Повернулися зі Словаччини. Як ви здогадуєтеся, розмова має ґрунтовна, але притому цілком емоційна. Футбол все-таки, та й сталася жилінська гра не далі як у вівторок.
Але погано за годинами спостерігали щасливі
І навмисно час сповільнювали боягузливі,
Квапили час, підганяв крикливий,
Без причини час вбивали ледачі.
Ст. Висоцький, «Пісня про скривдженого часу» из дискоспектакля «Аліса в Країні Чудес», інші цитати – з тієї ж пісні
«ВСІ ЧЕКАЛИ ПІВДНЯ, АЛЕ ЗНОВУ НЕ ДОЖДАЛИСЯ…»
Кажу як на духу: ще на початку другого тайму я був упевнений, що Україна візьме бажані три очки. Треба було «лише» трохи додати швидкості і дотиснути непоступливих, самовідданих (ви, приміром, зрозуміли, що потерпілий Пекарік хотів зобразити носом?), фізично потужних і, здається, що відмовляються втомлюватися суперників! Ось таким мені бачився малюнок гри, да-а, причому досить успішно і по флангах проривалися, і в центрі… Я і зараз впевнений, що нашим гравцям не майстерності не вистачило, не везіння або свіжості («черствість» по-словацьки), хоча вони теж нікому не зашкодили б – ні, не вистачило саме настрою. Словаччина нам по силам, а ми ніби тримали перед очима перший матч в Києві, коли нас били на контратаках – хоча і там були категорично не зобов’язані програвати!
Протягом середи на футболістів і тренерів збірної України вилилося чимало і ще накапає. Найогидніше: подекуди критики перейшли кордон, пред’явивши мало не політичні звинувачення і цим знову до болю нагадавши минулі часи – мовляв, коли вся країна в єдиному пориві громить старе суспільство і будує нове, тренер у нас теж повинен бути неодмінно новим, вимовляти правильні речі і блищати правильними фарбами.
Блін, та беріть же ви у стародавніх чистоту і простоту, а не те, що з завзяттям, гідним багато кращого застосування, тягнуть у наше світле майбутнє! Відомо ж, що звинувачувати і таврувати найзручніше з високої трибуни, ось і мостять їх де попало…
Так що давайте говорити про футбол. Не збираюся вибілювати і виправдовувати Михайла Івановича Фоменко, він в тому не потребує, зрештою, може і статистику пред’явити, і цілком розумні аргументи. Але мені особисто (так якби тільки мені!) і справді здалося, що гравці дуже серйозно тримали в розумі мирний результат як цілком пристойний і навіть непогано влаштовує. Грубо кажучи, не побачив я команди, яка приїхала в Словаччину перемагати! А ви?
Більше того, я там абсолютно не обрав суперника, якого потрібно було б боятися і якого не можна було б обіграти! А ви?
Тому-то і перебував ваш автор більшу частину матчу в цілком оптимістичному настрої, на жаль, так і не дочекавшись фінішного спурту.
«ТУЖЛИВУ ПІСНЮ ЗАТЯГНУЛИ БОЯГУЗЛИВІ» АБО «РОТИ СВОЇ ВЕЛИЧЕЗНІ ЗАТКНУЛИ БАЛАКУЧІ?»
Скоріше, мова йшла про збірну України, налаштованої специфічним чином – доступно пояснили розклад щодо третього місця. Грубо кажучи, набравши чотири очки в двох останніх матчах, з Македонією і невмотивованої Іспанією, ми з 95-відсотковою ймовірністю потрапляємо на Євро напряму. Але закладатися на це, не включаючи граничні обороти (я так вважаю!) у Словаччині, було не те щоб не можна. Можна, правил не порушували. Ось виглядало не дуже. А своєю командою хочеться щиро пишатися і пристрасно святкувати її успіхи, як, наприклад, пару років тому було в Чорногорії.
Безумовно, результат спише якщо не всі, то багато, але дозвольте вже трохи зазирнути в майбутнє – з чим поїдемо до Франції? З такою грою це буде малоперспективним заняттям. Не хочу грубіянити гравцям, яких і справді не дорікнути по самовіддачі, приводячи фрази на кшталт «хоч тушкою, хоч опудалом» (а нам так хочеться пройтися гоголем!). Але впевнений: наша команда може і вміє не тільки тримати оборону, ялинки-моталки, з володінням 60 на 40, нехай і з панікою при верхових подач! Тільки я буду не грою з білорусами обґрунтовувати свою оцінку українського футбольного потенціалу, а як мінімум першим таймом з іспанцями. Ми ж гольових моментів проти команди Дель Боске створили більше, ніж проти команди ККК – Козака, Куцки і Козачика!
У той же час доречні і аргументи на користь наставників збірної, їх вже стала притчею во язицех обережності. Її ж, цю обережність, можна перехрестити в боягузтво і знову-таки вдаритися в істерику, а можна повести мову про тверезою оцінкою власних сил і охолодженні надмірно гарячих голів. Я теж хочу, мрію, молю, щоб наш футбол став багатим і здоровим, а не бідним і хворим, а Мессі бігали в кожному дворі! Ось тільки випали у нас два центральних півзахисника, Гармаш дискваліфікований і травмований Сидорчук, як нате вам: Ротань, як здалося, трохи втомився, Тимощука випускати на посилення атаки було б неправильно, Малишев і Малиновський. Ну так, настільки різкі рішення абсолютно не в дусі Фоменко, так само як і появу, припустимо, другого форварда замість опорника (Гладкого замість Риболовлі, чи що?!). Як правильно назвати цей підхід, ось в чому питання. А головне – що він нам дасть у підсумку.
Пред’являти завищені вимоги з глядацьких місць завжди набагато легше відповідальності ніякої, тільки гучні амбіції і бажання. Але це ще нічого, всі ми, вболівальники, максималісти і всі ми майже завжди невдоволені! Набагато гірше, коли спортивна, професійна критика переходить в режим політичного доносу з боку войовничих чайників, вибачте, дилетантів. Нормально лаяти, не переходячи цензурні рамки, цілком нормально пропонувати кадрові зміни на полі і на лавці, то на перспективу, то тут і зараз. Ось цим і давайте займатися в міру сил і здібностей.
«І НА ГОДИННИК ЗЛЯКАНО ГЛЯНУЛИ ЩАСЛИВІ»
Не можу не сказати пару слів про внутрішній новини номер один – емоційному заяві керівництва запорізького «Металурга», одного з найславетніших наших клубів. Що означає ось це ось припинення фінансування з 1 жовтня поточного року?
По-перше, суть зрозуміла – гроші скінчилися, справа житейська і далеко не нове. Потрібно володіти значно більшим обсягом достовірної інформації, хоча про фінансові проблеми МОЗ відомо, загалом-то, не перший день. Тут не самі проблеми несподіванкою варто вважати, а форму їх прояву, досить незвичайне для нашої країни.
Повірте, керівництво ФФУ не залишить проблему без уваги, тим більше що катастрофа поки не вибухнула – мова йде про зупинку фінансування, а не зняття з змагань, це все-таки різні речі. Так що відповідь неодмінно прозвучить. Ось тільки не на всі питання, напевно не на всі.
Тому що висить самий неприємний питання навздогін: хто наступний? Не «буде наступний?», а саме так – хто і коли? Адже у нас судили-рядили про «Говерлі» і «Металіст» (чиї проблеми, до речі, нікуди не поділися), про «Волині» і «Карпатах», навіть «Дніпру» пригадували деякі неплатежі. А ось запорізький клуб здавався на цьому тлі досить благополучним, мабуть, в силу звичною за останніми часами скромності – принишк там собі в кутку, і нате вам! Які ще сюрпризи і закономірності чекають нас найближчим часом? Як убезпечити себе від подібних жахів в будь-яких лігах?
Рецепт все той же – серйозна і вдумлива атестація, вимога фінансових гарантій, а не «чесного купецького», відкритість джерел надходження коштів, наявність, так би мовити, яскраво виражених господарів, нарешті, переробка Регламенту під нові безрадісні умови. Робота, робота і ще раз робота, в основному, нудна і нецікава для вболівальників, де канцелярська, а де переговорна.
Якщо ви думаєте, що зараз хтось кинеться з мішком доларів закривати касовий розрив або що там утворилося в «Металурзі», то глибоко помиляєтеся. Олігархи нині в дефіциті, особливо олігархи спортивні і футбольні, витрачатися ой як не поспішають, а держава не здатна вирішувати проблеми такого роду ні з допомогою центрального, ні з допомогою регіонального бюджетів. І не потрібно цього, не втомлююся повторювати: у віданні і на піклуванні держави повинні перебувати масовий спорт та здоров’я нації, а зовсім не ігрища дуже здорових і не найбідніших в Україні дядьків! А ось допомогти яким іншим ресурсом, вникнувши в тонкощі – зовсім інша справа, і я дуже розраховую, що ця задача розв’язана не тільки в Запоріжжі з його досить очевидними економічними проблемами.
Кому зараз легко, скажіть на милість?!
Змасти колеса часу
не для першої премії,
Адже йому дуже боляче від тертя.
Ображати не слід час –
Погано і сумно жити без часу…
