Спогади про попередніх зустрічах зі збірною Словенії – далеко не найкращі. Український уболівальник чудово пам’ятає м’ячі Шевченко і Реброва, які подарували надію, і три словенських голи, які шрамами на жовто-блакитних серцях досі кровоточать, хоча з тих пір пройшло вже 16 років.
Владислав Ващук, безпосередній учасник двоматчевій дуелі за право виходу на Євро-2000, розповідає, що прагне щонайшвидше позбутися поганих спогадів і пам’ятає тільки про хороше. Тим не менш, нам все ж таки вдалося за його словами частково відтворити події 13 і 17 листопада 1999 го.
– Владиславе, довго вас мучили кошмари після тих трагічних для нас матчів?
– Я вже не пам’ятаю, мучили мене кошмари. Але ще довго згадував окремі епізоди.
– Олександр Головко вважає, що була недооцінка суперника. Невже в колективі дійсно проскакували репліки «так ми їх однією лівою»?
– Я не пам’ятаю. Не пам’ятаю, що було до матчу, після матчу. Епізоди матчу в пам’яті залишилися, а от що відбувалося за межами поля … Ну, розчарованими всі були – це я і так пам’ятаю. Після +1999-го ще стільки важливих ігор відбулося! За все – не запам’ятаєш. Зараз часто крутять відеофрагменти цих матчів, то трохи «освіжив» пам’ять. Зрештою, логічно, що запам’ятовувалися перемоги, а на поразках намагався не зациклюватися.
– Як колектив відреагував на грубу помилку Шовковського у випадку з голом Ачимович? Були претензії, або навпаки – морально підтримали голкіпера?
– А які претензії можна було йому висувати? Він сам себе вініл. Тому треба було підтримати Шовковського. Попереду ж матч-відповідь. Тобто, акцент робився на те, що потрібно якомога швидше відіграти той гол. Після м’яча Реброва подумалось: «Слава Богу – забили». Ми не могли навіть подумати, що потім пропустимо.
– Чим «брала» Словенія? Якими були аргументи і козирі цієї команди?
– Такі команди беруть свій завдяки неймовірній самовіддачі. Особливо – в домашньому матчі вони її продемонстрували. Плюс – у Любляні була сильна і відчутна підтримка трибун. Нам, зрештою, теж було гріх скаржитися: у Києві на «Олімпійському» в ті часи за нас вболівали просто шалено.
– Йожеф Сабо любить підкреслювати, що в другому таймі словенського матчу головного арбітра Урса Майера немов підмінили. Він, нагадаю, видалив Парфьонова та Гусіна.
– Так, дійсно, я згадав – там були видалення. Не пам’ятаю, правда, в яких моментах хлопці отримали червоні картки. Ми не сумували, бо були впевнені: рахунок такої, що вдома обов’язково вирвемо перемогу. Але, звичайно, суддівський фактор в таких матчах – досить важливий.
– Інтервал між двома стиковими матчами – три дні. Чи не замало для того, щоб відновитися психологічно після невдачі в першій грі?
– Насправді, один день або два – це ні про що не говорить. Тобі потрібно відіграти один м’яч на своїй домашній арені. Просто прикро було пропустити такий м’яч. А сам рахунок 1: 2 ні про що не говорив. Відіграватися і проходите на ЄВРО. Тобто, всі розчарування пов’язувалося тільки з м’ячем Ачимович, не обов’язково було пропускати. От і все.
– Невже ні в кого не викликав тривоги білий м’яч, з яким команди виходили на засніжений газон «Олімпійського»?
– Ні, я не пам’ятаю, щоб хтось хвилювався через це. Білий м’яч на білому полі? Особисто мені не було дискомфортно. Не пам’ятаю, щоб через це виникли якісь проблеми.
– Головко розповідав, що після матчу в роздягальні дехто плакав, а хтось навіть трощив меблі …
– Можливо, Головко це бачив. Я не бачив нічого подібного. Зрештою, вже й не пам’ятаю. Не акцентував на цьому свою увагу.
– Чому нам так хронічно не щастить в «стиках»? П’ять спроб – і всі «мимо каси» …
– Я вже неодноразово говорив, що ми після деяких з цих спроб з’їздили на чемпіонат світу, були на чемпіонаті Європи. Ніхто нам не завадить – це нові ігри. Подивимося.
Олег БАБІЙ
