Сьогодні в матчі за Суперкубок УЄФА може зіграти екс-гравець «Дніпра» Євген Коноплянка. Вінгер нашої збірної – не перший українець, якому випала можливість вийти на поле в такому матчі.
Задіяні в них були і цілі команди, і футболісти з тренерами, так чи інакше пов’язані з Україною.
З командами, мабуть, все ясно. Двічі Суперкубок оскаржували київські динамівці, одного разу – «Шахтар». Перша спроба киян, 40-річний ювілей якої ми урочисто відзначимо 6 жовтня, вийшла вдалою. Блиснув тоді Олег Блохін забив супергол в Мюнхені і два м’ячі на київському Центральному, що багато в чому визначило завоювання ним у 1975-му «Золотого м’яча».
Звичайно, не одним Блохіним була сильна команда. Досить згадати, як Стефан Решко «з’їв» «Бомбардира нації» Герда Мюллера на мюнхенському Олімпійському стадіоні. У Київ Мюллер уже не приїхав, але були в складі команди Диттмара Крамера і великий Кайзер Франц Беккенбауер, і майбутній володар «Золотого м’яча», а тоді ще зовсім молодий Карл-Хайнц Румменігге.
Суперкубок 1986 року, хоча де-факто він був розіграний в 1987-му, став першим і останнім, в якому зустрілися клуби з соціалістичних країн – «Динамо», яке вибороло в Ліоні Кубок кубків, і румунська «Стяуа», сенсаційно обіграла в Севільї в фіналі Кубка чемпіонів «Барселону» – 2:0. Блиснув тоді реакцією Хельмут Дукадам, який відбив всі удари каталонців.
Перед грою в Монако (роком раніше Суперкубок не розігрувався, тому що одним із претендентів повинен був стати «Евертон», а англійські клуби були вигнані УЄФА з єврокубків), «Динамо» вважалося фаворитом. Але румуни зробили хід конем. «Куратор» «Стяуа» син диктатора Ніколає Чаушеску Валентин запросив як би на одну гру з «Спортула» висхідну зірку румунського футболу Хаджі. А «Карпатський Марадона» (правда, назвали його так пізніше) взяв та й забив зі штрафного м’яч, який виявився єдиним, а, отже, вирішальним. Після цього про повернення Хаджі в «Спортул» не могло бути й мови. У 1992 році він перейшов в італійську «Брешію». Після були «Барселона» і «Галатасарай». У Туреччині Хаджі завоював свій другий європейський Суперкубок (на тому ж стадіоні «Луї II» з рахунком 2:1 перемогли «Реал»). А тоді тренував стамбульців не хто інший, як Мірча Луческу.
Наступного разу румунський тренер привіз в Монако вже «Шахтар», який грав у 2009 році з «Барселоною». Невеселим вийшло прощання з Дмитром Чигринським, якого «Шахтар» якраз у тій зустрічі, можна сказати, передав «Барсі» з рук у руки. Залишалося всього нічого до серії пенальті, але гол Педро Родрігеса (вже й не згадаю, звали його ще тоді Педріто) на 117-й хвилині сплутав всі карти. І з Чигринським не дуже добре вийшло. Заграний перед Суперкубком в кваліфікації Ліги чемпіонів у матчах проти «Тімішоари», він і команді не допоміг (2:2 в Донецьку і 0:0 в Румунії) і відрізав собі шлях у головному турнірі. Як наслідок – нечасті потрапляння в склад «Барси». Одна радість для «Шахтаря» – наварив він на Дмитра пристойно.
З наших легіонерів першим міг зіграти за Суперкубок Андрій Демченко з «Аякса», зараз тренує молодіжний склад рідного запорізького «Металурга», але до складу амстердамців в 1995 році не пройшов. Відігрався в якійсь мірі в тому ж році, потрапивши в заявку «Аякса» в матчі Міжконтинентального кубка з «Греміо». Голландці тоді виграли в серії пенальті, а вирішальний м’яч забив нинішній головний тренер «помаранчевих» Данні Блінд.
І Богдану Шершуну з Суперкубком не пощастило. Якраз між завоюванням Кубка УЄФА ЦСКА в 2005 році і поразкою від «Ліверпуля» в Суперкубку, Богдан повернувся в Україну, змінивши ЦСКА на «Дніпро». Грав, правда, в тому матчі уродженець української Алупки Євген Алдонін. А ще вийшов на заміну Ролан Гусєв і був у заявці Сергій Самодін, пізніше чимало пограли в Україні.
Для Росії допоміг виграти Суперкубок у 2008 році Анатолій Тимощук, який відіграв у складі «Зеніту» всі 90 хвилин матчу з «Манчестер Юнайтед» (2:1).
Ну і як не згадати Андрія Шевченка, який став гравцем матчу і автором єдиного м’яча у грі «Мілана» за Суперкубок-2003 з «Порту» Жозе Моурінью.
Тепер чекаємо дива від Жені Коноплянки.
