Рубіж у півтисячі матчів за українські команди віце-капітан «Динамо» Олег Гусєв перетнув у неділю на «Дніпро-Арені», з якою у нього пов’язані сумні спогади.
Досвідчений півзахисник поговорив не тільки про цифри, повернення київської команди у лідери чемпіонату і користь поразки від «Ольборга», але і про інцидент, поставившем минулої весни під загрозу футбольну кар’єру і навіть життя.
– Коли ми домовлялися про інтерв’ю, ви, дізнавшись про інформаційний привід бесіди, щиро здивувалися: «Це звідки ж стільки матчів набралося?» Невже футболіст, не без успіху брав участь у шкільні роки в математичних олімпіадах, не стежить за власною статистикою?
– Насправді, приблизну кількість матчів за клуб і за збірну я собі уявляв, але суму не виводив. І не припускав, що статистики ведуть такий підрахунок.
– Математичні здібності, якими ви відрізнялися в юні роки, після школи хоч раз виявилися корисні?
– Так склалося, що в обраної мною професії математика прикладного значення не має. Хіба що можна проаналізувати цифри, які клубна наукова група після матчу вивішує на базі, обчислити відсоток успішних дій. А в житті – трапляється, швидко орієнтуюся, щось підраховуючи на побутовому рівні. Ось, мабуть, і все.
– Команда піднесла вам подарунок до ювілейного матчу, разом з вами обігравши «Дніпро» і, вийшовши через два з половиною роки в лідери чемпіонату. Чи Не виникає у зв’язку з цим досягненням відчуття легкої ейфорії?
– Якщо ви про проведення п’ятисотої гри, то навряд чи. А якщо про повернення на перше місце в чемпіонаті… Ми довго до цього йшли, давно не були в лідерах. Тепер все в наших руках і ногах, ми ні від кого з прямих конкурентів не залежимо. Що ж, буде цікаво подивитися, чи скористаємося ми можливістю.
– Як зробити так, щоб ейфорія, здатна виникнути якщо не у досвідчених гравців, то у ваших молодих партнерів, не завадила в подальших поєдинках? Адже в першому матчі з «Ольборгом», склалося відчуття, команді завадила саме переоцінка власних можливостей.
– Ось для того, щоб не дозволяти собі розслаблятися, такі матчі і потрібні. Хотілося б їх уникнути, але, з іншого боку, «Ольборг» трохи струснув команду і поставив нас на місце. А то переможна серія мимоволі стала наводити на думку, що все виходить, все вдається, менше стали викладатися на тренуваннях і в матчах.
Сподіваюся, тепер зробили висновки – і таких ігор більше не повториться. Напевно, добре, що нам випав такий поєдинок у Лізі Європи, де все ще можна виправити. Якби це сталося в нашому специфічному чемпіонаті, після трьох втрачених очок конкурентів вже і не наздогнали б.
– Знаю, ви дуже ображаєтеся, коли журналісти називають вас, гравця у віці трохи за тридцять, ветераном. Тим не менш Олегом Анатолійовичем вас величають у клубі мало не офіційно. Звідки це пішло?
– Давня історія. Ми якось відпочивали компанією в теплих краях, і хтось запропонував: «А давайте називати один одного по батькові!» Забавно було: я наймолодший серед них – і раптом Анатолійович. Коли повернулися з відпустки, за звичкою назвав Сергія Реброва – ще діючого гравця, а не тренера – Станіславовичем, він у боргу не залишився. А хлопці це почули – і підхопили.
– Хто ще з футболістів був у тій компанії?
– Валік Белькевич, царство йому небесне. Був ще Сергій Федоров…
– Владиславович?
– Вірно. Решта в тій нашій компанії з футболом не були пов’язані. Так що Реброва я Станіславовичем давно називаю – не пам’ятаю навіть, коли востаннє звертався до нього по імені. Зате коли він очолив команду, переучуватися не довелося. (Посміхається).
– Ребров став тренером, Андрій Шевченко практично отримав ліцензію, не виключає такого розвитку футбольної кар’єри Олександр Шовковський. Коли вас запитали, чи готові ви обрати в майбутньому той же шлях, відповіли: «Дивлюся іноді на наших наставників – і розумію, яка це невдячна робота. Головним, мабуть, не стану, а помічником – довго не витримаю». Не змінилося ставлення до цієї професії?
– Поки, думаю, залишилося незмінним. Бачу з боку, які нерви і здоров’я треба мати, щоб бути головним тренером. З іншого боку, і поза футболом себе не уявляю в цій сфері і буду шукати себе в майбутньому. Втім, поки говорити про це рано. Нехай говорять «вік, вік», я закінчувати ще не планую.
– Зараз ви все частіше виходьте на поле в стартовому складі, а на заміну, але при цьому – впевнено і, як правило, результативно вступаєте в гру. Як самі почуваєтеся в ролі джокера?
– Будь-який футболіст не буде в такій ситуації відчувати себе нормально.
– Серед діючих футболістів тільки Шовковський і ви перетнули рубіж у півтисячі матчів за українські команди, а всього таких гравців п’ятеро. Як думаєте, хто ще входить в п’ятірку?
– Напевно – Владислав Ващук. А ще – Андрій Воробей і, мабуть, Анатолій Тимощук.
– Ні, капітан збірної значну частину матчів провів у бундеслізі і російському чемпіонаті. А другий після Шовковського показник – у Олега Шелаєва.
– Що ж, буду знати.
– Серед п’ятисот ігор були вдалі і не дуже, переможні і програні. Але, думаю, є поєдинок, який важко забути при всьому бажанні. Знову опинившись в минуле неділю на «Дніпро-Арені», ви перед початком матчу пішли в ту штрафну, де стався пам’ятний інцидент, присіли на рекламний щит, задумалися. Які емоції переживали в той момент?
– Останнє, що пам’ятав з весняного матчу з «Дніпром», – м’яч і себе в куті штрафного майданчика. Ось і повернувся в ту саму точку. Посидів, подумав, але не нахлинули спогади. Я і зіткнення не пам’ятаю-прийшов до тями вже у «швидкій» дорогою до лікарні.
– Ви говорили мені, що після матчів обов’язково дивіться їх на відео. До тієї гри поверталися – чи намагалися її забути?
– Не повертався. Як ви розумієте, не було такого бажання.
– За вас після того інциденту тривожилися всі футбольні вболівальники, незалежно від клубних симпатій, і були раді, що відновилися раніше, ніж можна було очікувати. Та історія не змусила змінити погляди на життя, на поведінку на полі, переоцінити якісь життєві цінності?
– Та ніби все залишилося як і раніше. На полі я і раніше вів себе акуратно, за кар’єру – жодної червоної картки. Як ставився шанобливо до суперників, так і ставлюся. Футбол така штука: сьогодні граєш, а завтра – немає. Треба дорожити кожною хвилиною, проведеною на полі. І кожним прожитим миттю…
