Минулого тижня збірна України зробила унікальний вояж за маршрутом Київ – Конья – Краків – Київ, під час якого провела два матчі відбіркового турніру ЧС-2018. Звичайно, головний результат цієї подорожі – чотири очки в турнірну скарбничку національної команди. Це, так би мовити, матеріальний результат.
Але не менш важливі і моральні дивіденди цієї подорожі. А вони, на мій погляд, полягають в тому, що скептиків, які сумніваються в доцільності призначення Андрія Шевченка на посаду головного тренера національної команди, практично не залишилося.
Звичайно, до фінішу групового відбіркового турніру ще цілих сім матчів. Більш того, нагадаю, що з групи пряму путівку на ЧС-2018 отримує тільки одна команда. Та й роботу будь-якого наставника оцінюють за кінцевим результатом. Але вже зараз можна сказати, що при погляді на збірну України Андрія Шевченка та його інтернаціонального штабу відкриваються нові грані можливостей цієї команди. Ми бачимо, що і на такому рівні можна, виходячи на поле, не тільки працювати, терпіти і вигризати результат, але і по-справжньому грати в футбол, вирішуючи турнірні завдання і роблячи приємність глядачам.
Наївно було б думати, що для зміни стилю українській команді вистачило б пари матчів. Андрій Миколайович і сам не приховує, що його команда – гравців, тренерів, технічного персоналу – тільки на початку шляху. Працювати є над чим. І не тільки в ігровому плані. Наприклад, після обох матчів журналісти намагалися спровокувати наставника, цікавлячись його думкою про суддівство. «Суддя завжди правий!» – Таким був лейтмотив відповідей наставника.
От би ще приклад з Шевченка та в цьому аспекті взяли його підопічні! А то ж зовсім зухвало, наприклад, виглядала реакція Коноплянки на непризначення на ньому пенальті у другому таймі гри з Косово – суперник вже встиг подати кутовий, а Євген все ще сперечався з асистентом арбітра в чужій штрафній! Не думаю, що мені сильно заперечуватимуть, якщо скажу, що гра Коноплянки стала головним розчаруванням двоматчевого туру збірної. І справа не в тому, що він зіграв гірше всіх. Просто всі ми пам’ятаємо його кращі матчі і, відповідно, порівнюємо їх з нинішнім виступом. Хочеться вірити, що справа тільки в поганій формі футболіста через нестачу ігрової практики в клубі. Хоча часом з трибуни здавалося, що і бажання зіграти через не можу у футболіста не зашкалювало …
Поєдинок з Косовом в Кракові став першим (хотілося б вірити – і останнім) домашнім матчем збірної України, зіграним на нейтральному полі. Дуже шкода, що організаторам матчу з боку ФФУ не вдалося переконати польську сторону в тому, щоб на трибунах стадіону імені Юзефа Пілсудського дозволили бути присутнім більш ніж тисячі глядачів – для організації більш масового заходу за польськими стандартами просто не залишалося часу. У Польщі ставлення до своїх законів більш поважне, ніж у нас в країні, тому ФФУ довелося лише підкоритися вимогам сусідньої держави.
Погано, що деякі колеги спробували на квиткової темі роздути сенсацію. Присутні біля кас арени ФК «Краковія» (до слова, улюбленого клубу римського Папи Іоанна Павла II) вболівальники стверджували, що охочих потрапити на матч було набагато більше, але все ж з розумінням поставилися до ситуації, що склалася. А ті, кому пощастило опинитися на трибунах, забезпечили «синьо-жовтим» солідну підтримку, за що після матчу удостоїлися оплесків від головного тренера. Погодьтеся, теж незвична для нас картина.
Свій наступний матч збірна України проведе в Одесі – там 12 листопада «синьо-жовті» в рамках відбору ЧС-2018 прийматимуть Фінляндію. Зізнаюся, з нетерпінням буду чекати цього поєдинку. Не в останню чергу – через роботу нинішнього тренерського штабу.
До слова, є велика ймовірність, що в листопадову сесію «синьо-жовті» проведуть два матчі. Переговори з сербами про те, що 15 листопада вони зіграють на виїзді з українською командою – на фінішній прямій. Є бажання збірної і керівників ФФУ провести цей матч в Харкові. Але, наскільки відомо «Команді», ніяких офіційних документів з цього приводу ні з сербської федерацією, ні з УЄФА ще не підписано.
