У четвер В Бельгії «Зоря» розпочне свій новий єврокубковий сезон. Про попередньому, а ще про чемпіонаті країни, про збірну України і воістину доленосний фіналі ЧС-2010 розповів 23-річний нападник луганської клубу Філіп Будковський.
ТІЛЬКИ НА КОНТРАТАКАХ ДАЛЕКО НЕ ЗАЇДЕШ
– Філіп, чого ж нам, журналістам і вболівальникам, чекати в четвер?
– Виключно бойової гри: для нас починається Ліга Європи! Це не сильно афішувалося, але ми до неї дуже серйозно готувалися. Тому чекайте тільки гарною та безкомпромісної гри. Ми постараємося.
– Вдома «Шарлеруа» майже напевно буде атакувати. Зіграєте другим номером на улюблених контратаках чи це страшна тренерська таємниця?
– Не страшна, але навіщо наперед розкривати секрети. Скажу тільки, що у нас було багато теоретичних занять, де ми вивчали різні тактичні варіанти. Як наші, так і суперника. Адже з одного тактикою «контратак» далеко не заїдеш.
– У неділю «Шарлеруа» обіграв «Мускрон» – 2:1…
– Так, я в курсі, що в Бельгії почався чемпіонат, і наш суперник на старті переміг. Дуже хотів подивитися, так, чисто для себе, але не вдалося підключитися. Втім, навіть засмутитися не встиг: нам тренер все подробненько показав і розповів.
– У 2001 році саме в цьому клубі завершив кар’єру прекрасний півзахисник збірної Бельгії Енцо Шифо. А що знаєте про їх нинішньому футболі? Ось національна команда на торішньому чемпіонаті світу в Бразилії Росію в групі обіграла – 1:0…
– Чесно зізнаюся, знаю небагато. Та й особливо не слідкую, навіщо? Хоча, звичайно, в курсі, що «Андерлехт» в Лізі чемпіонів постійно грає, і що в його складі виступав наш Олександр Яковенко. Зараз, ось писали в інтернеті, що Саша може назад в чемпіонат Бельгії повернутися.
– Цього літа європейські гранди влаштували справжнє полювання за вундеркіндом Де Брюйне. Але німецький «Вольфсбург», якому належить півзахисник, начебто відмовляється його продавати навіть за 70 мільйонів доларів.
– Так, бельгійська школа хороша, у кожного клубу багато своїх талановитих вихованців. В тому числі, і у «Шарлеруа». Тому будемо налаштовуватися на добротну, бойову гру.
РІДНИЙ ЄВРОКУБКОВИЙ КИЇВ
– Президент «Зорі» Євген Геллер зізнався, що в цьому сезоні «завдання і мрія – для початку потрапити в групу Ліги Європи». Реально?
– А чому ні?! Адже Нам в попередньому розіграші лише трішки не вистачило, щоб потрапити в груповий раунд. Але ми відчули цей рівень і зараз готові реально боротися за місце в групі.
– Так, у минулому році у виїзному поєдинку з «Фейєнордом» ви пофеерили. Це ж треба було зуміти, після домашньої нічиєї 1:1, програючи в гостях 0:3, відігратися, і все-таки вилетіти з турніру!
– Так, навіть зараз згадувати прикро. Адже тільки на останній хвилині пропустили той нещасливий четвертий гол і не пройшли в групу. І скільки б ні говорили, мовляв, це футбол, таке трапляється, жахливо неприємно і боляче досі. А тоді ми просто плакали від горя (посміхається). Адже перед голландцями пройшли албанську «Лачі» і міцний норвезький «Мольде». Микиті Шевченка «довелося» навіть два пенальті потягнути. А в Роттердамі таке нещастя – 3:4…
– Тепер, мабуть, згодні, що краще некрасиво пройти далі, ніж шикарно вилетіти?
– Подумавши, мабуть, погоджуся. Адже позитивний результат для команди – понад усе. Ось зараз ми і повинні зробити той крок, при якому спіткнулися в минулому році. А для цього потрібно без зайвих проблем проходити «Шарлеруа». Адже потім ще той самий пам’ятний раунд плей-офф.
– Щоб бути злішим в Бельгії, не дивилися напередодні перед сном запис тій зустрічі з «Фейєнордом»?
– Повірте, є й інші матчі, завдяки яким можна добре підготуватися психологічно. Але, звичайно, ту гру кожен з нас згадав. Загалом, морально ми готові.
– Той факт, що домашній матч з «Шарлеруа» пройде не в «рідному» для команди Запоріжжя, а в рідному особисто для вас Києві, грає якусь роль?
– Та ми, чесно кажучи, вже звикли. Рік тому грали всі матчі Ліги Європи в Києві, і на єврокубковій арені він для нас став рідним. Нічого, будемо їздити із Запоріжжя. Головне, щоб вболівальники приходили, підтримували. Для мене особисто – це буде лише додатковим стимулом, все-таки саме в столиці робив перші удари по м’ячу.
НА МОЮ ОФСАЙДУ – ВСІ ПИТАННЯ ДО СУДДІВ
– Путівку в нинішню Лігу Європи ви здобули, посівши недосяжне раніше в чемпіонатах країни четверте місце. Виходить, перевершили всі тренерські очікування: адже ще за кілька турів до фінішу Юрій Вернидуб стверджував, що навіть місце в п’ятірці – вельми оптимістичний прогрес для клубу.
– Ну та, як би, і перевиконали план. Але трошки були незадоволені собою – все тягнулося-тяглося. Адже Могли вирішити всі раніше, ще до цього повинні були зайняти четверте місце. А так, саме останній тур виявився вирішальним.
– Символічно, що 4-5 позиції ділили з прямим конкурентом «Ворсклою» в очному протистоянні?
– Не знаю, наскільки це виглядало символічним, але це було нелегко. Тому подвійно приємно, що ми взяли одне очко і зайняли-таки четверте місце.
– Так, та нічия, 1:1, багатьма була розцінена, як закономірний підсумок. А ось за «голу Будковський» були питання. Наставник полтавчан Василю Сачко відразу ж після матчу назвав його «підозрілим»…
– На відеоповторі, справді, видно, був офсайд. Але для цього є арбітри. Вони не побачили. Тому всі питання до них.
– Чи було заохочено команда додатково за історичне турнірне звершення? І чи передбачені преміальні за перемоги в Лізі Європи?
– А з цими питаннями краще звернутися до президента.
– Добре, тоді скажіть, не совісно нападником, що кращими бомбардирами минулого чемпіонату стали хоч і атакували, але все ж півзахисники – Алекс і Бікфалві? У них по 17 забитих м’ячів, а у вас, приміром, тільки 8…
– Вони хороші футболісти. Ось і назабивали (посміхається). Ми з колегами теж намагалися, але особисто я більше половини своїх моментів «запоров». Зараз ось, ще старанніше працюю над реалізацією.
– Усі команди, в тому числі і ваша, опинилися на своїх місцях у турнірній таблиці?
– Так адже це футбол, на полі – два суперника, у кожного – 90 хвилин часу для перемоги. Можливо, хтось десь і давав осічку, інший його обігнав. Але, в цілому, як на мене, всі команди заслужено опинилися на своїх місцях. Також мені здається, нинішній чемпіонат повинен видатися цікавіше. Он, пройшло лише два тури, а вже кілька непередбачуваних результатів маємо.
ПІСЛЯ ЗБІРНОЇ ДОВОДИТЬСЯ ЩЕ БІЛЬШЕ ОРАТИ
– Філіп, після героїчного клубного сезону у вас справжнього відпустки практично і не було. Інші вже щосили плескалися в теплих морях-океанах, ви ж з декількома одноклубниками були викликані Михайлом Фоменком на матчі проти Грузії і Люксембургу.
– Не знаю, як для кого, але для мене запрошення в збірну – це честь. Може, вихований так. Тому виклик від Михайла Івановича завжди автоматично перекреслює будь-які інші плани (посміхається). Звичайно, відпочили менше, ніж інші. Але я ж, хоч і не зіграв, з величезною користю провів цей час. Вважаю, це теж непогано. А потім відпочинемо. На пенсії.
– У жовтні минулого року, вперше вирушаючи в табір національної команди, ви відверто хвилювалися. Шевченка взагалі спочатку не повірив новини, думав, дружина розігрує. Зараз вже не мандражируете?
– Звичайно, приємно коли тебе викликають, це величезний плюс для кожного гравця. Просто тепер потрібно ще більше працювати, щоб ті кілька матчів провів у футболці з написом «Україна», не стали останніми в кар’єрі, щоб тебе й надалі викликали. А не взяти аванс і втекти, не відпрацювавши.
– Ви були одним з лідерів «молодіжки», грали у заслужених тренерів Яковенко і Ковальця. І все ж головна команда країни це…
– … зовсім інший рівень. Здавалося б, молодіжна збірна теж висока планка, там зібрані кращі молоді таланти з усіх клубів. Але насправді це тільки підготовка, національна – це зовсім інше. Вище вже нікуди. Природно, у кожного тренера свій підхід, тактика, гра. І робота у Михайла Фоменка дуже відрізняється від того, що ми робили в «молодіжці».
– До кінця цього року визначаться всі фіналісти Євро-2016. Деякі ваші партнери стверджують, що у нас є всі шанси потрапити в їх число.
– І вони мають рацію. Я теж вважаю, що шанси їсть, поки не використаний останній. Тому потрібно в кожній грі брати потрібні нам очки і не давати збоїв.
– Тим часом вже відбулося жеребкування відбіркового турніру чемпіонату світу 2018 року. Прокоментуєте коротко?
– Група непроста, є хороші команди. І… дуже хороші.
– Але немає явного фаворита. Це добре чи погано?
– Одночасно і добре, і погано. І Хорватія, Ісландія і Туреччина – всі пристойні команди хорошого рівня. Кожен може відібрати очки у кожного. Тим цікавіше буде. А попадися гранд, на зразок Німеччини або Іспанії, інтриги б поменшало.
– А те, що немає явного аутсайдера, так би мовити, «дарувальника очок», погано?
– Я, правда, вважаю, що сьогодні відвертих аутсайдерів вже й немає, всі команди навчилися не тільки огризатися, але і кусати. Явних «дарувальників» не буде ні в одній групі.
НА РІК МІГ ПЕРЕЙТИ В «АМКАР»
– Трохи відпочивши, ви приступили до тієї самої оранці – передсезонних зборів. У Словенії звичайні громадяни купують туди путівки, вас же звозили безкоштовно, туристи там гріються на сонечку, а ви під його променями проливали піт…
– Так, дві тренування кожен день, шість товариських матчів… Вважаю, ми добре попрацювали. Ось тільки вдень в цьому містечку зі смішною назвою Птуй було до 40 градусів спеки, тому доводилося грати в дев’ять вечора по нашому часу. Але навіть тоді спекотно було, там тільки один раз пройшов дощ. Нічого, підлаштувалися, звикли.
І можемо тільки «спасибі» сказати керівництву клубу, що надає нам такі можливості. Зараз такий час, що не всі команди можуть виїхати за кордон, потренуватися на хороших полях, зустрітися з гідними спаринг-партнерами.
– Той же Геллер якось то жартома, чи то всерйоз зазначив, що за підсумками цього чемпіонату йому хотілося б побачити «Зорю» серед призерів. Не занадто?
– Зараз не можу відповісти на це питання. Все покаже футбольне поле. Хочеться, звичайно, поборотися, це вже завищене, адреналінову стан – боротися за медалі.
– Але ж для цього потрібно, ні багато ні мало, вибити когось з трійки діючих призерів. Кого зібралися «віджимати»?
– Подивимося по ходу чемпіонату.
– До речі, як вам трансфери Дугласа Кости, Луїса Адріану, Коноплянки, Ленса? Всі заграють?
– Хто ж вам скаже?! Дай Бог, щоб заграли, будемо стежити, дивитися, особливо, за Женею. Радує одне: з чемпіонату України купують футболістів топ-клуби Європи!
– У «Зорі» теж сталися серйозні втрати, пішли в основному гравці-руйнівники – Білий, Вернидуб, Грицай, Малишев після зборів залишився в «Шахтарі». Тренер сильно ламає голову?
– Так адже для цього і їздили в Словенії. Прийшли люди, які не пішли гірше – Сіваков, Гречишкін, Чечер, Дорошенко. Хороші хлопці, це посилення для команди. На зборах награвалися склад, тактика. Думаю, кадрові зміни не повинні позначитися на грі.
– Тоді уточнимо і таке питання: наскільки все-таки можливий був ваш, але гучний перехід в російський «Амкар»? Сергій Палкін, гендиректор «Шахтаря», де ви на контракті, назвав новину «качкою». Ваш агент Вадим Шаблій, навпаки, підтвердив, що інтерес з боку пермського клубу був, але «Шахтар» і «Зоря» не відпустили.
– Ну так, інтерес був, трошки не вийшло. Не хочу коментувати чому. Хоча все було цілком можливо, я міг перейти в «Амкар». На рік.
– Залишилися, але перший же матч нового чемпіонату пропустили. Дуже сердилися на свою дискваліфікацію?
– Звичайно, прикро було. Але хлопці молодці, виграли у «Металурга» з таким приємним рахунком – 6:0. Тільки позаздрити по-доброму можна. Дай Бог, щоб і далі так тривало.
– Ви ж відзначилися дублем за дубль «Зорі» в матчі з запорізькими резервістами – 5:2. Від тієї самої образи?
– Це моя робота, нападаючий повинен забивати. Хотілося і більше, були моменти, знову підвела реалізація.
– Вона, капосна, і в матчі другого туру завадила?
– «Металіст» зараз ” – міцна команда, з хорошим підбором футболістів. Так, нам не вдалося забити. Але ми і не пропустили, гра була рівна. Рахунок 0:0 – її відображення. Хотілося вийти на заміну, відзначитися, можливості були, але не вийшло.
– Олександр Севідов зізнався, що його гравців зачепили котирування букмекерів, «розмовляли» про «Зорі», як про фаворита пари. Може, вас це розслабило?
– Засмучу, але ми особливо туди не дивимося. І у нас не було ніякого «розслабону», готувалися серйозно.
– Коли саме Юрій Вернидуб сказав: «Все, забули харків’ян. Думаємо тільки про бельгійців»?
– Так відразу після закінчення матчу з «Металістом», як тільки зайшли в роздягальню, і сказав. Вийшли – і всі думки були тільки про Лігу Європи.
У «ДИНАМО» БУТСИ НЕ ФАРБУВАЛИ
– Філіп, вибачте, напевно, набрид цей питання. Але він так актуальне сьогодні, напередодні… Євробаскету. У нашої збірної такий дефіцит «перше-друге» номерів! Як, з вашим ростом (зараз – 196 см), ви не опинилися в баскетбольній секції?
– Сам дивуюся. Адже ніколи не мав жодного стосунку до цієї гри (посміхається). Як, з самого дитинства потрапив у футбольну секцію, так досі і продовжую грати ногами. Зрозуміло, що трапляється, особливо взимку, коли готуємося в міжсезоння, граємо і в баскет. Але це не те, футбол мені завжди більше подобався.
– Вам пощастило, ви займалися в футбольній школі «Динамо», аж до 13 років – будь київський хлопчисько мріє про це. Але потім опинилися в Академії «Шахтаря». А як же мрія?
– А що поробиш? Звичайно, пацаном я був закоханий в «Динамо», як і у багатьох тоді, моїми кумирами були Андрій Шевченко та Сергій Ребров. І не тільки тому, що вони теж нападники. Грали майстри як?! Всі, від мала до велика, дивилися, захоплювалися і від душі вболівали за цих футболістів персонально. І, звичайно ж, за всю команду!
Але так вийшло, що я опинився в Донецьку, цілком природно, став фанатом «Шахтаря». Звичайно, перебудовуватися нелегко, може, не завжди приємно, але футболіст повинен залишатися професіоналом скрізь, куди б він не переходив. А в юному віці це набагато легше.
– Багато чули знамениту історію, як у «шахтарській» Академії вас змушували фарбувати бутси в чорний колір. У динамівській школі подібні пригоди траплялися?
– Ні, чесно кажучи, в Києві на колір бутс не звертали уваги. Тренуйся, чим хочеш, головне, сумлінно. А в «Шахтар» просто прийшли голландські фахівці, і у них був «пунктик»: вся команда повинна бути саме в чорних бутсах. Ми ж приходили в різнобарвною взутті, різних і яскравих фарб! От і доводилося, не те, щоб фарбувати, а маркером замазувати блакитні і помаранчеві відтінки (сміється).
– Виходить, вам щастило на земляків: Олександр Кучер в «Шахтарі», Андрій Пилявський – у «Зорі». Між донбаськими киянами є поняття земляцтва?
– З Пилявским ми дуже добре спілкуємося, Кучер – у збірній трошки допомагає. Так що земляцтва у наших відносинах є трошки. Але для мене, якщо чесно, Донецьк став рідним містом, звик до нього. А Київ – столиця, зараз там багато всього, а найбільше сумбуру.
– Якось ви заявили: «футболіста в мені виховав Яремченко».
– Дуже вдячний Валерію Івановичу, він багато зробив для мого становлення. Спочатку в дублі «Шахтаря», потім забрав мене в оренду в «Іллічівець». Було приємно, що такий відомий фахівець покликав у Маріуполь. Він не боявся довіряти, а я відповідав, як міг.
– Юрій Вернидуб теж не боїться довіряти молодим. Он скільки вас вже доросло до збірної! Якщо одним реченням, який ваш нинішній наставник?
– Наш тренер амбіційний, з характером, може й прикрикнути, але спілкуючись, розумієш: він – добра людина. Якось так…
ХОТІЛОСЯ Б НАСТУПНОГО ЛІТА БУТИ У ФРАНЦІЇ
– Воротар Микита Шевченко для вас одноклубник подвійно: теж на контракті з «Шахтарем», теж орендований «Зорею». І так само, свого часу, «одалживался» «Іллічівцю». Правда, на відміну від вас, не зіграв жодного матчу в основному складі, зате саме в Маріуполі зустрів свою майбутню дружину.
– Зрозумів, до чого ви хилите. Ні, в Маріуполі я тільки грав (22 матчі, 1 гол). А зі своєю другою половинкою, моєї Лілією, познайомився саме в Донецьку. Виходить, прийшов в «Шахтар», а знайшов ще й люблячу і улюблену сім’ю.
– Знаємо-знаємо, що ви, на відміну від більшості чоловіків, навіть дату знайомства пам’ятайте – 14 липня 2010-го.
– Звісно, пам’ятаю. Це ж фінал чемпіонату світу був! А, якщо серйозно, то ми дійсно зустрілися в компанії спільних друзів, збиралися подивитися вирішальний матч мундіалю. Але, чесно кажучи, як побачив Лілю, так весь футбол якось ослаб, раптом став не дуже цікавим.
– Ясно: любов з першого погляду. А хто грав, і рахунок хоч пам’ятаєте?
– Так, закохався я, тільки її побачив. А грала Іспанія (пауза), пам’ятаю, Іспанія виграла… (Сміється.) Словом, фінал особливо не вдалося подивитися. (У вирішальному матчі Іспанія обіграла Голландію 1:0. – Прим. А. В.).
І ця пам’ятна дата для нас обох. Ось і зараз відзначили її, зовсім трошки. Зробили один одному подарунки-сюрпризи, одразу не скажу, що саме, нехай це буде нашим секретом. Хотілося б більше відзначити, але ви правильно помітили, команда готувалася до старту чемпіонату.
– А 1 серпня у вас буде ще один привід привітати дружину: у цей день два роки тому Ліля подарувала вам чарівну доньку Валерію.
– Так, і папа обов’язково буде дарувати подарунки своїм коханим дівчаткам. Головне, щоб вдалося привітати саме першого і бути в цей день поруч з сім’єю.
– А Лера ніж радує батьків? Спокійніше стала, ніж рік тому, коли ви сказали: «з маленькою дитиною нам з дружиною і вдома вистачає адреналіну».
– Ну-у, так, я би сказав, спокійніше. Але… вона у нас дуже активна дівчинка, її енергії, запевняю вас, позаздрив би будь-який футболіст.
– Так ви їй футбол по телевізору і показуйте.
– Так вона вже й сама знає, коли футбол йде: показує пальчиком в екран і кричить: «Тату!». Можна сказати, так, вже починає любити гру.
– Філіпе, ви так захоплено-цікаво розповідаєте, що не втримаюсь ще від кількох сімейних питань. Через зайнятість у збірній ваш відпустку цього літа виявився зовсім куцим. Як сказав Юрій Вернидуб, «тому вони отримали кілька додаткових днів відпочинку, з’їздити з дружинами і дітьми на море». А ви казали, що п’ять днів відпочивали в Парижі.
– Так ми постаралися все встигнути. Спочатку, звичайно, з коханою дружиною і дитиною змоталися на морі, тут поруч – на Азовське. А потім вирішили разом з’їздити в столицю Франції.
– Вона ж – столиця майбутнього Євро-2016. Набралися вражень?
– Так, дуже красиво, здорово там відпочивати! Правда, місто вже дуже великий, а ми були там дуже мало днів, так і туристів величезна кількість. Словом, не все подивилися, що хотіли (сміється).
– Кажуть, там неймовірний «Діснейленд».
– А ось у «Діснейленд» дитина не потрапив, маленький ще. Але, я пообіцяв: підросте, обов’язково повернемося туди.
– І який же він «хрускіт французької булки» вранці для футболіста під час відпустки?
– Незабутній! Це було обов’язковим ритуалом: на сніданок – чашка кави і круасан. (Хитро посміхаючись). От би і наступного літа покуштувати…
