Колись найкраща футбольна нація світу докотилася до того, що поразки від Парагваю ніхто не дивується. Саймон Купер і Стефаш Шиманські у книзі «Футболономика» визначили три головні компоненти, від яких залежить успіх національної збірної: чисельність населення, ВВП і міжнародний досвід. З цих передумов випливає очевидний висновок: без зростання економіки і добробуту нації неможливо досягти високих результатів у футболі в довгостроковій перспективі. Автори писали: «Одна з обов’язкових умов досягнення успіхів у спорті – правило 15 тисяч доларів. Це мінімальний середній дохід на душу населення, який необхідний, щоб країна мала шанс досягти спортивних перемог. Обійти це правило можна тільки одним шляхом – бути Бразилією».
Бразильці – єдина нація, якої в новітній час вдавалося вигравати великі міжнародні турніри (чемпіонати світу і, для європейських країн, чемпіонати Європи), маючи ВВП на душу населення менше 15 тисяч доларів. Якщо вивчити аналогічні показники конкурентів Бразилії за перше місце, то їх поточне відставання перестає дивувати: наприклад, Іспанія має трикратний перевагу, а німці – чотириразовий.
Купер і Шиманські неспроста зробили акцент на бразильцях. Незважаючи на недостатньо високий добробут країни, в період з 1980 по 2002 роки відсоток перемог бразильської збірної (з урахуванням товариських ігор) досягав 75%, а різниця між очікуваною (скільки, згідно з розрахунками авторів моделі, зав’язаної на ВВП, чисельності населення та міжнародному досвіді, вони повинні забити, і пропустити) і фактичної різницею забитих і пропущених м’ячів становила 0,665, що краще, ніж у інших збірних, регулярно грали на самих високих стадіях чемпіонатів світу та континенту. Видатні результати «канариньи» були можливі за рахунок чіткої системи відбору і селекції, побудованій за принципом «знизу вгору». Скаути клубів та працівники федерації футболу діяли спільно: перші роз’їжджали по всій країні, шукали гравців не тільки в офіційних матчах, але на пляжах та вулицях фавел, а другі організовували численні тренувальні табори. Подібна система укупі з масовою популярністю гри давала тренерам збірних широкий вибір: на початок нульових в Бразилії було близько мільйона офіційно зареєстрованих футболістів.
Ситуація змінилася в середині десятиліття – як не дивно, після приходу великих грошей в бразильський клубний футбол. Всупереч сприятливим очікуванням, клуби не стали робити розумні ходи: утримувати найсильніших молодих футболістів, повертати потрібних гравців з Європи і освоювати решті південноамериканський ринок (звідки люди готові їхати в Бразилію на великі гроші). Замість цього на роздуті контракти запрошували вже збитих льотчиків – Роналдо на 20 млн доларів в рік, Роналдіньо на 24 млн, Деку на 6 млн, Пато і Робіньо з сумами трансферів під 15 млн – і це лише найбільш яскраві з них (а були ще Зеєдорф, Лусіо, Жілберто Сілва, Карлос Едуардо і багато інших).
Крім проблеми з поверненням колишніх зірок є й інша: склади більшості клубів з-за великої кількості дешевих грошей під зав’язку забиті другосортними гравцями, які в колишні часи грали за іспанських, французьких, голландських аутсайдерів, в швейцарських, австрійських та східноєвропейських лігах – скрізь, де платили більш-менш пристойні гроші. Зараз же вони гарантовано отримують свій мільйон-півтора в рік і розважаються в бразильських клубах. Мотивації їхати немає.
Вчорашні зірки і численний середній клас закриває шлях до складу молодим гравцям, і ті, в свою чергу, тепер змушені переходити в європейські клуби раніше звичайного віку. Всупереч поширеній думці, у них виникає проблема адаптації не до європейського, а до дорослого футболу. Якщо зірки минулого – ті ж Роналдіньо, Ромаріо, Рівалдо – переїжджали в Європу вже лідерами своїх клубів і були готові приміряти цю роль на новому місці, то зараз ситуація інша. Юного хлопчика, який відіграв півсезону в Бразилії на більш-менш високому рівні, в половині матчів виходячи на заміну, купують за 10-15 мільйонів і відразу вимагають подвигу. Неміцні юнаки, до настільки високим вимогам не готові, осідають в запасі і витрачають багато часу на те, щоб освоїтися на високому рівні.
Показовий приклад Філіппе Коутіньйо, який у 17 років перейшов в «Інтер» і за три сезони провів 31 матч, а на топ-рівень вийшов тільки в 21 рік після переходу в «Ліверпуль». А скільки талановитої молоді, про яку вже ніхто не згадає, раніше часу виїхало в «Шахтар»? «Раніше ти навіть в дитинстві мав бути зіркою, щоб грати в команді. Неймовірно, але жоден бразилець, який виступає в Європі, не визначає гру свого клубу. Навіть Неймар не є лідером «Барселони», – пояснює журналіст Hoje em Dia Фредеріку Рібейру.
Ще одна проблема бразильського футболу – високий рівень агентського впливу. Ступінь значущості агентів настільки велика, що склади більшості команд на 50-80% формуються за їх вказівкою. Нерідкі випадки, коли для підписання дійсно важливого гравця клуб змушений брати на додачу ще кілька людей від цього ж агента і надавати їм ігрову практику. На тренерів теж чиниться тиск, і вони часто вибирають заздалегідь позначених гравців. Тьяго Сілва розповідав, як під час його перегляду у «Фламенго» тренерський штаб у повному складі спостерігав за грою, стоячи спиною до поля.
Латиноамериканські агенти, на відміну від більшості європейських колег, набагато більше зацікавлені в тому, щоб якомога раніше продати своїх клієнтів. У Південній Америці не заборонено співволодіння гравцями третіми особами, і агенти не просто задовольняються комісією з трансферу в 1-2%, а отримують в залежності від своєї частки у співволодінні (найчастіше доходить і до половини відступних). Бажаючи легкої наживи, агентські контори ще більше реорганізують молодіжний бразильський футбол у бік експорту. З цим і пов’язаний кадрова криза бразильського футболу – брак класичних центрфорвардів і десяток. Для продажу набагато легше готувати швидкісних дріблерів, які користуються великим попитом в Європі: їм не потрібно розвивати ігровий інтелект, ставити пас і удар, досить просто розраховувати на їх природні якості. Уболівальникам якраз обурюватися, але на формування їх думки працює ціла індустрія. Ангажовані експерти з Globo від матчу до матчу захоплюються і ставлять завищені оцінки потрібне гравцям. Наприклад, Маркос Ассунсан тільки і робив, що роздавав передачі поперек поля і безадресно подавав корнери, при цьому коментатори кожен його новий підхід до кутового прапора зустрічали дуже емоційно. За підсумками ігор він частенько отримував оцінки вище 7,5, а його бездарна гра на обох кінцях поля ігнорувалася.
Складається відчуття, що в бразильської конфедерації проблем не помічають, навіть після самої ганебної поразки в історії. «З часів 1:7 мислення не змінилося. Керівники вважають, що у Бразилії найсильніша збірна у світі. То поразка від німців не стало уроком. А у нас брак гравців, якої не було вже 30 років. CBF проходить через один з найбільших криз у своїй історії, поки колишній президент Марін перебуває у в’язниці», – каже коментатор ESPN Brazil Тіаго Перес Симоэс. З ним згоден Рібейру: «Ганьба в матчі з Німеччиною вплинула тільки на фанатів і критиків. Футбольні боси не вжили жодних зусиль, щоб змінити футбольну панораму країни. Президент федерації Марін злякався, тільки коли у двері постукали агенти ФБР. Тепер глава CBF за ґратами після довгих років корупції».
«З тренерами у нас так само погано, як і з гравцями, – продовжує Рібейру. – На мій погляд, мало хто з фахівців розуміє, що футбол 2005 року разюче відрізняється від футболу 2015 року. Використовуються застарілі методики. А поведінка гравців – це взагалі окрема проблема. Враховуючи низький рівень освіти, тренерам доводиться працювати в якості нянь для спортсменів, які зіпсовані раптовим успіхом і грошима». «У нас тренери в цілому жахливого рівня. Ніхто не розбирається в тактиці. У Бразилії немає моделі гри» – додає Симоэс.
Останнім бразильським топ-тренером був Луїс Філіпе Сколарі зразка початку нульових, у якого вистачало проникливості, щоб включити в склад на ЧС-2002 нікому не відомого Клеберсон і вибудувати навколо нього всю півзахист, і зухвалості, щоб після перемоги відбитися від критики Короля: «Пеле нічого не розуміє у футболі. Його аналіз завжди невірний. Якщо хочеш виграти, послухай Пеле і зроби навпаки». Взятися ж новим тренерам нізвідки, оскільки всередині країни не існує благодатного грунту для їх розвитку. Власники бразильських клубів одні з самих нетерплячих в світі: вони змінюють тренерів після кількох поразок поспіль.
Для виходу з кризи бразильцям знову необхідно налагодити систему відбору та підготовки молодих гравців. Корупцією і агентами вже зайнявся ФБР, а чиновникам необхідно рівнятися на приклади європейців – німців, бельгійців, іспанців, австрійців, – які в найкоротші терміни повністю перебудували тренувальний процес і скаутську систему в юнацькому футболі. Можливо, Бразилії слід наслідувати приклад італійців і призначити відповідальним за весь дитячий і юнацький футбол колишнього авторитетного гравця, який зможе за рахунок свого імені лобіювати потрібні рішення. Джанкарло Аббете (тодішньому президентові італійської федерації) пощастило відшукати таку людину в особі всеитальянского улюбленця Роберто Баджо, а чи знайдеться в Бразилії особистість, шановна усіма без винятку?
