«Країна змінюється, а ФФУ – ні. Там у нас подвійні стандарти, незрозумілі речі відбуваються. І про це говорять не останні люди… Я прогнозую, що скоро буде серйозний вибух і тоді вже ніякого футболу в Україні не буде і це буде біда».
Нехай пробачить мене ведучий телепрограми «Профутбол» Ігор Циганик за те, що починаю свої міркування цитатою з його висловлювань про існування в футболі України підпільного синдикату.
Нагадаю, про нього йшла мова в ході обговорення 2 жовтня відомого всім заяви гендиректора «Карпат» Ігоря Дедишина. Поки не беруся коментувати через відсутність якої-небудь конкретики і доведених у законному порядку фактів, хоча, як відомо, диму без вогню не буває. Аж надто неспокійно в «датському королівстві». У будь-якому випадку ФФУ має черговий, …надцятий, скандал, з якого їй доведеться виплутуватися.
Говорити буду про інше. Картинка в калейдоскопі подій в Україні настільки стрімка, що їх не завжди встигаєш переосмислити, і реакція громадськості на них – не завжди однозначна.
Приклад – довгоочікуваний закон про люстрацію. Багато прийняли його як сигнал до відчайдушної вольниці, в хід пішли сміттєві баки, розгортається міжпартійна змагальність на межі приниження суперників (вибори грядуть). Інші вирішують проблему очищення суспільства правовим шляхом, виписаними в зазначеному законі, – і це нормальний цивілізований метод.
Країна змінюється, а ФФУ – ні. У кулуарах існує думка, що застосування методів люстрації, в тому числі властивих вольниці, можливо і в футбольному середовищі. Мовляв, як не як, а ФФУ функціонує в законодавчому просторі України і держава могла б сказати своє вагоме слово, тому що відповідним договором воно делегувало ФФУ право і відповідальність розвивати вітчизняний футбол.
Здавалося б – логічно. Проте це помилкова думка: статутні положення ФІФА і УЄФА забороняють втручання державних органів у діяльність національних футбольних асоціацій. В іншому випадку можливі жорсткі санкції, аж до виключення національної асоціації зі світової та європейської футбольної родини. Український футбол, до речі, вже стикався з подібною загрозою в недалекому минулому – в 2010-му…
Ні в якому разі не хочу виступати в ролі адвоката нинішньої ФФУ та її президента Анатолія Конькова. Навпаки, питання доцільності перебування чинного глави федерації на цій посаді зараз особливо актуальне.
По суті діяльність Конькова – це послідовна реалізація програми руйнування футбольного господарства країни. Інертність мислення, небажання брати на себе відповідальність, ігнорування громадської думки, нерозуміння елементарних принципів управління – все це характерні риси діяльності ФФУ в роки перебування Конькова в президентському кріслі.
Між тим невиконаних ним передвиборчих обіцянок не злічити (див. ВІДЕО в правій колонці – Прим. ред.). Де цільова комплексна програма розвитку футболу? Де ставка на маси, любителів і регіони? Які тенденції домінують нині на місцях? В якому стані професійні ліги?
Хто відповість на ці та багато інших питань?
Ми можемо пробачити президенту і керівництву ФФУ саботаж завершального етапу супроводу заявки на право проведення матчів ЄВРО-2020 в Україні? І взагалі чи можна виправити численні ляпсуси ФФУ часів Конькова?
А може настав час запитати – своє місце займає він і хто несе відповідальність за його воцаріння на футбольному троні?
Хотілося б, щоб на ці питання відповів протокол аудиту, що проводиться зараз у Будинку футболу. Правда, непогано б знати, яка компанія проводить аудит, вона вивчає принципи управління, кадрову політику ФФУ? Або справа закінчиться стандартним фінансовим звітом а-ля Прем’єр-ліга?..
Можливо, на всі ці питання нам відповість черговий Конгрес федерації, який відбудеться в грудні. Тільки у мене є сумніви, що аргументи і факти поллються з вуст самого президента. Приклад у нас є – торішній Конгрес, який пройшов під акомпанемент загального «одобрямсу» невиразного доповіді Анатолія Дмитровича.
До речі, згідно зі Статутом ФФУ, голова федерації підзвітний Конгресу, тобто колективним членам і кожному з нас. Коньков, правда, явно ігнорує це положення, але це означає, що всім нам потрібно задуматися і нарешті вимагати звіт. Адже це саме ми з вами звели його на головний п’єдестал у ФФУ. Ціна питання – майбутнє національного футболу, потребує капітального переформатування системи управління ним.
Повторюся, цілком очевидно, що у відповідності з Статутом ФФУ, право на обрання президента належить її колективних членів та делегатам, свого часу прийняв рішення про обрання Конькова. Тим самим ми всі, в тому числі і автор цих рядків, взяли на себе відповідальність за розвиток футболу в країні. Ми всі та кожен окремо причетні до того, що відбувається нині під егідою ФФУ.
Можна скільки завгодно говорити, що Коньков явно не готовий до покладеної на нього місії. А ми?.. Ми теж не здатні це робити? Зрештою, ми обирали не «батюшку царя», яким уявив себе Анатолій Дмитрович, а людини, який так і не став лідером.
Хто ще не переконався в тому, що кандидат, який отримав підтримку в 2012-м, виявився не тим, за кого видавав себе в ході передвиборної кампанії? Ну, не вийшло, так наберися мужності, зроби крок… Немає!
Отже, визнавати очевидне належить нам, щоб потім, коли буде вже зовсім пізно, не мучили докори сумління. Подивіться реакцію ЗМІ на все, що відбувається в Будинку футболу: критика, обурення, напруга – зашкалюють. Саме час писати методичку «Що не повинен робити президент федерації футболу».
Але ми до цього причетні! Так, людині властиво помилятися, найголовніше – мати мужність визнавати помилки і своєчасно виправити їх. Коли виправляти нам? На грудневому Конгресі! Як виправляти? Цивілізовано, в рамках футбольних правил, виписаних в статутах ФІФА, УЄФА та ФФУ.
Конгрес ФФУ призначено на 18 грудня 2014 року. На підставі Статуту федерації, порядок денний засідання вищого органу управління формується Виконкомом. У відповідності з статутними нормами, колективні члени ФФУ має право вносити свої аргументовані пропозиції до порядку денного Конгресу не пізніше двох місяців до дати його скликання. В даному випадку – не пізніше 18 жовтня.
Колективні члени мають право внести на Виконком ФФУ пропозицію включити до порядку денного Конгресу питання про доцільність подальшого перебування Анатолія Конькова на посаду президента ФФУ. Аргументів більш ніж достатньо. Нам має бути властива інертність мислення. Не можна чекати, коли все само розвалиться і, повертаючись до Цыганыку, станеться «серйозний вибух і велика біда».
Ми як країна рухаємося до європейських стандартів і вчимося відповідати їм – дотримуватися демократію і законність, демонструвати принциповість і відповідальність. Всі і кожен. Так, багато чого вже втрачено, але ми не маємо права втратити все.
Країна змінюється, має змінюватися і ФФУ!
