Лідер атак «Динамо» розповів про зимові збори, про відвідування госпіталю з пораненими бійцями АТО, а також розповів багато цікавого про свою навколофутбольне життя.
– У кожного тренера, як відомо, свій підхід до тренувальних зборів. Що таке збори Сергія Реброва?
– Дійсно, у кожного фахівця тренувальний процес дуже відрізняється. Що стосується Сергія Реброва, то його тренування дуже відрізняються від тих, що були при Юрії Сьоміні, Валерія Газзаєва і Олега Блохіна. Дуже багато вправ, спрямованих на «тактику», практично немає простий біганини, тих же фортлеков. Над фізичними кондиціями працюємо через ігрові вправи та, власне, контрольні матчі.
– Зазвичай українські тренери беруть у свої тренерські штаби вітчизняних помічників, але в «Динамо» помічником Реброва є іспанець Рауль Рианчо. Що цікавого він привніс у роботу команди?
– Рауль – досить вимогливий тренер. Видно, що дуже багато часу приділяє футболу, можна сказати, живе ним. Коли його не зустрінеш – вдень, вночі, на сніданку, на вечері всі розмови лише про футбол: як правильно перебудовуватися, як переходити з оборони в атаку і т. д. Видно, що Рауль дуже переживає за результат, привніс новизну в тренувальний процес – наприклад, з’явилися вправи на стабілізацію, завдяки чому стало менше м’язових травм.
– Як ти взагалі оцінюєш прихід в клуб іспанських фахівців – Рауля Рианчо, Вісенте Гомеса і Альберто Босха?
– Мені важко оцінювати. В Україні також досить багато молодих кваліфікованих фахівців, але якщо приїжджають іспанці, значить, вони можуть дати більше нашого клубу і їх бачення футболу зацікавило динамівське керівництво. Повинна бути єдина програма підготовки футболістів, починаючи з дитячо-юнацької школи, і, думаю, іспанським фахівцям вдасться поставити цей процес. Поки рано оцінювати їх роботу – подивимося через кілька років.
– Чи можна стверджувати, що головним суперником «Динамо» у чемпіонській гонці на сьогодні є це саме «Динамо»?
– У принципі, так. Коли ми показуємо свої найкращі якості на полі, нам ніхто не може протистояти на рівних. Навіть на зборах видно, що суперникам вдається створювати моменти, коли нам не вдається зловити свою гру. Все залежить від нас, і якщо ми будемо демонструвати той рівень гри що і в першій частині сезону, проблем виникнути не повинно.
– Чого хочеться більше – виграти чемпіонат або пройти якомога далі в Лізі Європи?
– Хочеться все і відразу (посміхається). Пріоритетів ми не ставимо, який турнір важливіше, оскільки «Динамо» завжди ставить перед собою лише найвищі завдання. Будемо прагнути до перемоги в чемпіонаті і Кубку України, а також постараємося якомога далі пройти в Лізі Європи.
КОЛИ ЧИТАЄШ ПРО ВІЙСЬКОВОМУ СТАНОВИЩІ, СТАЄ НЕ ПО СОБІ
– Як це – вести підготовку під час військових дій в Україні? Чи вдається стежити за новинами?
– Звичайно, стежу. Коли читаєш, що можуть ввести воєнний стан, стає якось не по собі. Переживаю і за країну, і за свою сім’ю, але розумію, що повинен робити свою роботу, і хоча б футболом порадувати людей.
– Разом з партнерами по команді ти відвідував поранених бійців АТО. Які емоції відчував тоді? Допомагаєш якимось чином нашим воїнам?
– Я не прихильник того, щоб оприлюднювати допомогу бійцям АТО. Що стосується емоцій, то зайшовши в госпіталь і побачивши своїх ровесників, які лежать хто без рук, хто без ноги, але при цьому посміхаються, починаєш розуміти, наскільки життя прекрасне. Був момент, коли ми зайшли в палату до хлопця, а біля його ліжка стояли дружина і двоє діток. Чесно кажучи, трохи не заплакав, побачивши цю картину… Я висловлюю щиру подяку цим хлопцям, вони молодці і справжні герої. Сподіваюся, що в нашій країні як можна швидше настане мир.
– Ігор Суркіс вважає, що Євген Коноплянка повинен підписати новий контракт з «Дніпром», щоб не піти з клубу безкоштовно, і як приклад навів твоє ставлення до «Динамо»…
– Я вважаю, що це питання, яке мають вирішити між собою Женя і керівництво «Дніпра», мені ж втручатися не має сенсу. Некоректно буде з мого боку давати якісь поради. Женя дорослий хлопець, і він сам має право вирішувати, як йому чинити.
– Якщо говорити про підготовчому періоді в цілому, що найскладніше для футболістів?
– В плані психології, дуже важко перебувати більше двох тижнів на зборах, робити кожен день одне і те ж – тренування, теорії… В принципі, при нинішньому тренерському штабі тренувальний процес досить різноманітний, тим не менш, під кінець зборів накопичується психологічна втома і хочеться, щоб швидше почався чемпіонат.
КОНСПЕКТІВ НЕ ВЕДЕМО
– На перших зборах команда жила в готелі, який знаходиться за містом, на друге – в самому центрі Марбельї. Як тобі комфортніше?
– Для мене краще було, коли ми жили за містом, оскільки до тренувального поля було п’ять хвилин ходьби. Можна було після тренування залишитись на футбольному полі і потім пішки прийти. Зараз же, навіть якщо хочеш що-небудь доопрацювати індивідуально, розумієш, що хлопці сидять в автобусі і чекають на тебе. Як говориться, семеро одного не чекають, і необхідно підлаштовуватися один під одного.
– Деякі клуби на збори їдуть разом із сім’ями – дружинами, дітьми. Як вважаєш, їх присутність не завадило б цілеспрямовано готуватися до сезону?
– Як на мене, абсолютно не заважало б. Футболісти – професіонали, і кожен знає, що краще для нього. Напевно, було б легше, перш за все психологічно, коли рідні люди поруч, але, водночас, ми повинні розуміти, що це наша робота, і можна трохи потерпіти. Тим більше, перед підготовчим періодом був цілий місяць відпустки.
– Протягом змагального періоду теоретичні заняття присвячені вивченню майбутнього суперника. Що розбираєте на «теорії» під час підготовчих зборів?
– В першу чергу, на побудову своєї гри. Працюємо над своїми помилками, діями в обороні, атаці і т. д.
– У деяких тренерів, як, наприклад, у колишнього тренера «Чорноморця» Романа Григорчука, на теоретичних заняттях футболісти вели конспекти. У «Динамо» подібної практики немає?
– Конспектів не ведемо. Але після приходу в команду Сергія Реброва і Рауля Рианчо одним з нововведень стало спілкування тренерського штабу з футболістами. Гравці діляться своєю думкою, як можна було б вчинити в тому чи іншому епізоді, і в результаті дискусії колектив приходить до спільного знаменника.
– А, як кажуть, для себе ніхто з футболістів не веде?
– Чесно кажучи, не помічав. Може, після теоретичних занять, приходячи в номер, хтось і конспектує, не знаю (сміється).
– Донецький «Шахтар» у цьому році їздив на збори в Бразилію. Як вважаєш, для «Динамо» подібне турне було б корисним?
– Звичайно, є свої плюси і мінуси, але оскільки ще жодного разу не бували в подібних турне, було б цікаво спробувати.
ФУТБОЛ – НЕ РОБОТА, А ЗАДОВОЛЕННЯ
– У «Динамо», як і в інших провідних клубах країни, досить багато легіонерів. Як проходить знайомство з ними – як у побуті, так і на полі?
– Спочатку, коли приїжджає футболіст, йому непросто. Все-таки, людина з іншої країни, з іншим менталітетом, не знає мови. Але проходить два-три місяці, починаємо притиратися один до одного, оскільки футбольна команда – це як велика родина. Необхідно знаходити з усіма спільну мову, якщо хочеш домагатися виконання певних цілей і завдань. Був період, коли в команду прийшло багато легіонерів, але пройшов рік, і вже неможливо уявити «Динамо» без них.
– В команді є перекладачі. Немає такого, що легіонери лінуються вивчати нашу мову?
– Звичайно, коли є перекладач, особливого бажання вивчати мову країни, де ти живеш і працюєш, у них не спостерігається. Але, з іншого боку, не кожен перекладач зможе донести до футболіста інформацію з потрібною інтонацією, яку хоче тренер. Чесно кажучи, якщо б я був на керівній посаді в клубі, то я б в контракти легіонерів вносив би вивчення мови обов’язковим пунктом. Подібна практика є практично у всіх провідних європейських клубах – в тій же «Баварії», де грав Толя Тимощук, або «Барселоні», за яку виступав Діма Чигринський.
– Приїжджаючи на збори, осядьте завжди з одним і тим же партнером по команді?
– Раніше весь час селився в одному номері з Максимом Ковалем, але останні рік-два живу один.
– Незважаючи на насичений тренувальний графік на зборах, деякі футболісти залишаються на полі після занять, щоб пограти в теніс-бол або повозитися з м’ячем. Невже немає бажання швидше дійти до ліжка і відпочити?
– Розумієте, футбол для мене – це не робота, а задоволення, те, що я хотів і хочу займатися. Для мене будь-яка тренування як свято. Коли нам дають один або два дні вихідних, я все одно приїжджаю на базу і з друзями можу пограти в той же теніс-бол.
– Якби стояв вибір – легке тренування або виснажлива гра, після якої судоми зводять ноги, – що б вибрав?
– Напевно, вибрав би гру. Тренуватися можна скільки завгодно, а рости в футбольному плані можна тільки через ігри.
– А що важче – грати в 40-градусну спеку, чи в 15-градусний мороз?
– У будь-якому разі важко. Коли жарко, необхідно багато пити води, оскільки відбувається зневоднення організму, а при морозі також відчуваєш неприємні відчуття. Втім, ми самі розуміємо, в яких кліматичних умовах живемо, тому звикли.
– Скільки пар бутс, як правило, привозиш на двотижневі збори?
– Цього разу взяв три пари, причому не поділяю їх на ігрові та тренувальні. Ношу їх, поки не порвуться, після чого беру нові.
ЛЕНС – НАРКОМАН
– У багатьох футболістів, в основному у тих, хто виступає в топ-чемпіонатах, є контракти з фірмами виробниками спортивної екіпіровки. У тебе є якісь спонсорські зобов’язання?
– Так, у мене контракт з Nike. Але якихось жорстких зобов’язань у мене немає, оскільки я не дуже люблю, коли мене ставлять в якісь рамки.
– У Радянському Союзі футболісти віддавали нові бутси своїм знайомим, щоб вони «розбили» їх. В нинішні часи є подібна практика?
– Зараз бутси роблять з такого матеріалу, за зліпком ноги футболіста, що тобі залишається лише виходити і грати. Це раніше футбольну взуття робили з такої шкіри, що два тижні було потрібно, щоб її розбити, зараз же подібне якщо і зустрічається, то дуже рідко.
– Як правило, нове взуття деякий час натирає ноги. Скільки має пройти часу, щоб ти надів нові бутси на офіційний матч?
– Буває і таке. Але для мене роблять взуття по зліпку, і я завжди можу сказати, що необхідно зробити. Наприклад, мені надсилають бутси з м’якою п’ятою, тому натерти ногу просто неможливо.
– Зараз дуже популярно серед спортсменів, особливо футболістів, робити собі татуювання. У тебе такого бажання не виникало?
– У мене є два тату – на руці та спині. Вважаю, що якщо і робити собі тату, то тільки мають для тебе особливе значення.
– А в «Динамо» у кого більше всього татуювань?
– Напевно, Джермейн Ленс, оскільки у нього татуювання по всьому тілу. Такий собі «татуіровочние наркоман» (сміється).
– Раніше ти не дуже охоче давав інтерв’ю, зараз ти чи не найбільш товариська з представниками ЗМІ. Що стало головним приводом для зміни свого ставлення до журналістів?
– Напевно, в першу чергу я подорослішав, почав думати, що кажу, щоб потім не червоніти, коли читаєш або дивишся по телевізору своє інтерв’ю. Звичайно, я розумію, що у такого клубу, як «Динамо» (Київ), дуже багато вболівальників, стежать за всіма новинами з табору команди, і їм цікаво почути твою думку не тільки коли команда виграє, але і коли програє.
– Ти досить впевнено дивишся у кадрі. А уявити себе в ролі телевізійного експерта можеш?
– Поки що над цим не думав. Думаю, мені буде важко критикувати когось, та й не всі люблять чути не дуже приємні слова на свою адресу. Але зарікатися не буду. Он Андрій Несмачний в свій час обурювався, мовляв, «як вони там можуть сидіти і розповідати, куди треба було віддати пас чи як треба було пробити», а вже через два місяці Смак сидить в студії в піджачку, галстучке і з розумним виглядом аналізує той чи інший момент (сміється). Може, і мені з часом захочеться попрацювати на якомусь телеканалі, як той же Тьєррі Анрі на Sky Sports.
