Хавбек «Шахтаря», якого вітчизняні тренери, журналісти та експерти визнали найкращим гравцем країни 2015 року у віці до 19 років, розповів про найкращий поки сезоні в кар’єрі. – Якби свою версію трійки кращих співвітчизників-ровесників попросили назвати вас, як би вона виглядала?
– Саня Зінченко, Бека Вачіберадзе і Валера Лучкевич. Чому? Вони – хороші футболісти, мені подобається стиль їх гри і, як мені здається, ці хлопці постійно прогресують.
– Можете назвати три головні події минулого 2015-го?
– А можна чотирьох? Найголовніше і кращу подію – «Золота бутса» кращому бомбардирові чемпіонату світу (U-20). Подія номер два – вихід «Шахтаря» у фінал Юнацької ліги УЄФА. На третє місце поставив би дебют у дорослій Лізі чемпіонів. Ну і, звичайно, відзначив би привід, за яким ведеться ця бесіда: визнання найкращим молодим гравцем країни.
– У кожного атакуючого гравця є нереалізовані моменти, які складно забути навіть після часу. У вас в минулому році такий був?
– Я б не хотів конкретизувати, але такі упущені можливості траплялися в ряді матчів чемпіонату України. Начебто мав забивати, але не вийшло.
– Який матч 2015 ви б із задоволенням переграли, будь така можливість?
– Матч з командою США на чемпіонаті світу. І не тому, що з результатом не склалося, навіть навпаки (збірна України перемогла – 4: 0. – Прим. М.С.). Просто мені в цій грі вдалося забити три м’ячі, вже дуже хотілося б знову випробувати ці почуття.
– А який із трьох голів у ворота американців доставив вам найбільше радості?
– Напевно, перший, забитий прямим ударом зі штрафного – в обвід стінки. Мало того, що він дозволив нам повести в рахунку, так ще й викликав бурю емоцій: додав всієї команді якийсь емоційний підйом, який ми вже не розплескали, продовживши грати на куражі.
– Уявімо, що у вас нарешті видався вихідний. Як і з ким ви б його провели: куди б пішли, чим займалися?
– Хорошенечко б відпочив. Спочатку би банально виспався. Потім смачно поїв. Сходив б в сауну, поплавав у басейні. Ну а потім махнули б з пацанами в кіно. З Колею, Андрюхою і Зубом (партнерами по юнацькій команді «Шахтаря» – Миколою Матвієнко, Андрієм Борячук та Олександром Зубковим. – Прим. М.С.). Ну от загалом-то і все.
– Чи можна сказати, що ваш перехід у дорослий футбол вже відбулася? І що було найважчим на цьому шляху?
– Найважчим було адаптуватися. Причому не в фізичному плані, а скоріше в емоційному. Це було дуже важко … Я відчував себе некомфортно. Спасибі Ігор Дуляй, який дуже допоміг морально. Він попередив мене, що все це буде, дав пару порад, вселив впевненість. Напевно, завдяки Ігору мені вдалося пройти цей шлях з найменшими втратами.
– Ще рік тому Алекс Тейшейра назвав вас найперспективнішим гравцем України, зазначивши вміння віддавати класні передачі. Яке найцінніше якість або здатність ви б відзначили у кращого бомбардира поточного чемпіонату прем’єр-ліги?
– У нього дуже гарне почуття м’яча і інтуїція на моменти – Алекс завжди саме там, де потрібно. А ще у Тейшейри прекрасний дриблінг. Такий, що багато позаздрять.
ЗВЕЗДОЧКА погасли БИ ДУЖЕ ШВИДКО
– Є така думка, що у порівнянні з юнацькою командою «Шахтаря» Мірча Луческу використовує вас як гравця більш оборонного плану. Наскільки складно дається така перекваліфікація?
– Насправді це не так однозначно. Я і раніше грав у більш оборонною позиції, точно також як зараз нерідко виходжу із завданням приділити більше уваги атаці. Так що місце на полі не настільки важливо: мені однаково комфортно розташовуватися як ближче до центру поля, так і до чужого штрафного.
– У минулому році ви вперше спробували себе в Лізі чемпіонів. Хто з футболістів команд-суперниць справив найсильніше враження?
– Більше за інших сподобався футбол у виконанні навіть не «Реала», а «Парі-Сен-Жермен». Дуже хороша команда, буквально вражає класним контролем м’яча. Якщо ж говорити по персоналіях, то найяскравіше враження справили гравець збірної Іспанії Іско з «Реала», а також Марко Вератті з «ПСЖ». Як бачите, я більше звертаю увагу на гравців близького мені амплуа.
– Чи вдалося поповнити колекцію футболок?
– Так. Після матчу з «Реалом» помінявся майками з Іско. Після «ПСЖ» – з півзахисником французів Блез Матюйді. Ну і футболка одного з гравців «Мальме» у мене тепер теж є.
– Чи був момент, коли ви відчули, що прокинулися відомою людиною, і чи не виникало симптомів зоряної хвороби?
– Ні, такого не було. А якби й було, поруч є люди, які б мене обложили. У першу чергу, батьки. Запалилася б зірка – відразу почув би: «Ти що робиш?», «Куди лізеш?», «Так чинити не можна!». Загалом, швидко б моя зірочка згасла.
– Як з’явилася ваша фірмова манера святкування голу – наче показуєте партнерам: «Не чіпайте мене, буду радіти сам»?
– Навіть не знаю. Раніше завжди дивилися телевізор і намагалися копіювати відомих футболістів. Сьогодні буду святкувати як той, а сьогодні – як цей. З часом багато відпало, а щось залишилося. Але не можу сказати, що прямо репетирував таку манеру святкування, все відбувається якось спонтанно – немов природний прояв радості.
– Що означає 74-й номер у вас на спині?
– Чесно кажучи, нічого. Граю з тим номером, який отримав в перший день перебування в основній команді.
– Найцінніший рада, який ви отримали від Луческу?
– Ох, вже дуже багато було цих рад. Якийсь один конкретний вже й не згадаєш.
– Хто ваш улюблений герой у книгах або в кіно: той, на кого ви б хотіли бути схожі?
– Я більше зморив кіно, ніж читаю книги. Улюблені персонажі – Бетмен, Спайдермен. Загалом, ті, які з’явилися на основі якихось дитячих сюжетів, а поводяться зовсім не по-дитячому. (Посміхається).
– Багато бразильці в «Шахтарі» фанатіють від FIFA PlayStation. Наскільки заразна ця бацила, і чи є хоч в одній з версій знаменитого симулятора Віктор Коваленко?
– З’явився в самій останній – FIFA 2016. Весь останній тиждень грав з хлопцями з команди – і знаєте, у мене ніхто з українців виграти поки не може. А ось з бразильцями поки не змагався. Може вони сильніші?
