Головний футболіст Білорусі Олександр Гліб поділився думками про відставку Георгія Кондратьєва та інформації про своє відрахування зі збірної за порушення режиму.
– Ви бачили останні матчі збірної?
– Так, обидва бачив.
– І як?
– Після провальної гри в Люксембурзі збірної були потрібні перемоги. А ми виставили п’ять захисників. Ну… Я не знаю. З боку склалося відчуття, ніби команді не вистачає двох очок для виходу на Євро, ось вона і закривається в надії на нічию в кожному з матчів… Але я не тренер. Кондратьєв був відповідальний за результат. Він і вибирав тактику… Правда, вважаю, грати вдома в п’ять захисників – це нерозумно. Нам навпаки треба було забивати, демонструючи атакуючий футбол.
А тут п’ять захисників… Чесно, я сам особливо не знаю, що це за схема така. Але Кондратьєв придумав її використовувати. По такій тактиці я грав тільки в збірній. Чесно, це важко. При подібному побудові ти тупо відбиваєшся і чекаєш свого шансу: вийде чи не вийде. Але ми ж з українцями і словаками ще й без нападників грали. Тому я взагалі не розумію, хто ці шанси повинен був використовувати… Хоча знову-таки: є тренер. Йому відповідати за результат. Він, напевно, знає краще за всіх інших, як потрібно грати збірній.
– Гравці збірної могли обговорювати з тренером його рішення?
– Гравці збірної практично не спілкувалися з тренером. Я знаю тільки одну людину, з якою Кондратьєв розмовляв постійно. Це Стас Драгунів.
– Чому так?
– Ну, ти задай це питання Кондратьєву або Драгуну. Я не знаю. Серйозно. Вони зі Стасом могли і зателефонувати. Драгун сам про це розповідав. Не знаю, про що вони там спілкувалися… Але щоб всі розуміли, що у нас зі Стасом хороші відносини. Просто я кажу про те, чого ніхто й не приховував.
Ми ж з Кондратьєвим розмовляли персонально один раз. У попередньому циклі. Коли він повертав мене в збірну. Нормальна розмова вийшла. Зустрілися, сіли, поговорили. Він запитав: «Хочеш грати у збірній?» Я сказав: «Хочу». Він продовжив: «Ось, я мужик. Все кажу у вічі. Якщо мені щось не подобається, скажу прямо». Я відповів: «Відмінно». На цьому розмова закінчилася.
Тоді мені все сподобалося. Ну, це ж чудово, коли спілкування щире, чесне і пряме. Правда, після цього ми толком не говорили один на один з Кондратьєвим. «Привіт», «Добрий ранок», «До побачення» – ось і все спілкування. І так майже з усіма хлопцями. Потім, коли Георгій Петрович вирішив мене не викликати, ми теж не порозумілися. Дивно якось. Досі не розумію, що сталося.
Взагалі, перед поїздкою в Люксембург Кондратьєв говорив: «Грати буде той, хто добре виглядав проти Таджикистану»…
– І як ви відреагували?
– Я дуже радий, що ми здорово зіграли з Таджикистаном… Як я міг відреагувати… Виникло відчуття, що для Кондратьєва гра з таджиками була просто найважливішою. Думки про цьому матчі його ще довго не відпускали. Людина на кожному зібранні повторював: «Хлопці, це просто «Барселона»! Якщо ми так будемо грати проти іспанців, і їх теж заженемо!» Серйозно, другий тайм матчу з таджиками ми переглядали два рази. Георгій Петрович насолоджувався. Йому ну прям дуже сподобалося. Все говорив, що ми отримуємо задоволення і граємо добре.
Загалом, Кондратьєв зробив висновки після матчу з таджиками. Тут більше немає чого коментувати. А що до Люксембургу… Георгій Петрович, як завжди образився на весь світ. Пішов у себе. Мовчав. Сидів у літаку попереду салону. Ніхто його не чіпав. Ми з Сашею Кульчием посиділи трошки обговорили матч – і все. А більше ніхто з тренерів до мене не звертався.
Ну, я, звичайно, чекав, що Кондратьєв набере і пояснить, у чому проблема, а не стане грати в «кішки-мишки». Але почалося: «Я не буду коментувати ситуацію з Глібом»… Так подзвони мені, скажи, в чому річ… Ну, я не знаю. Мені здається, це нерозумно.
– Що скажете про словах Кондратьєва, які прозвучали на прес-конференції після матчу зі словаками?
– З боку це виглядало… Навіть не безглуздо… Приходить тут одне слово на розум, але я не хочу його вимовляти. Розумієш, в чому ситуація. Він цих гравців виховував у двох «молодежках», вони зробили його бронзовим призером чемпіонату Європи, учасником Олімпіади і тренером національної збірної, він їх обирав, він їх хвалив, а потім… Раптом пацани перестали грати, а після його відходу краще нібито не почнуть… Чесно, я думаю, всім і так все зрозуміло. Нічого мені коментувати.
– Як ви сприйняли відставку Кондратьєва?
– З будь-яким іншим тренером гірше точно не буде. Єдине – шкода, що у збірної залишився лише примарний шанс на вихід… Якщо реально дивитися на речі, то шансів практично немає. Якщо залишатися оптимістом, то вони саме «примарні». Ось це викликає жаль. А так… Недобре вийшло.
Розумієш, я вважаю, що у нас не просто були шанси вийти з групи, а були добрі шанси вийти з групи. Природно, в умовах нормального підходу. Більше шансів на прохід у нашій збірній не було ніколи, ні в одному іншому циклі. Іспанія виділяється на загальному тлі, в іншому всі рівні. При нормальному підході і Люксембург повинні були обігравати. Та й Україну чіпляти. Тим більше при дивною схемою наші хлопці нормально билися, от тільки не пощастило в кінцівці. І, до речі, зі словаками можна було брати очки. Там теж не космонавти грають.
Але з таким підходом… Коли потрібна перемога, виставляємо п’ять захисників без нападника… Не знаю, мені шкода. Шкода. Звичайно, не один Кондратьєв винен. Всі винні. Але нічого не зміниш вже.
– Кого б ви хотіли бачити на посаді нового головного тренера збірної?
– Мені б дуже хотілося, щоб збірної зайнялися Олександр Хацкевич і Олександр Кульчий. Вважаю, їх тандем – те, що нам потрібно. У хлопців великі амбіції. Вони відмінно знають пацанів. Всі гравці поважають. Росли на матчах Хацкевича і Кульчия. Я впевнений, якщо у хлопців буде карт-бланш в половину того, який дали Кондратьєву, у них все може вийти. Принаймні, я в цей дует вірю.
– Хацкевич і Кульчій все ж не найдосвідченіші фахівці.
– Хацкевич і Кульчій, сто відсотків, входять у число кращих футболістів в історії країни. Вони працювали з великою кількістю класних тренерів. Різні ментальності, методики, схеми. Я не вважаю, що хлопці такі вже й недосвідчені. Розуміння у Хацкевича і Кульчия величезна.
І взагалі, головне в збірній – це атмосфера. Головне – щоб у гравців були емоції. Щоб вони не ходили з кислими обличчями. Ось що вимагається від тренера збірної. Впевнений, Хацкевич і Кульчій з цим впораються.
– Розкажіть про кислі обличчя.
– Ну, так і було. Всі ходили при Кондратьєва, як зомбі. Атмосфери у збірній толком не було. Ми спершу тренувалися, а потім йшли спати. І все.
Той же Штанзі акцентувався на атмосфері. Умів її створювати. У німця все було весело. Емоції, дрібниці – все бралося в розрахунок. Він спілкувався з хлопцями, слухав їх. Якщо щось когось не влаштовувало з гравців, міг змінити своє рішення. Чоловік намагався вести діалог. Не боявся дискусії. Не боявся просити поради у досвідчених гравців. Не напружував. Ти попитай пацанів, так ніхто нічого особливо поганого про Штанзі не скаже.
– А у Кондратьєва як було: окремо тренери, окремо гравці?
– Скажу тобі чесно, треба призначати Хацкевича і Кульчия. От і все. При нормальній атмосфері емоції стають позитивними. А це допомагає на полі. Виходить, по-перше, ти граєш за країну, по-друге, за тренера. Саня Хацкевич очолював мінське «Динамо». Знаю, що всі хлопці, які тоді були в команді, залишилися про нього хорошої думки. Хацкевич ж вміє спілкуватися з людьми. Уміє пояснювати свої думки. Це важливо.
Я Сашею захоплююся з того моменту, як мене почали викликати в збірну. Справжній лідер команди. Хацик, Валик, Куля, Гуренко – всі молоді рівнялися на них. Реально дивилися на цих людей, відкривши рот. Мало того, що класні футболісти, так і люди сильні.
Їм навіть пхати не треба було молодим. Хлопці мого віку просто летіли в ту збірну. Задоволення отримували величезне.
Взагалі, при Байдачном нам працювалося добре. Тоді і колектив був бомба, і тренерський склад відповідний. Анатолій Миколайович ніколи не заважав футболістам. Умів створити атмосферу в команді. Не випинав себе. Не прагнув нас загнати. Фізично підтягнути. Давав вправи для емоцій. Пульку забити, квадратики. Все, щоб у хлопців настрій перед грою було нормальним.
Чесно, не хочу говорити про недавні події. Ти зрозумій, хрін з ним, з моїм невызовом. Мені прикро тільки за те, що ми профукали старт відбору. Тільки за це. Мені ж дико хочеться, щоб наша країна хоч раз потрапив на якесь нормальне футбольне змагання. Це я про збірну національну кажу. Клуби он стараються. А невиклику… Він головний. Він музику замовляє. Чого ображатися? Я що, маленький хлопчик? Немає. Плакати і переживати не буду. Я після сварки з Гвардіолою зрозумів, що сенсу в конфлікти з тренерами немає. Навіщо психувати? Я ж не можу щось змінити. Я спокійний.
Ось в Кондратьєва всі повірили, призначили. Він викликав потрібних собі гравців, які, за його ж словами, після виявилися поганими… Чесно, щоб всім було зрозуміло, якби хлопчаки взяли шість очок у матчах з українцями і словаками, я б сидів собі в Туреччині перед лептопом і радів за них. І взагалі не звертав уваги на свій невиклику. Хоча і зараз не звертаю.
– В мережі була інформація, що вас відсторонили від збірної за порушення режиму.
– Знаєш, Кондратьєв про це не сказав нічого журналістам. Не сказав нічого й мені. Хоча я не розумію, чому він не подзвонив і не порозумівся. Ну да ладно.
З приводу інформації про порушення режиму, мені сказати нічого. У когось є факти? Відео? Знімки? Підтверджена інформація, що я бухав, повертався в готель тільки під ранок і виповзав на тренування?
Вся інформація про порушення моїх голослівна. «Джерело близьке до збірної повідомив.» Так я теж джерело близьке до збірної. Давай, я тобі наговорю якогось марення непідтвердженого, а ти це опубликуешь. Теж дурниця вийде. Маячня, блін.
За два чи три дні до матчу з таджиками всіх збірників відпустили по домівках. Я побачився з батьками, з братом, заїхав до одного привітати його з днем народження, випив келих вина – все. Якщо кому цікаво, ночував у будинку брата. В інший час постійно перебував на базі. Якщо це порушення режиму, то треба було розігнати всю збірну. Хай би з Люксембургом «Динамо-82» зіграло.
– Якщо вас покличуть у збірну, приїдете у листопаді?
– Я завжди готовий грати за збірну. Завжди. І ніколи не казав, що не хочу виступати за неї. Який би тренер не прийшов, якщо покличе, приїду з задоволенням.
– Додасте що-небудь?
– А що мені додавати? У нас же зазвичай в кінці щось мотивуюче людям кажуть. Але я не буду. Навіщо? Народ сам все розуміє. На Словаччині було мало людей. Чому? Тому, що народ все відчуває. Люди не бачать гри, не відчувають атмосфери. Ось і не йдуть. Я їх розумію. Вони злі на все. Так що говорити не про що. Ми в білоруському футболі любимо давати обіцянки, які потім нічим не підтверджуються. Так що краще подумати про результат. Буде результат, тоді і віра в команду повернеться. Всі ці «приходьте на збірну, підтримайте нас у цій ситуації – це дитячий сад. Зараз же ми маємо те, чого заслужили.
