Ви будете сміятися, але заголовок прямо зі стародавнього ірландського фольклору. Збірна України, зганьбившись в матчі з нащадками кельтів, зібралася додому, ввернувши куди більш знайоме: «Згорів сарай, гори и хата».
Згадуючи, борючись з огидою, подробиці ліонського фіаско, легко приходиш до висновку, що краще б команді Михайла Фоменка зупинитися на першому варіанті. У сенсі, не забити, але зберегти свої ворота в недоторканності. Та справа в тому, що наші улюбленці не спромоглися і на зовсім небагато: гра відразу пішла за сценарієм Майкла О’Ніла.
І цей факт виключає реакцію, аналогічну тій, який ми зустріли попереднє поразки від чемпіонів світу. Гравці нашої національної збірної, сподіваюся, самі зрозуміли, що словосполучення «зрозуміти і пробачити» тепер зовсім не катит. Попутно передаю привіт тим знавцям, які після перших матчів поспішили назвати збірну Північної Ірландії гіршою на ЄВРО-2016.
У розмитих дощем тонах, немов на полотні імпресіоніста, чітко прояснилася реальна картина: більш безвольних і нікчемних дій, ніж у виконанні українських футболістів, на чемпіонаті поки не продемонстрував ніхто.
Навіть збірна Росії, отримавши два ляпаси, організовані справжньою зіркою Гамшик, зуміла прокинутися. А під завісу навіть Широков рвався вмирати за честь своєї країни, хоча кондицій йому вистачає на чверть години. Тему сплаву досвіду і молодості піднімати зайвий раз не хочеться. У кожного тренера можуть бути свої уподобання та гравці, які викликають недовіру.
Всім відома історія з динамівцем Гусєвим або з поки туристом у Франції Ротанем. Але момент, коли репутацію наставника буквально рятували в останню мить, як у випадку з Роєм Ходжсоном в грі англійців з валлійцями, для нас вже не настане.
Можливо, конкурентний перший тайм проти збірної Німеччини зіграв злий жарт з українськими збірками і тренерським штабом. Не пішла на користь справі і суто нашенська звичка довго придивлятися, чекаючи зустрічних дій. Всі готували тотальний наступ, а суперник поступово нахабнів, поки не наважився …
Порівняння з польським вдалим досвідом навіть призводити незручно. Кадру відразу взяла ірландців за холку і показала себе господинею з позиції сили і волі. Наш же матч довів, що висновки з попередніх осічок були зроблені однією стороною, і, на жаль, не нашої.
Для того, що б пред’явити свої аргументи, суперник провів цілу кадрову революцію. Його штаб навіть зазіхнув на святе: «мурашиного царя» Лафферті сховали в запас, а солдати, раніше прагнули до нього, кинулися в розсип і по точно заданих напрямках.
У нас же не було команди, а значить і командної швидкості взятися нема звідки. Якісь істеричні спалаху активності окремих гравців і прискорення, які легко придушувалися. Зате по ходу матчу вся аудиторія дізналася від коментатора великий секрет. У розрахунку на ірландський шпигунство, на генеральній репетиції награвали Зозулю і Зінченко. Кого ми провели, в результаті випустивши Селезньова і знову довірившись Коваленко, зараз вже знають всі.
У першому таймі наш незрівнянний форвард тричі впав (до слова про вміння вести силову боротьбу) і раз підняв великий палець на адресу Ярмоленко … сховавшись від перспективної подачі за захисником, виграв позицію. Доповнив список досягнень абсолютно безглуздий фол. Суддя Краловець оцінив його попередженням цілком доречно: удар ззаду по ногах був подленького і про широту натури «бомбардира” не свідчив.
Але якщо гідності Селезньова давно відомі, то Коваленко поки отримує аванси, від щедрості яких захоплює дух. Сам Луческу обіцяв, що цей заткне за пояс самого Андрія Шевченка. Час покаже, але поки сумніви великі. Тренер збірної України дебютував яскравіше і тиск створював на поле набагато відчутніше.
Коваленко ж поки валиться на газон не менше одноклубника Селезньова, а в грі з пересічною європейською збірною запам’ятався лише спонтанної стріляниною, на шкоду командній грі та розуміння партнерів.
Так багато уваги двом особам я приділив виключно в силу їх ролі. Один здався штабу забивних і фартовим, а другий повинен був стати мозком всієї атакуючої групи.
Список невдах в нашому складі можна продовжувати, але справжні вболівальники і самі знають різницю між душею, душею і відвертої «тушонкою». Коли у Селезньова не вийшло забити на чистому м’ячі, ми отримали оборотку і відразу згадали про варіант із Зозулею.
На прикладі багатостраждального «Дніпра» все знають, що з Романом і без нього, це дві різні команди. Поруч з ним просто не можна зневіритися і перестати боротися. Наочний приклад контрасту, як допотопний повільний словацький форвард Німець намагався першим заважати насідати росіянам, що рвалися вирвати нічию. Сопів, як броненосець, але мало куди встигав.
На яскраве світло іронії виношу і дивні порівняння коментатором антропометрії Зозулі і захисників Північної Ірландії. Ці міркування легко спростовує приклад з минулого: зовсім не гренадер Сергій Ребров в Белфасті головою результативно переграв таких же велетнів. У новітній історії нічого не змінилося. Вирішальними могли стати бажання нав’язати чоловічу боротьбу, вміння випередити, швидкість реакції …
Все це потрібно було пред’являти до пропущеного гола. А так у збірної України з’явився ще один противник. Те саме відчай, яке футболісти країни фронтових героїв долати не навчилися. І це найобразливіше.
Що ж до наших головних зірок, то після шоку вони зрозуміють, що вирішальну гру за честь збірної і синьо-жовтого прапора вони просто провалили. Андрій Ярмоленко, схоже, це зрозумів миттєво, одразу повідомивши, що йому буде просто соромно повертатися додому. Не думаю, що є бажання традиційно жартувати і у Євгена Коноплянки. У всякому разі, в тому самому стилі, в якому він описує подробиці свого перебування в Севільї.
Однією цілеспрямованості зовсім не розпещених увагою преси трудяг в зеленій формі виявилося досить, щоб вся слава перетворилася в мішуру. А що таке статус футбольних зірок, з їх здатністю тягти на собі свої збірні, обидва наші віртуоза тепер вивчатимуть з боку.
Дивно довірчими виявилися і слова наставника Фоменко, які він не раз повторював перед важливими матчами: «Хлопці все самі розуміють …» У стикових зі словенцями зрозуміли, хоча в Маріборі виникали великі сумніви. Але вже в другому матчі на ЄВРО зупинилося з суперником, який забув, у кого вигравав на подібному рівні, тим більше з різницею в два м’ячі. За всі виступи Північної Ірландії на ЧС я таких вікторій не пригадую.
… У мене залишається велика надія на розуміння хлопцями, що в останній грі з поляками їм необхідно хоча б відіпрати свою форму. А вболівати за вас все одно будемо. Інший збірної у України немає.
