією турніру склалося і на виставлену потім в інтернет-аукціоні «Золоту бутсу» Саленко покупця не знайшлося. Через місяць почесний приз був знятий з продажу.
– Зараз навіть радий, що все так сталося, – зізнається Олег. – Через чотири роки в Росії пройде чемпіонат світу, хай моя «Золота бутса» буде якось представлена на цьому турнірі. Може, в музей «Зеніту» віддам, щоб молоді хлопці бачили, до чого потрібно прагнути. За молодшому синові бачу, яка зараз молодь, вона не пам’ятає героїв минулого. Їй потрібна візуалізація, картинка, і мій індивідуальний приз для цього непогано підходить.
Хоча я в часи свого дитинства знав, хто є хто. Якщо у дітей з Пітера спитати зараз, хто такий Юрій Шлунків, в минулому році отримав звання почесного громадянина Санкт-Петербурга, впевнений, мало хто правильно відповість. Хоча це звання Юра заслужено отримав – був лідером команди, вніс свій внесок у завоювання союзного чемпіонства «Зеніту» в 1984 році.
«ЗАПРОШУВАЛИ ЗІГРАТИ У ФІЛЬМІ…»
На годиннику 18:30, нам пора їхати на допрем’єрний показ фільму «Ліга мрії».
Виходимо з ресторану, сідаємо в мерседес Олега. Вже в машині зідзвонюємося з екс-арбітром ФІФА Олегом Орєховим та колишнім голкіпером київського «Динамо» Святославом Сиротою, яких запросили на допрем’єрний показ. Почувши, що я говорю з Сиротою, Саленко просить передати йому трубку.
«Привіт, коханий голкіпер Гітлера, це Сало, – підколює Святослава Олег. – Ми скоро будемо, жди нас біля червоної доріжки». У 2011 році Сирота знявся в епізодичній ролі у фільмі «Матч» – грав воротаря німецької команди Flakelf. Зйомки стрічки, головну роль в якій зіграв Сергій Безруков, проходили під Києвом. Після цих зйомок Сироту жартома стали називати улюбленим воротарем німецького диктатора.
Біля кінотеатру нас чекає мій приятель, який урочисто вручає Олегу вишиванку збірної Іспанії, адже на Мундіалі в Бразилії Саленко вболіває за дві команди – Росію і тепер уже колишніх чемпіонів світу та Європи. Олег натягує на себе вишиванку, нарікаючи, що не очікував такого провалу від підопічних Вісенте дель Боске.
– Ще до старту чемпіонату говорив, що потрібно оновлювати склад, – розводить руками Саленко. – Без вливання свіжої крові Іспанія «села». Оглушливе фіаско! Провалилася і Португалія. Також обурило, як Бразилія катала м’яч в грі з мексиканцями, вважаю, господарі зобов’язані були перемагати Мексику.
До Олега тим часом підходить ведучий церемонії перегляду і питає, що найкращий бомбардир ЧС-1994 чекає від стрічки.
– Мене запрошували в ній знятися, але я відмовився, – з серйозним виглядом жартує Саленко. – Ось зараз подивлюся і скажу, чи правильно я зробив.
Проходимо в зал. До кінця картини Олег позіхає. «Стрічка нічого, в чому зворушлива, але в житті все набагато прозаїчніше. Є місце корупції, нікуди від цього не дітися. Всі ці непрозорі рішення з місцем проведення мундіалів, та ж історія з Катаром – про це в стрічці нічого немає».
Сюжет фільму заснований на реальних подіях. На початку XX століття кілька ентузіастів з різних європейських країн вирішили реалізувати амбітну мрію – створити футбольну організацію, яка об’єднала б весь світ. Вони назвали її Міжнародна федерація з футболу або коротко ФІФА…
Жюль Римі, Жоао Авеланж і Йозеф «Зепп» Блаттер – вони жили у різні історичні періоди в різних країнах. Наживали ворогів, набивали гулі, йшли на компроміси, ставали жертвами зради. Але вони зробили все, щоб чемпіонат світу з футболу став головною подією в світі спорту. Реліз картини приурочений до 110-річчя Міжнародної федерації футболу і проведення Мундіалю в Бразилії. Образи найвідоміших президентів ФІФА на екрані втілили зірки світового кінематографу Жерар Депардьє, Сем Ніл і Тім Рот.
Влітку Саленко збирається в Пітер, на день народження старшого сина, якому 9 серпня виповниться 18 років.
– Останній раз був в Росії 23 лютого, – каже Олег. – Грав у Сиктивкарі разом зі старою гвардією – Вовою Безсоновим, Іваном Яремчуком. Матч коментував Гена Орлов. Отримали в подарунок годинники від президента республіки Комі. Пробули в Сиктивкарі 3 дні.
Виходимо з кінотеатру, на годиннику 22:30. Наостанок прошу згадати самі запам’ятовуються командні посиденьки в кар’єрі Саленко.
– У «Зеніті» завжди збиралися після поєдинків, – з нотками ностальгії каже Олег. – Якось у нині покійного Олексія Степанова в день виїзного матчу (грали в Харків проти «Металіста») народився дитина. Нас було 16 футболістів, 14 після гри зібралися в одному номері, щоб зазначити, сиділи, випивали, а двоє не прийшли, залишилися у своїх кімнатах. Упав Федорович – мудра людина – зайшов, перерахував нас і під загальний регіт резюмував: «Ті двоє, яких немає, будуть покарані».
