За кількістю гравців на зборі національної команди можна подумати, що у Андрія Шевченка багатий вибір, а по факту – я вже й не пригадаю, коли і який наставник збірної України в цьому столітті стикався з такою кількістю кадрових проблем.
Крім воротарського у всіх лініях – дуже серйозні питання, і по багатьох позиціях тренерському штабу доведеться приймати непрості і – цілком можливо – несподівані рішення.
КОГО ПОСТАВИТИ В ЦЕНТР НАПАДУ?
Можливо, не найголовніша, але вже точно сама явна проблема Шевченко. На збір викликано чотирьох нападників, жоден з яких не може похвалитися нормальної ігровою практикою. Роман Зозуля в складі «Бетіса» в офіційних матчах поки не виходив. Євген Селезньов в «Шахтарі» майже не грає – він явно третій у списку пріоритетів у Паулу Фонсека після Едуарду і Феррейри.
Є ще парочка сенсаційних дебютантів з «Дніпра» – Артем Довбік і Денис Баланюк. Багато хто вважає, що їх волали авансом – придивитися, заохотити, показати іншим гравцям, що в національну команду можна потрапити в будь-якому віці і з будь-якого клубу.
Але, відверто кажучи, я не виключаю, що саме один з них – а якщо точніше Баланюк – може вийти в основі проти Ісландії. Все ж у нього зовсім непогана результативність в поточному чемпіонаті – три голи в шести матчах (хоч перші два були забиті ще в першому турі). Правда, останнім часом він грав менше, але для молодого гравця це нормально. Головне, що він демонструє хороші якості форварда – різкий, технічний, з почуттям голи і не по роках впевнений в собі.
У той же час, кидати в бій хлопця взагалі без серйозного досвіду – величезний ризик. Так що, з якого боку не глянь – всюди біда … У такій ситуації цілком можна розглянути варіант з перекладом в центр атаки Андрія Ярмоленко.
У «Динамо», до слова, кілька разів використовували цей прийом, хоча і без яскравих успіхів. Тим не менш, не виключаю, що проти сильних і високих, але не дуже спритних ісландських захисників Ярмоленко буде більш результативним, ніж менш технічні і швидкісні Зозуля з Селезньовим.
Крім цього, подібний варіант міг би забезпечити можливість вийти в основному складі Олександра Зінченка – дуже талановитому і креативному гравцеві, який в іншому випадку з великою часткою ймовірності залишиться в запасі.
Мобільна і гнучка атакуюча трійка Коноплянка – Ярмоленко – Зінченко, в якій кожен гравець може виявитися на будь-якій позиції, на мій погляд, в ситуації, що склалася виглядає досить обґрунтованою – при всій її експериментальності.
ХТО ЗІГРАЄ НА фланзі захисту?
Відразу поясню, чому тільки фланги. У центрі ніякої особливої дилеми немає: через травми Євгена Хачеріді пару Ярославу Ракицькому, швидше за все, складе досвідчений Олександр Кучер. З меншою часткою ймовірності Шевченко віддасть перевагу його більш молодого одноклубника Івана Ордець. Втім, за великим рахунком, це майже нічого не змінює.
На прапорах ситуація більш інтригуюча. Незважаючи на те, що Миколу Морозюка не відразу покликали в збірну, він виглядає одним з головних претендентів на вихід в основі. На його користь говорить постійна ігрова практика, хороші фізичні кондиції, і навіть груба помилка в матчі з «Ворсклою» може зіграти на руку – підвищить його концентрацію і мотивацію.
Якщо говорити про номінально основному правого захисника збірної Артема Федецького, то у нього явну перевагу над Морозюком в силовій боротьбі і грі на другому поверсі – в матчі проти такої команди, як Ісландія, це ключовий фактор. Однак в креативності він явно Морозюку поступається, як і, ймовірно, з функціональної готовності, зігравши лише 57 хвилин в бундеслізі (та ще й не зовсім вдало, м’яко кажучи).
Чи є шанси у Павла Ксьонза? Думаю, менше, ніж у конкурентів. Після відмінного матчу в чемпіонаті проти «Шахтаря» правий захисник «Карпат» видав кілька непереконливих виступів. Хоча, хто знає, як він проявить себе на тренуваннях і в майбутній двохсторонці.
Тому, за великим рахунком, Шевченко доведеться вирішити, що в матчі з ісландцями буде важливіше – швидкість і созидательность Морозюка, або бойовитість, характер і надійність Федецького.
Хоча … можливо, вибирати між ними і не доведеться?
До чого я веду. На лівому фланзі оборони у збірної ситуація просто жахлива. Левоногій крайній захисник – тільки один, дебютант Едуард Соболь. Хлопець талановитий, перспективний, але для першої команди, як мені здається, ще сируватий.
Випробуваний на цій позиції на ЄВРО-2016 Богдан Бутко в «Шахтарі» без ігрової практики. На щастя, проти «Сталі» вийшов в основі, але в підсумку був замінений першим – вже в перерві, що говорить багато про що.
Тому, якщо у Шевченка немає іншого виходу, крім як використовувати недосвідченого дебютанта (причому, мова ж не тільки про збірну, але і про міжнародний досвід взагалі – у Соболя його вкрай мало) або правшу без ігрової практики, то чому б не використати на лівому фланзі Федецького?
По-моєму, Артем досить універсальний, а головне психологічно стійкий (тобто спокійно поставиться до «незручностей» позиції) футболіст. При такому розкладі лінія оборони як мінімум не втратить в мощі (пара Морозюк – Федецький в силовий і верховій боротьбі, як мені здається, не гірше зв’язки Федецький – Бутко або Федецький – Соболь, і вже тим більше варіантів Морозюк – Бутко, Морозюк – Соболь або Бутко – Соболь), зате придбає в досвіді і креативності.
КОМУ ДОВІРИТИ опорну зону?
Вважаю, в даний момент це найбільш уразливий ділянку в структурі гри збірної України. Якщо Шевченко, як це очікується, збирається переформатувати стиль команди, зробивши більший акцент на атакуючі дії і контроль м’яча, то центральна ланка потребуватиме кардинальних змін.
Нагадаю, на ЄВРО-2016 в опорній зоні у нас діяли Тарас Степаненко та Сергій Сидорчук, про творчих здібностях яких ви все прекрасно знаєте. Проти Польщі в пару до гірникові був відряджений Руслан Ротань, згодом визнаний кращим гравцем матчу. З ним гра збірної виглядала більш збалансовано і цікаво, хоча результат все одно виявився негативним.
Думаю, в оновленій збірної України ми навряд чи будемо бачити (за винятком екстраординарних ситуацій) варіанти з двома малокреатівнимі гравцями в опорній зоні. Але постає питання – чи допустимо там навіть один такий виконавець?
Йдеться, ясна річ, про Степаненко, який в команді Фоменко був безальтернативним. Його сильні якості всім відомі, але і слабкі – теж. Будувати гру на контролі м’яча, в тому числі проти сильних суперників (підкреслю – це принциповий момент, адже проти умовних фінів можна в’язати комбінації і зі Степаненко) буде досить складно.
Візьмемо в якості ілюстрації ЄВРО-2016. З одного боку, Тарас став найкращим асистентом збірної України – 143 точних передачі (шлюб – 16%). З іншого боку, потрібно враховувати, що він був одним з небагатьох, хто відіграв усі три повних матчу.
Але куди важливіше «картина» його гри в пас: найчастіше – 23 рази – він віддавав м’яч Ракицькому (до слова, це була найчастіша комбінація збірної України на ЄВРО); іншим гравцям лінії оборони, включаючи воротаря, Степаненко зробив ще 56 передач.
Також важливий момент: більше половини своїх передач (74) він зробив в матчі проти Північної Ірландії, тоді як в поєдинку з німцями, наприклад, тільки 18 (знову ж таки, з них половину – гравцям оборони).
Звичайно, і з таким гравцем збірна може краще контролювати м’яч – якщо його переорієнтувати, поміняти «оточення», відпрацювати певні елементи і комбінації на тренуваннях.
Проте, завжди легше навчити / переконати більш творчого гравця дисципліновано відпрацьовувати в фазі переходу в оборону або фазі самої оборони, ніж змушувати природженого руйнівника комбінувати.
Загалом, тут немає правильної відповіді, і вибір дуже непростий, однак, якщо збірна хоче в майбутньому грати більш яскраво і креативно, необхідно розглядати варіанти з більш збалансованою парою в опорній зоні.
Наприклад, за умови належного фізичного і психологічного стану зв’язка Гармаш – Риболовля мені в цьому плані виглядає дуже перспективною (зрозуміло, що на Ісландію це, швидше за все, не варіант).
З тієї ж застереженням можна розглядати поєднання Риболовля – Ротань, Ротань – Гармаш. Владлен Юрченко теж пробувався в «Байєрі» в ролі гравця опорної зони (і не без успіху). Євген Шахов непогано діяв з глибини середньої лінії «Дніпра» в кінці минулого сезону, та й в ПАОК він часто грає на цій позиції, а іноді навіть в ролі єдиного опорника при схемі 4-3-3.
Звичайно, важко звикнути до думки, що в середній лінії збірній не буде більше «собаки» (багато тренерів досі вважають наявність такого гравця обов’язковою умовою для будь-якої команди), проте завдяки гарному колективного руху, взаімостраховке, наявності високого вінгера в особі Ярмоленко ( який на стандартах може компенсувати відсутність рослого опорника) цілком можна обійтися і без цього анахронізму.
КОГО ВИБРАТИ З плеймейкера?
Нарешті ми підійшли до теми, де будемо говорити не про проблемний, а про приємне. Або, принаймні, обнадійливому, так як в зону під нападаючим Шевченко буде вибирати кращий варіант серед хороших (а не латати кимось дірку).
У відмінній формі Віктор Коваленко. Хай вибачать мене Бернард і шанувальники «Шахтаря», але травма бразильця і повернення Фонсекі до схеми 4-2-3-1 після вильоту з Ліги чемпіонів зіграли на руку українському хавбеку і, відповідно, нашої збірної.
Наскільки я міг судити під час ЄВРО-2016 (в тому числі і по невеликому особистому спілкуванню з Шевченком), тренер збірної дуже високої думки про якості і потенціал Коваленко. Тому, думаю, гірник є головним кандидатом на роль центрального атакуючого півзахисника в національній команді.
При цьому, не дивлячись на відсутність ігрової практики і випадання з нормального тренувального циклу через переїзду до Голландії, у Олександра Зінченка також хороші шанси вийти в основі.
Він, можливо, і виконує менший обсяг роботи, ніж Коваленко, але діє гостріше, тонше, оригінальніше. Такий гравець може бути непомітним, але потім розкрити найщільнішу оборону незвичайним пасом.
А, може, Шевченко варто вибрати Романа Безуса, що показує дуже хороший рівень гри в чемпіонаті Бельгії? Мені здається, Зінченко і Коваленко талановитіший, але у вихованця полтавського футболу і досвіду більше, і мотивації напевно, так і практики вистачає.
Правда, тільки тренерський штаб може порівняти функціональне і психологічний стан конкурентів. Від цього все і буде залежати в результаті.
Ще теоретично на цій позиції можна уявити і Руслана Ротаня, і Євгена Шахова, і Дениса Гармаша, який свого часу дуже здорово виявляв себе і в збірній, і в клубі саме як плеймейкер.
КУДИ РОЗГОРНУТИ ТРИКУТНИК У півзахисті?
Як відомо, при Фоменко збірна майже завжди грала за схемою 4-2-3-1 – найбільш популярної в світовому футболі в останні роки. Однак все більше провідних команд – збірних і клубів – воліють систему 4-3-3, причому саме ті, які роблять ставку на контроль м’яча.
В українському чемпіонаті третій рік поспіль цю модель з успіхом застосовує київське «Динамо». З приходом Рауля Ріанчо в штаб Шевченко є підстави вважати, що і збірна може перейти на подібну схему.
Цю «реформу» можна провести в м’якій формі – тобто, просто трохи «повернути» трикутник в центрі півзахисту проти годинникової стрілки. Таким чином, Степаненко залишиться єдиним опорником, а над ним виявляться два більш креативних гравця – наприклад, ті ж Коваленко і Зінченко (як на мене, дуже інтригуючий варіант – здорово було б побачити їх взаємодія вже на дорослому рівні).
Однак потрібно розуміти, що єдиний опорник при цьому повинен служити сполучною ланкою між групою оборони і групою атаки, а тому – з урахуванням того, що ми вище говорили про Степаненко – кандидатура гірника може стати проблемою при реалізації подібної тактики.
Оптимальний вихід, мабуть, використовувати Сергія Рибалку, завдяки якому ця схема досить збалансована і ефективна в «Динамо» – як при грі «другим номером», коли всі три центрхава багато працюють в обороні, так і в позиційному нападі за рахунок активних вриваній інсайдів через свої зони в штрафну або зсувів на фланги.
Але, говорячи про матчі проти Ісландії, сумнівно, що він встигне набрати необхідні кондиції.
За умови достатньої фізичної готовності (знову ж таки – це тільки тренерський штаб може оцінити) в цій ролі досить легко уявити Ротаня. Незважаючи на вік, капітан «Дніпра», коли в формі, здатний видавати великий обсяг руху, добре читає гру (тобто і підстрахує, і напрямок атаки при необхідності змінить, і т.п.), володіє прекрасним як першим, так і останнім пасом.
Якщо зовсім вже фантазувати, то мені здається, що необхідними фізико-технічними даними для гри на такій позиції володіє і Гармаш.
Єдина його проблема – психологія, як в контексті готовності діяти на такий «невдячною» позиції (багато чорнової роботи – всіх страхуй та підчищати помилки партнерів; в креативі все повинно бути наднадійно, тобто без фантазії і ризику, щоб не обрізатися в ключовий зоні) , так і в плані витримки (не завжди справляється з нервами, що неприпустимо для гравця такого амплуа) і концентрації (грубо кажучи, іноді зазевивается Денис).
Здавалося б, з огляду на вище перелічених проблем смішно і говорити про Гармаша в ролі «Бускетса». Але я вважаю, що якщо тренер знайде до нього підхід (і при належній самостійної роботи), Гармаш здатний позбутися від цих недоліків.
При цьому у нього вистачає переваг перед умовними конкурентами – наприклад, він сильніше і могутніше Рибалки і Ротаня, креативніше Степаненко і Сидорчука …
Але головна перевага цієї моделі – можна включити в стартовий склад не просто більше творців, але більше гравців, які дійсно зараз перебувають в хорошій формі (наприклад, Коваленко плюс Безуса), або знайти місце біля одного з них для, безсумнівно, найталановитішого з наших плеймейкерів – Зінченко.
