Всіх з першою перемогою в плей-офф, нехай і з шостої спроби! Її добули футболісти нашої збірної з тренерами. Але не тільки вони …
Гравцям і наставникам допомагали управлінці ФФУ, які організували всі необхідні умови для нормального тренувального процесу. Несправедливо забувати і вболівальників, по праву заслужили титул «12-го гравця». Ті щиро і відчайдушно підтримували, і будуть продовжувати підтримувати жовто-синю дружину і в радісні і в важкі хвилини.
А який реальний внесок у скарбничку справжньої підтримки з боку української футбольних, та й не тільки футбольних ЗМІ? Їх звично ще називають четвертою владою. Почасти це вірно. Вона досить впливає на уми досить великої групи читацької та глядацької і аудиторії. Крім цього, не слід забувати, що футболісти і тренери самі читають газети і інтернет, дивляться і слухають ТБ і радіо. І їх настрій також залежить від відгуків в мас-медіа. В силу віку, на гравців – більше, на коучів – менше, але ті також люди не без нервів …
Отже, ми – журналісти – повинні розуміти нашу ступінь відповідальності перед основними дійовими особами на поле і лаві запасних. Помилиться той, хто вважатиме мої слова закликом «гладити по шерстці». Ні, без критики – нікуди. Та й досвід передових футбольних держав підтверджує таку позицію. Але критики розумною, доказової, конструктивної, щоб той, хто піддається їй, зрозумів: так, в цьому він не правий, треба виправляти ситуацію. Мінімум, зізнатися собі: не можу виправити – повинен поступитися місцем іншому, більш ефективному у цій роботі.
Критика – той же отруту. У необхідній мірі вона ліки, в іншій – отрута. Отрута, що приносить біль тому, на кого вона націлена, а також, що важливіше, колосальної шкоди всьому вітчизняному футболу.
ЗГАДАТИ ВСЕ
Всі, мабуть, не треба, досить буде відбіркового циклу Євро-2016. Або ще раніше – з 26 грудня 2012 року, коли ФФУ призначила Михайла Фоменка головним тренером нашої дружини. Людина з багатющою біографією футболіста міжнародного рівня, з досить серйозним тренерським досвідом підібрав собі в штаб теж іменитих гравців у минулому – форварда Володимира Онищенка та плеймейкера Олександра Заварова. Молоде покоління уболівальників менше чуло про наставника воротарів Юрії сивухи, але досить сказати, що той у складі молодіжної збірної СРСР разом з Андрієм Балем, Володимиром Безсоновим, Сергієм Балтача виграв чемпіонат світу в 1977 році, що в післяматчевих пенальті фінального матчу того престижного турніру Юрій двічі виручав свою команду. Потім більше 20 років захищав ворота київського «Динамо», «Металіста», запорізького «Металурга» … Тобто нікому з них в досвіді і в розумінні футболу не відмовиш.
У чому ж наші журналісти, насамперед, ведучих телепрограм звинувачували Фоменко і його тренерську команду?
«Боягузливим» ТАКТИКА
А реально вона боягузлива або реалістична з урахуванням потенціалу наших футболістів? Давайте розбиратися. За майже три роки своєї роботи в національній дружині Михайло Іванович викликав на збори понад 60 гравців. Будемо вважати це «лонг-листом». У його ж «шорт-лист» входить звичайно 13-14, максимум 15 футболістів. Це від хорошого життя? ..
Хочете докладніше по лініях і позиціям? Не питання.
Воротарі. Номер один – Андрій П’ятов. Чи достатньо він мав ігрової практики в останні два-три місяці? Фоменко міг тільки з тугою спостерігати за політикою в цій позиції з боку Мірчі Луческу, ну, не вказувати ж клубному тренеру, це право того, та й не етично.
Захисники. Те, що у тренера одна крайній бек на лавці – Микита Каменюка з «Зорі» – теж не від хорошого життя. Бували в історії футболу, звичайно, вдалі дебюти і в 30 років, але сподіватися нам на це? Слава Шевчук у свої 36 той ще боєць і «електричка» на фланзі. А з урахуванням, що він в «Шахтарі» останнім часом більше сидів у запасі – теж додаткова біль штабу збірної. Але й без цього, чи не обмежений у Шевчука запас тактичних варіантів при переході з оборони в атаку – швидкісний прохід навіс у центр, або забігання під пас партнера і той же навіс? Чи є у нього повну ігрову взаєморозуміння з партнером по лівому флангу Євгеном Коноплянкою? .. Чи набагато краще у нас ситуація на протилежній кромці поля. При всьому тому, що і Федецький і Шевчук – повторюся, воїни. А, не дай Бог, травма будь-якого з них. Залишається сподіватися, що після тривалого лікування незабаром відновить свою форму київський динамівець Євген Макаренко.
Півзахист … напад … А особливо позиція плеймейкера … На жаль, Заваров або Калитвинцев вже не вийдуть на ігрове поле. Вінгери – той же Конополянка і ще не згаданий Андрій Ярмоленко – наше все! І тут молимося, щоб вони не травмувалися. Коротше, людський ресурс, чесно, обмежений.
Тому обмежений і ресурс наборів тактик: контратаки плюс стандарти.
У чому ж виявляється «боягузтво», в якій з хлєстаковською легкістю звинувачували Фоменко наші «телезірки»? Так що, нам грати в позиційні атаки, з перевагою у володінні м’ячем? А наші футболісти вміють так грати? Що з аутсайдерами, що, припустимо, з рівними за класом командами? Перевагу у володінні м’ячем було у нас зі словаками в цьому відбірковому циклі, і навіть з англійцями – у попередньому. І яку користь це принесло?
Мене займає інше питання: а слабО нашим телеведучим і їх колегам нагадати і самим собі і телеглядачам, що філософію контратакуючої гри придумав зовсім не Фоменко, вона притаманна футболу України 40 років! І ті, хто її придумав, виходили з реалізму в оцінці власних футболістів і їх суперників. Але саме така філософія приносила перемоги і славу вітчизняним клубам. А також – збірної СРСР, хоча б у 1988 році, коли «питома вага» в ній українських гравців був позамежним.
Не приймаються контраргументи, мовляв, Луческу так не грає, а «Шахтар» єврокубок завоював. Домнула Мірчу не цікавлять успіхи / неуспіхи української збірної. Виходячи їх цього – і його кадрова політика. Пояснювати докладніше не треба?
ХТО ПРИЙДЕ?
Це друга улюблена тема наших «телефутболістов». Одні з них натякають на власні «інсайдерські джерела інформації» мало не від вищого керівництва ФФУ, інші просто граються в «аналітику». Не аналізують, а саме граються. Натякають, а в інтернеті іноді відверто пишуть імена «спадкоємців» з тих або інших клубів-лідерів. Ті тренери в цьому процесі точно “не при справах», але я починаю згадувати успішність їх команд в недавніх матчах євротурнірів. При всій повазі до таких наставникам і тут виникають питання. Так, у «кандидатів», на яких як би вказують наші тележурналісти, теж свої кадрові проблеми з футболістами. У чому ж тоді їхня перевага перед міфом?
Окрема «пісня» – натяки на кандидатуру Андрія Шевченка. Великий футболіст, ні дня нікого не тренував. Контрдоводів – а Гвардіола? Також знаковий футболіст, і відразу ж – піднявся до рівня тренерів першого ряду в світі. Ну, для початку, не відразу. Влітку 2007 року Хосеп очолив дубль «Барселони» (клуб «Арселон-Атлетик»), який виступав в одній з груп третього іспанського дивізіону (Tercera División). У сезоні 2007/08 ця команда під його керівництвом виграла турнір у своїй групі і отримала можливість поборотися за вихід у другий іспанська дивізіон (Segunda División B). Нічого не маю проти Андрія. Він розумна людина, може підібрати собі знаючих фахівців з тактики, фізики і т.д.
Я адже пишу не для цього. А для того, що якщо ви як журналісти-експерти пропонуєте заміну тренерського штабу (найменше – натякаєте на неї), логічно обґрунтуйте свою позицію. Щоб ваші аргументи були ясні і вболівальникам, і керівництву ФФУ.
Взагалі тренерська лава ненабагато більш зручне місце, ніж гаряча сковорідка. У всьому світі можна знайти приклади відставок наставників, навіть якщо перед такою подією ті успішно керували своїми командами. Але журналісти, свідомо наполягаю, зобов’язані обгрунтувати свої претензії.
А погрітися в променях слави?
Не можу не згадати і етичну сторону теми. Звинувачуючи, залишайся таким до кінця. Зараз пора нашої спільної радості, щоб не сказати, ейфорії. І наші «телегерої» теж не проти погрітися в променях чужої слави, про що свідчать хоча б фотки в інтернеті, ось вони в обнімку, та ще на тренувальному полі з тими, кого вчора нещадно критикували. Що буде завтра – ніхто не знає, але здогадуватися як про один з варіантів можна. Так чи варто зараз – в хвилину успіху – так близько наближатися до чужої слави, щоб завтра знову метати громи і блискавки. Адже не у всіх погана пам’ять. Все це було, було. Хоча б, коли МІФ у відбірковому циклі чемпіонату світу-2014 «витягнув» нашу дружину з аутсайдерів відбіркової групи в плей-офф … Скільки ж нових «друзів» у нього тоді з’явилося! І куди вони потім розбіглися?
ВИСНОВОК
Ми всі хочемо високих результатів нашої збірної на Євро-2016. Але журналісти – особлива когорта її симпатиків. На них є відповідальність – бути доказовими, об’єктивними і зваженими. За великим рахунком – вони теж повинні бути гравцями нашої команди. Всі ми трохи забобонні, тому припустимо №13. Значить, журналісти – «гравець №14». Я свідомо не називав жодного імені «Правдорубів» і «проработчікі» жовто-синьої команди. Вони і так всім людям футболу відомі. Питання в тому, що готові ми до Євро, щоб усі ми були єдиною командою у Франції. Щоб пуття від загальної справи футболістів, тренерів, ФФУ, журналістів, фанатів був видний чіткіше. Хотілося б…
