Вдруге в історії збірної України доведеться зіграти в Іспанії. У 2003 році вона гостювала в Ельче. Завтрашній поєдинок відбудеться на самій фартовою для іспанської команди арені – стадіоні «Рамон Санчес Пісхуан».
Чесно кажучи, я не зовсім розумію, чому іспанська збірна не так часто грає на севільському стадіоні «Рамон Санчес Пісхуан». За ступенем фартовості з ним зрівняється хіба що львівська «Україна», нині закрита для міжнародних матчів.
Напевно, щоб не розмінюватися на дрібниці. Як бачимо, поєдинок зі збірною України в Іспанії віднесли до поєдинків вищої категорії важливості. Не те, що в 2003-му, коли українців загнали аж в Ельче.
ФАРТ НЕ ФАРТ
Напевно, ніхто не буде сперечатися з тим, що є міста і стадіони фартові і не дуже для збірних. До чого далеко ходити: всі знають, що в Донецьку наша національна команда ніколи не перемагала, у Львові, навпаки, майже завжди вигравала, нехай це часом і було пов’язане з ексцесами, а суперники самого високого рангу туди не заїжджали.
У кожній футбольній країні є свої традиції. Англія воліє грати на «Уемблі», в маленькій Голландії збірна нечасто вибирається з Амстердама і Роттердама. Іспанія може дозволити собі вибирати. Перший домашній матч в історії «фурія роха» (тоді вона, звичайно, ще так не називалася), провела в 1921 році в Більбао на стадіоні «Сан-Мамес». Не дивно: місцевий «Атлетик» був тоді законодавцем мод.
Згодом домінували різні тенденції. В Більбао збірна не було вже дуже давно – ще з 1960-х, в Барселоні останній матч (природно товариський) «Фурія роха» провела ще в 2004 році, а офіційний так взагалі в 1975-м. Самі здогадайтеся чому.
Був в історії збірної валенсійська період, в ході якого на стадіоні «Луїс Касанова» фурія роха» здобувала путівку не Euro-1980 і проводила матчі групового турніру домашнього ЧС-1982. Був і севільський. Але пізніше.
ВІДКРИТТЯ СЕВІЛЬЇ
Перша гра збірної в Севільї відбулася в 1923-му на стадіоні Королеви Вікторії (Calle Reina Victoria) – однією з арен, на якій приймав своїх суперників ФК «Севілья». У 1928-му клуб переїхав на тільки що побудований «Нервіон» в однойменному районі, а збірна Іспанії роком пізніше гостювала на іншому севільському стадіоні – «Геліополісі» – майбутньому «Беніто Вильямарине» – будинку другого клубу з цього андалузького міста – «Бетіса». На «Нервионе» збірна зіграла – у 1942 році провела товариський матч зі збірною Франції. До відкриття «Рамон Санчес Писхуана» залишалося ще 16 років. А адже рішення про його будівництво прийняли ще в 1937 році і було придбано земельну ділянку неподалік від «Нервіона». Але спочатку завадила громадянська війна, хоч вона і не сильно зачепила Андалузію, потім – друга світова…
Знову про більш місткому і сучасному стадіоні «Севільї» задумалися тільки в 1954 році. У конкурсі переміг проект Мануеля Муньоса Монастеріо, що побудував в 1947-му в Мадриді «Нуево Чамартін» – майбутній «Сантьяго Бернабеу». На жаль, ініціатор будівництва – президент клубу Рамон Санчес Пісхуан, який очолив «Севілью» у 1932 році 32-річним, стадіону так і не побачив. Відкритий він був 7 вересня 1958 року матчем «Севілья» – «Реал» (Хаен). Президент же пішов з життя 27 жовтня 1956 року. І перший камінь в підставу арени був закладений 2 грудня того ж року. Природно, коли настав час вирішувати питання про назву (якщо взагалі таким питанням задавалися), ніяких сумнівів не було.
До 1974 року стадіон розширювався, досягнувши максимальної місткості в 77 тисяч глядачів. До чемпіонату світу 1982 року трибуни стиснули до 66 тисяч, а після приведення арени у відповідність з вимогами ФІФА вона здатна вмістити всього 45 500 глядачів. Загалом, до 1982 року «Рамон Санчес Пісхуан» був третім стадіоном країни. Зараз третій просто в Севільї…
ОДНЕ МІСТО – ТРИ СТАДІОНУ
Збірна вперше заїхала на «Рамон Санчес Пісхуан» в 1961 році на товариський матч з Аргентиною (2:0). Трохи пізніше арену почали підключати до європейських кваліфікацій. Тоді про везіння в силу малої кількості матчів ніхто не говорив. Але, коли іспанці в листопаді 1970-го розгромили тут у відборі ЧЄ-1972 Північну Ірландію Джорджа Беста (3:0), ніхто не сумнівався, що фаворита – збірну СРСР слід приймати саме тут, а не на мадридському «Сантьяго Бернабеу», де радянська команда була обіграна іспанцями в присутності каудильйо Франко у фіналі Кубка Європи-1964.
У 1963 році тайм на «Уемблі» у складі збірної світу став зоряним для Лева Яшина. Так і Євген Рудаков в 1971-му враження справив тоді на всю Європу. Лев Філатов писав тоді в «Футбол-Хокей»: «Багато говорилося про виключне темпераменті севільців. Їх навіть в програмі, випущеної до матчу, відверто назвали гравцем номер дванадцять. І з цієї причини нікому з запасних не дали сорочки з цим номером. Скажу відразу – стадіон тут горлатий, ревучий, і жодного свистка судді мені не вдалося почути. І все ж, вболіваючи і страждаючи за своїх, публіка поставилася до нашої команди тепло, з симпатією, з достатньою об’єктивністю оцінювала її футбольні гідності. Були помічені нею бездоганна стійкість непереборних в той день захисників Хурцилави і Шестерньова. Був удостоєний захоплених вигуків воротар Рудаков».
Безумовно, були у Євгена Васильовича і в тому році (в тому числі з тими ж іспанцями в Москві), і пізніше, і інші видатні матчі, але саме той визначив підсумки опитування журналістів на звання кращого футболіста СРСР. А в загальноєвропейському опитуванні France Football Рудаков зайняв почесне 12 місце.
26 матчів провела збірна Іспанії на стадіоні «Рамон Санчес Пісхуан», 21 здобула перемоги, п’ять зіграла внічию. Робіть висновки. Що цікаво, інші севільські стадіони такої переможної аурою не володіють. Належить «Бетісу» «Беніто Вильямарин» хоч і став свідком скандально знаменитої перемоги над Мальтою у 1983 (12:1), знав і поразки. Ну а свіженький севільський «Олімпійський» (місто претендував на Ігри 2004 і 2008) так взагалі невдачливий. Воно і зрозуміло – нефутбольный…
На ньому збірна Іспанії розпочала з перемоги в 1999 році в товариському матчі над збірною Хорватії, відповівши на гол екс-севільця Давора Шукера трьома м’ячами, але потім поступилися там же Аргентині та Голландії, після чого стало зрозуміло – це не місце для офіційних поєдинків збірної. До речі, і «Рамон Санчес Пісхуан» після ударного періоду 1987-1994 років, коли абсолютно всі офіційні матчі збірної Іспанії проводилися в Севільї (там і другий стадіон міста теж був активно задіяний, але поменше), з 1995-го по 2009 рік перебував як би в опалі (хоча, можливо, збіг).
ВЕЛИКІ МАТЧІ
Усяк має право скласти свій список доленосних поєдинків, які були зіграні на «Рамон Санчес Пісхуане». Іспанцеві, напевно, не прийде в голову згадати про подвиги Рудакова. Зате вболівальник «Реала» скаже, що тут 17 жовтня 1984 дебютував у складі збірної Еміль Бутрагеньо, забивши один з трьох м’ячів Уельсу. Тут 18 листопада 1992-го попрощався зі збірною. Тут же у відборі Euro-1992 в грудні 1990-го поклав чотири м’ячі збірної Албанії.
На стадіоні «Рамон Санчес Пісхуан» збірна Іспанії розпочала похід на Євро-1996, розгромивши чинного чемпіона Європи – Данії.
В останній раз іспанці грали тут у травні 2014 року, забивши два м’ячі Болівії в товариському матчі. В тій грі не брав участі захисник «Реала» Серхіо Рамос, але перед початком зустрічі вихованцю «Севільї», що виросло в районі «Рамон Санчес Писхуана» була вручена пам’ятна золота медаль.
А ще на цьому стадіоні відбувся фінал Кубка чемпіонів-1986, в якому вперше перемогла команда зі Східної Європи. Так, це був знаменитий поєдинок «Стяуа» – «Барселона», в якому в основний і додатковий час голів не було, а «Барселона» не змогла забити навіть в серії пенальті. Хельмут Дукадам взяв удари Алесанко, Педрасы, піччі (luca picchi Алонсо і Маркоса, і клуб з Бухареста виграв – 2:0.
На чемпіонаті світу-1982 в Севільї пройшов найбільший, на мою думку, півфінал в історії світових першостей ФРН – Франція. Основний час, в ході якого воротар німців Харальд Шумахер, зламав француза Патріка Баттістона, не отримавши за це ніякого покарання (навіть штрафного) завершився внічию – 1:1. У додатковому французи повели – 3:1, але переваги не втримали. Карл-Хайнц Румменігге і Клаус Фішер довели справу до серії пенальті. Надовго запам’ятаються всім тим, хто бачив той матч, сльози Улі Шитилике, Дідьє Сікса і Максима Боссі, що програли свої дуелі воротарям. І радість Хорста Хрубеша, який реалізував вирішальний 11-метровий.
Чимало матчів зіграв на цьому стадіоні перший радянський футболіст в Іспанії Рінат Дасаєв. Тут провів непоганий рік Дієго Марадона, який повернувся у футбол після першої, тоді ще всього лише 15-місячної дискваліфікації…
З сумного. 25 серпня 2007 року в матчі стартового туру чемпіонату Іспанії між «Севільєю» і «Хетафе» втратив свідомість півзахисник господарів Антоніо Пуерта. Йому надали першу допомогу, але був ще один напад. Лікарі виявилися безсилі. 28 серпня футболіст помер в одній з лікарень Севільї. Його ім’ям названа вулиця в районі Нервіон, на якій жила родина Пуерти. У 2010-му на честь футболіста перед стадіоном був встановлений пам’ятник.
НАШІ НА «ПІСХУАНЕ»
Про тріумф Євгена Рудакова ми вже згадали. Додам лише, що по гарячих слідах він сказав про те поєдинку: «Таких, як цей, у мене було зовсім небагато: проти «Селтіка» і в Москві, проти тих же іспанців. Матчі з ірландцями були простіше, там все будувалося на навісах на центрального нападаючого, а в цьому матчі важко було передбачати різні загрози, з самих різних сторін».
У 1982 році свою першу гру на чемпіонаті світу в Іспанії тут проводила збірна СРСР. Суперник – Бразилія. На 34-й хвилині команда Бєскова, Лобановського і Ахалкаці організувала затяжну атаку. М’яч переміщався поперек поля на підступах, поки Андрій Баль, який отримав передачу від Хорена Оганесяна рішучим чином не припинив всю цю маячню. Взяв та й пробив метрів з 25-ти. Удар був різаним, чого явно не очікував воротар бразильців Валдир Перес, зробив непоправну помилку. На жаль, відстояти перевагу нашим тоді не вдалося. І бразильці грали прекрасно, і іспанський арбітр Аугусто Ламо Кастільо відверто їм симпатизував. Баля як-то потім на зустрічі з уболівальниками запитали, що він подумав, коли забивав. Андрій Михайлович експромтом видав: «Ну я даю!». Питання потім повторювався не раз, відповідь був той ж…
У березні 2007 року сюди на перший матч 1/8 Кубка УЄФА заїхав «Шахтар». До того на «Рамон Санчес Пісхуане» «Севілья» програла лише один єврокубковий матч – за три місяці до того поступилася АЗ. У грі з «Шахтарем», яку судив відомий угорець Віктор Кошшоі, що призначив тоді три пенальті, команда Хуанде Рамоса була близька до того, щоб знову програти. Але Енцо Мареска на 88-й хвилині встановив з «точки» остаточний рахунок – 2:2. У цьому матчі брав участь і чинний захисник «Шахтаря» і збірної України В’ячеслав Шевчук (Олександр Кучер пропускав гру через дискваліфікацію, а Андрій П’ятов, хоч і вже уклав контракт з донецьким клубом, догравав сезон у «Ворсклі»). Передбачаючи логічне запитання, відразу скажу: ні до одного пенальті В’ячеслав не причетний. У першому випадку фолив Богдан Шуст, у другому – Ігор Дуляй. Через тиждень відбудеться жахливий матч у Донецьку з пам’ятним голом Андреса Палопа на 90+4-й і поразкою в овертаймі…
І Артему Федецькому довелося зіграти на цьому стадіоні, коли в 2010 році туди на матч групового турніру Ліги Європи завітали «Карпати». Тут результат гірше – 0:4, а сам Артем заробив чергове попередження.
