Чемпіонат світу в 2018 році повинен пройти в Росії. Так було вирішено 2 грудня 2010-го. Але, потім РФ розв’язала неоголошену війну з Україною…
…а підтримувані нею терористи збили цивільний літак – і світ став обговорювати можливість перенесення ЧС з землі руської.
Минуло майже 4 роки і ситуація з можливими країнами-організаторами двох найближчих Мундіалів почала докорінно змінюватися. Формально, до Катару претензії цілком природні – надто спекотне літо на Аравійському півострові. І навіть унікальні системи кондиціонування стадіонів не допоможуть гравцям і вболівальникам впоратися з погодними умовами.
У Росії ж з кліматом все більш-менш благополучно. Навіть набагато краще, ніж у Бразилії, де тільки що завершився ЧС-2014. Але от політична непередбачуваність найбільшої по території країни миру, яка знову і знову намагається розширити свої кордони за допомогою військової сили, все більше спантеличує найбільших західних політиків, пропонують, в числі інших санкцій, позбавити країну права проведення ЧС. Чинити опір цьому намагається… ФІФА.
Базована у самому серці європейської демократії – Швейцарії – організація, що позиціонує себе як глибоко аполітична, що закликає не змішувати спорт і політику і голосно кричить про такій благородній справі, як популяризація футболу в усьому світі. В тому числі, під популяризацією декларується і різноманіття футболу, розширення географії країн-організаторів найбільшого і одного з найпопулярніших спортивних змагань планети.
Втім, турботу ФІФА про країнах-організаторах ЧС затяті противники організації пояснюють лише одним – численними хабарами, які члени організації нібито отримали за свій голос на користь Катару і Росії під час вибору країни-господині світової першості.
В РОСІЮ – НІ НОГОЮ
Агресія Росії проти України, що почалася через чотири дні після перемоги Евромайдана 23 лютого (в ніч на 27 лютого прапори Росії було піднято над будівлею Верховної Ради АРК і ради Міністрів Криму), з подальшим анексією Криму і дестабілізацією обстановки на Сході України, призвела до бурхливого, спочатку – тільки словесної, реакції Заходу та українського суспільства. За іронією долі, одним з перших думка про позбавлення Росії ЧС-2018 висловив… директор Євробаскету-2015 Маркіян Лубківський. Був до цього керівником успішно пройшов спільного україно-польського футбольного чемпіонату Євро-2012, зрозуміло, перш за все, думав про збереження для нашої країни другого поспіль великого форуму – тепер вже баскетбольного. Агресія сусіда все більше змушувала замислитися про неможливість підготовки та проведення в такі стислі терміни Євробаскету на Україні. У підсумку, Євробаскет у нас відібрали. Правда, пообіцяли дати провести аналогічний турнір у 2017-му році.
До того ж Лубковского відібрати ЧС у Росії тоді поставилися прохолодно і великим скепсисом. Особливо, європейські партнери України. Все змінилося буквально в один момент. 17 липня в Донецькій області, поблизу кордону з Росією, зазнав аварії малайзійський Боїнг-777, що здійснював рейс з Амстердаму в Куала-Лумпур. Майже три сотні пасажирів і членів екіпажу, серед яких були, в основному, європейці, які летіли на курорт, загинули. Зрозуміло, пробачити такого терористам, і відкрито підтримує їх Російської Федерації, на Заході не змогли. В той же день шквал гнівної критики долинув з різних кінців Європи. І всюди звучало приблизно одне і те ж. «Колишній тренер збірної Голландії з футболу Джон ван’т Схип закликав бойкотувати чемпіонат світу-2018», «Представник блоку консерваторів у німецькому парламенті Бундестазі Міхаель Фукс заявив, що Росію слід позбавити турніру», «Британський віце-прем’єр Нік Клегг зажадав з-за подій на Україні позбавити Росію права проводити чемпіонат світу з футболу», – це лише деякі заголовки новинних стрічок останнього тижня.
А адже ще задовго до початку ЧС, в березні, американські сенатори Марк Кірк і Ден Коатс звернулися до ФІФА з проханням призупинити членство Росії в організації та позбавити права проведення чемпіонату світу-2018, а також не пускати національну команду на чемпіонат світу в Бразилію. Дестабілізація ситуації на Україні, спровокована Російською Федерацією, серйозно сколихнула світову спільноту. А один із загальновизнаних способів тиску – загроза позбавлення країни великого заходу. Не обов’язково спортивного, але значущого і визнаного у світі. Таким, до речі, стало позбавлення Росії проведення саміту лідерів провідних країн світу – G8. Але це – єдине, чим може поки похвалитися світове співтовариство, в плані позбавлення країни великих форумів.
ПРЕЦЕДЕНТІВ – НУЛЬ
Відомий російський футбольний коментатор, кілька разів брав участь у мітингах протесту опозиції проти політики Володимира Путіна, Василь Уткін, зазначає: «Як ви знаєте, чемпіонат світу ніхто ні в кого не забирав. І навряд чи відніме в цей раз. Втім, боятися треба не цього, а того, що до нас ніхто не приїде. Згадайте, як західноєвропейські країни ревно ставилися до України, яка приймала «половину» Євро-2012. Скільки ходило чуток, що Україна не здатна організувати турнір, що там расизм. Приїхали. Подивилися. Виявилося, все тут нормально. Але інша справа, що приїхало реально мало народу».
Дійсно, прецедентів з відібранням ЧС у якої-небудь країни з політичних мотивів не існує. Єдиний випадок факту перенесення ЧС з футболу був зафіксований в 1986 році. Історія розпочалася 9 червня 1974 року в Стокгольмі. Виконком ФІФА у столиці Швеції прийняв рішення віддати 13-й чемпіонат світу Колумбії, у якої просто не виявилося опонентів. Але, фінансові проблеми Колумбії змусили країну 5 листопада 1982 року звернутися до ФІФА з проханням скасувати своє рішення (менш ніж за 4 роки до старту). ФІФА знову скликала нараду, отримавши заявки з трьох країн Північної Америки: Канади, США і Мексики. У підсумку, Мексика, яка проводила турнір відносно недавно, в 1970-му, і мала відмінну інфраструктуру, отримала турнір одноголосним рішенням ФІФА.
Втім, до політики цей випадок не має ніякого відношення. А ось спроби світових політиків вплинути на Міжнародну федерацію хокею на льоду і відняти ЧС у Білорусі, або вплинути на Міжнародну федерацію автоспорту – відняти етап знаменитої гонки «Формула-1» у Росії в Сочі, нарешті, вплинути на Європейський союз футбольних асоціацій – забрати Євро-2012 в України, так ні до чого і не привели. Швидше, це була психологічна війна, з метою більше налякати керівництво країн, натиснути на них, ніж реально намагатися забрати турнір. Всі ми чудово пам’ятаємо, як в травні 2012 року політики всієї Європи закликали віддати українську частину чемпіонату або Польщі, у якій, за регламентом, були 2 запасних стадіону, або Німеччині, де з інфраструктурою і аренами завжди був повний ажур». До того ж, в 2006-му, німці провели ЧС, під який спеціально оновили півтора десятка арен.
Істерика була дуже гучною. А більше всіх у прагненні насолити за неправильну політику Януковича, старалися Великобританія і Німеччина. На щастя для них же самих, збірна Англії вибула з боротьби ще на стадії ¼ фіналу, а майбутні тріумфатори ЧС-2014 німці, вже тоді вважалися грізною силою, сенсаційно розгромно програли у півфіналі у Варшаві команді Італії. У підсумку, канцлеру Меркель не довелося ділити VIP-ложу київського НСК «Олімпійський» з президентом Януковичем. Нарешті, найгучніша історія в цьому плані пов’язана з проведенням Олімпіади-1936 в Берліні.
Столиця Німеччини була обрана для чергових XI Олімпійських ігор в 1931 році – в часи Веймарської республіки і за два роки до приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів. А вже в 1933 році, з ініціативи Американського атлетичного союзу, питання про перенесення Олімпіади зі столиці Третього рейху в іншу країну став всерйоз обговорюватися. Скандал розгорався по всьому світу, але… МОК направив в Берлін спеціальну перевірну комісію, проте її члени, в підсумку, також не побачили нічого, «що могло б завдати шкоди олімпійського руху».
Коли вже під час самої Олімпіади, за деякими даними, Адольф Гітлер, вітаючи спортсменів, відмовився потиснути руки чорношкірим і євреїв, представники МОК були змушені зробити йому зауваження, щоб він тиснув руки або всім, або нікому, так як це суперечить самому олімпійському руху. Гітлер вважав за краще зовсім не потискати рук. В іншому Олімпіада у Берліні пройшла практично без ексцесів, строго наміченим планом і з небувалим розмахом, демонструючи високий організаційний рівень, що було використане в інтересах пропаганди націонал-соціалізму, а німецькі спортсмени помітно випередили збірну США з нагород.
Тим не менш, директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко упевнений, що у Росії відберуть чемпіонат світу неодмінно: «Події, які зараз відбуваються, наносять, насамперед, моральне приниження Росії. Це і санкції, третя фаза яких зараз вводиться, і рішення Гаазького суду по справі ЮКОСа, згідно з яким Росія повинна буде виплатити понад 50 млрд. Хоча, зрозуміло, що Росія не збирається виплачувати ці гроші. В цю ж ланцюжок вписується і ідея позбавити Росію права на проведення чемпіонату світу.
І, будьте впевнені, це питання вже вирішене. Навіть, незважаючи на те, що прецедентів у світі ніколи не було. Захід розгортає дискусію і влаштовує судилище Путіна. Тому що важливо, щоб Росія переживала етап приниження. Питання зараз не в тому, залишать ЧС-2018 Росії або не залишать. Навіть Англія, яка зараз грає в злого і доброго поліцейського, коли віце-прем’єр і прем’єр-міністр публічно сперечаються, чи потрібно залишити цей турнір Росії, насправді вже давно визначилася – ЧС необхідно забрати. Англійці можуть демонстративно знущатися, але це питання вже вирішене. Чемпіонату точно не буде в Росії. Останньою краплею стала історія з «Боїнгом». Це принципове образу Росією тих країн, чиї громадяни були на борту літака і загинули».
БОЙКОТ – РЕАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА
Якщо з перенесенням Мундіалю з Росії справа йде вкрай складно, то ось організувати бойкот турніру – цілком реально. При правильно побудованій агиткомпании, в Росію не поїдуть не тільки перші особи держав, а й пересічні вболівальники.
Найсвіжіший приклад – Ігри в Сочі, які починалися під гуркіт світлошумових гранат в Києві. Весь світ чудово розумів, кому вигідний силовий сценарій придушення протестних мітингів в українській столиці, і половина цього світу просто проігнорувала запрошення на церемонію відкриття головного змагання чотириріччя. А через два з половиною тижні, 23 лютого, коли «силовий сценарій» вже перетворився на справжню трагедію, на Церемонії закриття Сочі-2014 режисер ТБ-трансляції змушений був старанно вибирати камери, не захоплюючі трибуни. Зяючі порожнечі арени «Фішт» зовсім не в’язалися з атмосферою свята, хай і затьмареного, закінчення Ігор. Від участі в церемонії відмовлялися не тільки політики і громадські діячі, але і багато спортсмени команд-учасниць Олімпіади.
Постраждав від активної анти-пропаганди і наш Євро-2012. На супер-матчі Англія – Франція, який проходив на кращому, за оцінками фахівців УЄФА, стадіон турніру – «Донбас-Арені», глядацькі місця були заповнені максимум на 60%. Більше третини крісел виявилися вільні! І, якщо скандали навколо підготовки до чемпіонату світу в Бразилії носили, в основному, внутрішній характер, ніяк не перешкоджаючи бажанням вболівальників зі всього світу приїхати і насолодитися видовищем, а з початком турніру і зовсім затихли – всі зосередилися на грі, то турнір у Росії може бути повністю ізольованим від суспільства. Приїдуть лише найвідданіші фанати своїх команд. А ФІФА, як МОКу в кінці 40-х років минулого століття, доведеться довго вибачатися перед світовим співтовариством.
Віктор Небоженко (політолог, директор Соціологічної служби «Український барометр», – прим. ред.), теоретично допускаючи, що турнір можуть залишити Росії, зазначає: «В такому разі він не принесе Росії ніякого ефекту. Ні на міжнародній арені, ні в сенсі фінансової вигоди. Росія, безумовно, зможе організувати турнір за рахунок внутрішніх ресурсів. Приїдуть вболівальники з північних регіонів, Далекого Сходу, Сибіру… Але світ цей Мундіаль проігнорує. І вболівальники, і політики, і громадські діячі. Те ж саме буде і з українськими вболівальниками. Наші країни, м’яко кажучи, вже далеко не дружні. Можна уявити собі, скільки буде провокацій навколо українців на ЧС в Росії…».
