У суботу збірна України провела останній в цьому році офіційний матч. Поразка і три перемоги – такий підсумок нашого виступу у першій частині відбіркового турніру Євро-2016.
Не дуже хороший результат, так і гру хотілося б бачити більш переконливу. Втім, підводячи підсумок осінніх матчів головної команди країни, «Футбольний клуб» знайшов і позитивні моменти…
ФОМЕНКО НЕ ДАРМА ДОВІРЯЄ П’ЯТОВУ
На старті кваліфікації Євро-2016 перший номер збірної України раптом опинився без ігрової практики у своєму клубі. І це було, щонайменше, дивно.
Якщо восени 2011 року подібну ситуацію в «Шахтарі» можна було пояснити реально блискучою грою Олександра Рибки, то нині Антон Каніболоцький, подвинувший Пятова в липні-серпні, діяв не без помилок. Однак наставник гірників Мірча Луческу наполегливо маринував П’ятова на лавці запасних.
І коли настав час перших відбіркових матчів, перед тренерським штабом збірної виникла непроста дилема – довіритися досвіду П’ятова, який по ходу відбору на ЧС-2014 не підвів жодного разу, або ж зробити ставку на відмінно виглядав у «Дніпрі» Дениса Бойка?
Михайло Фоменко, як з’ясувалося, своїх не кидає. А Пятов відплатив за довіру надійною грою. У всіх матчах осені він заслужив хороші оцінки, зробивши кілька дуже важливих сейвів (мені особисто більше всього запам’яталося, як у грі проти Македонії, ще при 0:0, наш кіпер відбив складний удар Яховича з близької відстані) і «подружившись» зі штангами (двічі підстраховували).
І, до речі, Андрій же ледь не врятував гру зі Словаччиною, забивши гол після останнього кутового. Шкода тільки, що арбітр цей м’яч не зарахував. Хоча там цілком можна було прийняти рішення на нашу користь.
НАША ОБОРОНА СТАЛА ЧАСТІШЕ ДАВАТИ ЗБОЇ
Я дуже добре запам’ятав перший матч Ракицького у складі збірної України. По-спортивному злий, чіпкий, сконцентрований – він просто відмінно зіграв тоді проти грізної Англії, посприявши першої нашої перемоги над топової командою (1:0 на фініші відбіркового турніру ЧС-2010). Та й потім, перебравшись з флангу в центр оборони, Ярослав довгий час не викликав жодних сумнівів.
Цієї осені в грі донеччанина спостерігається явний спад. Вже навіть Луческу використовує Ракицького не завжди, а в одному з матчів спробував повернути його на фланг. Це, до речі, сталося якраз після провальної гри проти Словаччини, в якій Ракицький проспав вирішальний ривок Роберта Маку, допустив ще пару помилок, і запоров три перспективних стандарту.
Зрозуміло, що справа не тільки у Ракицького – не все було гладко і у Олександра Кучера з Євгеном Хачеріді, якого в цьому сезоні ще й травма пристойно підкосила. Так і обороняються в сучасному футболі не тільки захисники.
Тут багато що залежить від щільності між лініями, яку наша команда дуже непогано витримувала навесні 2013 року, а тепер раптом втратила цю якість. Що стало причиною, судити складно. Цілком можливо, це – так званий синдром другого року.
Зазвичай цей термін застосовують, до молодим футболістам чи командам, які видають відмінний дебютний сезон, а в наступному – помітно зменшують обороти. У нашому ж випадку він застосовується з урахуванням того, що цей відбір виходить другим під керівництвом Фоменко.
Очоливши команду навесні 2013 року, тренер вдихнув у неї нове життя, гравці якось згуртувалися, зарядилися емоціями. Зараз той запал вичерпався, з перезавантаженням не склалося, і ми отримали майже таку ж збірну України, яка восени 2012-го не змогла обіграти Чорногорію і Молдавію.
Адже можна було тільки дивуватися, як легко кілька разів в суботу проходили центр поля футболісти Люксембургу – майже без опору. Нам просто пощастило, що їм не вистачило майстерності скористатися дірками в нашій обороні. Дуже сумнівно, що ми відвезли б перемогу, використовуй господарі кілька стовідсоткових шансів у перші півгодини гри…
І ще одна ремарка. На листопадовий збір в останній момент Михайло Фоменко викликав пару центральних захисників «Зорі» – Віталія Вернидуба і Андрія Пилявского. У складі клубу вони виглядають дуже пристойно, і було б цікаво подивитися на них в товариському матчі з Литвою. А раптом це варіант? Ну і основні на сьогоднішній день центрбеки нехай відчують конкуренцію…
У ГРУ КОМАНДИ ДОБРЕ ВПИСАЛИСЯ НОВАЧКИ
Мова в першу чергу – про динамівця Сергія Сидорчука, який дебютував за збірну так хвацько, як ще не вдавалося нікому. Гол білорусам, гол – македонців і гольовий пас у грі з Люксембургом.
Гра Сидорчука, безумовно, вразила. Мабуть, він став гідною заміною випав з ладу Денису Гармашу – не тільки в клубі, але і в збірній.
І, може бути, дарма Михайло Фоменко не ризикнув зробити на нього ставку і в матчі зі Словаччиною. Тим більше, що Сидорчук дуже добре взаємодіє з Андрієм Ярмоленко, який цієї осені зарекомендував себе справжнім лідером збірної.
Непогане враження залишив і Філіп Будковський. Цей форвард, правда, не завжди потрапляє по м’ячу, але дуже старається і має всі шанси остаточно витіснити з головної команди країни Євгена Селезньова. І Олійник – ось побачите! – збірної стане в нагоді. Він, звичайно, в Люксембурзі запоров шикарний момент, але це, швидше за все, від нервів. Натомість Денис весь час був у русі і дуже добре відкривався.
А ще напрошується поява у збірній Артема Кравця, який, нарешті довів Фоменко свою спроможність, отримавши виклик, але не поїхав в Люксембург із-за травми. До речі, маючи в розпорядженні цього забивного форварда, тренер отримає можливість зробити гру збірної в атаці більш варіативною. Важливий нюанс.
НАШОЇ ЗБІРНОЇ ЩЕ НЕ ВИСТАЧАЄ ТАКТИЧНОЇ ГНУЧКОСТІ
Її і раніше-то насправді не вистачало. Спробуйте, наприклад, згадати, коли головна команда України грала явно виражений атакуючий варіант з двома нападниками? Хіба що, в матчах з Сан-Марино.
Михайло Фоменко дотримується однієї і тієї ж схеми 4-5-1. В принципі, так зараз грають практично всі. Так і чистих форвардів-забивав у світі стає все менше.
Але проблема полягає не тільки в тому, що у нього не було справжнього снайпера на вістрі атак (цю тему ми днями піднімали в матеріалі «Чому не вистачає форвардів для збірної», так що повторюватися не будемо).
Проблема ще й у тому, що серед центральних півзахисників, яким би не було їх поєднання у збірній України, ви не побачите по-справжньому класного креативщика. Такого, який міг би і ритм гри, регулювати, і ювелірні гольові передачі регулярно видавати, і загострювати гру за допомогою дриблінгу.
У нас є трудяги, заточені на те, щоб відбирати м’яч. Є дуже цінні хлопці, здатні зіграти, як це зараз можна говорити, box-to-box – від штрафної до штрафної. А ось умовного Марека Гамшика, як у словаків, немає і не передбачається. Була надія, що заповнить нішу Роман Безус, але, схоже, цей футболіст так і залишиться на рівні середнячка УПЛ.
Багато експертів схильні звинувачувати Михайла Фоменка: мовляв, тренер обережний. Але ми ж пам’ятаємо, що було, коли він ризикнув на «Стад де Франс». До речі, не виключено, що саме з-за тієї невдачі наставник і воліє приносив успіх до матчу у Франції варіант з двома опорниками і одним нападником, головне завдання якого – не забити м’яч, а зібрати на себе якомога більше захисників, щоб звільнити зони для реально небезпечних крайков – Ярмоленка та Коноплянки.
Але все ж, думається, що наша збірна використовує один і той же план А не з тієї причини, що так хоче тренер, а тому що по-іншому вона не може. У Фоменка просто не було вибору.
Ось і виходить… Коли нам дають діяти на контратаках, за рахунок швидких флангів ми непогано створюємо гостроту. Але якщо треба долати масовану оборону, розігруючи позиційні атаки, виникають величезні складнощі. Криза жанру, так сказати. І м’яч ніби контролюємо (з тими ж словаками процентне співвідношення було 55 на 45, з білорусами – 60 на 40), і територію віджимаємо, а гострих моментів – мізер.
СХОЖЕ, НАС ЗНОВУ ЧЕКАЮТЬ СТИКОВІ МАТЧІ
Поки, принаймні, такий розклад найбільш імовірний. Вже зрозуміло, що боротьбу за дві прямі путівки у фінальну частину Євро-2016 в нашій групі ведуть три команди. І шанси України, на жаль, виглядають гірше, ніж у конкурентів.
Все було б нічого, якби не Словаччина, повністю спутавшая нам карти. Мало того, що підопічні Яна Козака обіграли нас в Києві, вони ще й Іспанію перемогли. І тепер у словаків намалювалася ідеальна картина. Здобуто чотири перемоги: вдома – над головним фаворитом групи, і гостьові – над Україною, Білорусією і Македонією. Щоб наздогнати лідера, нам тепер мало взяти реванш в очній зустрічі…
Іспанія? Звичайно, зараз наші тренери і футболісти скажуть, що грати можна з будь-яким суперником. Але як-то складно уявити, що команда Вісенте Дель Боске залишиться без прямої путівки на Євро-2016.
А, між іншим, в стикових матчах компанія намічається не така вже й проста. Досить подивитися турнірні таблиці інших відбіркових груп. Але з іншого боку, навіть якщо Словаччина осічок не дасть і ми знову опинимося в стиках… Повинні ж ми їх колись подолати!
