Фрідріх Ніцше, філософ і поет, немеркнуча зірка дев’ятнадцятого століття, називав помста найсильнішим з інстинктів. Як вже відомо всьому світу, в Парижі потрапила під каток цього інстинкту футбольне видовище.
Хтось щось там намалював щось дуже далеке від коректності – і помста примчала на крилах неутолимого гніву. Повз повного під зав’язку стадіону їй було не пролетіти…
Не мені судити так рядити про моральну фарбуванні подій подібного роду. Левова частка відпущеного мені століття прожите в державі, де масові навмисні вбивства мирного населення були покликанням і єдиним вмінням влади.
Мене різонуло черговий вибір терористами в якості об’єкта для помсти переповненого стадіону глядачами. Так відчепляться чи коли-небудь від нас, футболоманов, всі ці месники?! В мені обурюється не боязнь бути розірваним на ганчірки, це незрівнянно мимолетнее подиху в зразково стерильної ліжку. Неприємно дивує ракурс, в якому всі ми, скупчені навколо футбольного видовища, сприймаємося усіма цими любителями дати відсіч кривдникам. Хтось паскудить їм борщ, а злість вымещается на нас, самих аполітичних на світі!
У мене визріла пропозиція до однодумців: давайте організуємо добровільний колективчик фахівців, здатних передбачати громадські заворушення, вагітні ідеєю підірвати стадіон під час проведення футбольного матчу. Про дієві заходи попередження цих осоружних акцій домовимося.
