Без малого 25 років виступає на міжнародній арені збірна України, а от з фінами на рівні перших команд так ще і не зустрілася. Молодіжні та юнацькі команди грали, клуби зустрічалися в єврокубках, в тому числі і в Одесі. Тепер дійшла черга і до першої збірної.
Не в приклад друзям-хокеїстам, фінські футболісти на міжнародній арені не блищали (я, звичайно, не маю на увазі унікуму-поодинці Ярі Літманен, чия зірка розкрилася в складі «Аякса», після якого він ще помітно попылил в «Барселоні» і «Ліверпулі»).
Збірна Фінляндії ніколи не кваліфікувалася у фінальні турніри чемпіонатів світу і Європи – єдина, до речі, з північних країн, за винятком Фарер, що вийшли на міжнародну арену відносно недавно.
ЗАПАМ’ЯТАЛИСЯ СИР І СТАКАНЧИКИ
В олімпійських фіналах збірна Суомі брала участь з перемінним успіхом. Запам’ятався дебют в 1912 році, коли фіни, які грали під російським триколором (нагадаю, що Фінляндія була частиною імперії) спочатку обіграла Італію, ведену самим Виторио Поццо – 3:2, а потім і команду метрополії, складену виключно з гравців Санкт-Петербурга і Москви (а одесити не завадили б!) – 2:1. Тільки в чвертьфіналі спіткнулися на майбутніх чемпіонів – британців.
На Іграх в Німеччині в 1936-м і будинки в 1952-му фіни вилітали на першій же стадії, а в 1980-му, граючи в групі, не вийшли з неї, завершивши турнір з однією перемогою, одній нічиїй і однією поразкою. Між іншим, два з трьох матчів фіни провели тоді на київському Республіканському стадіоні. Не запам’яталися. Куди більше враження справили інші фінські повпреди 1980-го – плавлені сири «Віола», нарізка сервелату і пластикові одноразові стаканчики, які, напившись на стадіоні фанти або рідного квасу, хто норовив акуратненько (щоб не пом’яти) потягти додому, щоб похвалитися перед сусідами і колегами.
Між іншим, і це був не перший візит збірної Фінляндії в Україну. У 1963 році олімпійська збірна цієї країни заїхала у Київ, щоб отримати сім м’ячів від радянських олімпійців у відборі футбольного турніру ОЛІМПІАДИ-1964. У складі радянської команди, очолюваної тренером чемпіонів-1961, В’ячеславом Соловйовим, були гравці «Динамо» Андрій Біба, Віктор Серебряников і капітан Валерій Лобановський. Два м’ячі на рахунку Серебряникова, ще один забив Біба. Чомусь після цього вдалого досвіду олімпійська збірна СРСР перебралася до Москви, а киян стало менше. У результаті – нічия в «Лужниках» з НДР, а потім і поразки (1:4) у варшавській переграванні, де був задіяний лише один киянин – Серебряников.
МИ З ВАМИ ДЕСЬ ЗУСТРІЧАЛИСЯ
Кілька інших матчів тепер вже першої збірної СРСР, про яких у минулому номері «СЭ» згадав Олексій Рижков, проходять під категорію «вперше». У 1972 році Олег Блохін забив перший гол за збірну у першому матчі в її складі. То ж у 1979-му зробив Олександр Хапсаліс, висмикнутий з молодіжної збірної після травми Блохіна. Нарешті, в 1982 році матч з фінами став для Валерія Лобановського першим біля керма збірної СРСР після розпаду знаменитого тріумвірату Бєсков – Лобановський – Ахалкаці. Непогано б і зараз відзначитися першим голом комусь із наших молодих.
Перші збірні України та Фінляндії, як вже говорилося вище, не перетиналися. Молодіжним ж довелося зустрітися у відбірному турнірі ЧЄ-2013. У Севастополі 11 листопада 2011 року – 1:1 (з того складу зараз у збірній Сергій Кривцов, Євген Шахов і перебував тоді в запасі Олександр Караваєв). У фінів – воротар Йессе Йоронен і нападник Роопе Ризики. 9 червня в Лахті наші виграли – 2:1. На гол Жоэля Похьянпало українці відповіли м’ячами Романа Безуса і Пилипа Будківського. Всі троє згодом пограли і за перші збірні своїх країн. Похьянпало і зараз би приїхав, але завадила травма.
В тій кваліфікації ні наші, ні фіни не блиснули, і взагалі молоді футболісти Суомі лише раз пробивалися у фінальний турнір ЧЄ (U-21) – в 2009 році. На жаль, зайняли в групі останнє місце, програвши всі три матчі. З тих, хто грав тоді, зараз ключовою фігурою став грає зараз за «Удінезе» півзахисник Перпарим Хетемай, на якого дуже сподівалася збірна Косово, але він, на відміну від брата Мехмета, одного разу зіграв за косоварів в 2014 році, команді своєї батьківщини відмовив. А ще – нападник Теему Пуккі, яким у відсутність Похьянпало належить одному віддуватися попереду.
Варто, напевно, згадати і про легіонерів, які вже пограли і тут, і там. В Фінляндія наші люди відправлялися, в основному, в «лихі 90-е», захопивши та кінець 1980-х: Леонід Буряк, Олександр Бойко. Олександр Баранов, Антон Шох, Андрій Телесненко, Ігор Савельєв… В «гладкі роки» фіни вже поїхали до нас – брати Єременко і Велі Лампі.
БАККЕ: ДЕСЯТЬ МАТЧІВ БЕЗ ПЕРЕМОГ
Але вистачить про історію. Подивимося, з ким доведеться грати. Пробиватися у великі фінали фінам не вдавалося навіть з такими тренерами, як Річард Меллер-Нільсен та Рой Ходжсон. Однак після того як команда, очолювана фінськими фахівцями Міксу Паателайненом і на фініші Маркку Канервой, провалила відбір Euro-2016 (четверте місце після Північної Ірландії, Румунії та Угорщини), її очолив черговий варяг. Цього разу – швед, яких не було з 1945 року, Ханс Бакке. Досвідчений тренер, відомий за успішної роботи не тільки на батьківщині, але і в Данії, де він ставав чемпіоном країни разом з «Ольборгом» і «Копенгагеном», і навіть в Англії (тут, правда, мова більше про популярність, а не про успіхи), де допомагав у «Манчестер Сіті» свого знаменитого співвітчизника Свену-Ерану Ерікссону. У 1999 році Ханс Бакке разом з «Ольборгом» безуспішно (1:2 і 2:2) протистояв київському «Динамо» на підступах до Ліги чемпіонів, в 2006-му, очолюючи грецький «Панатінаїкос», в Кубку УЄФА розійшовся миром (1:1) у домашньому матчі із запорізьким «Металургом», незабаром після чого був відправлений у відставку.
Треба думати, у збірної Фінляндії чудес від Бакке не чекають. Так він поки їх і не підносить: у десяти матчах жодної перемоги – лише дві нічиї. Навіть з Єменом… Фіни, правда, ледь не забрали три очки з Рейк’явіка (два шведських тренера зійшлися: Ларс Лагербак проти Ханса Бакке). Вели в рахунку – 2:1, але пропустили спочатку на 90-й хвилині, а потім на п’ятій компенсованій. Той гол викликав бурю емоцій у капітана фінів Нікласа Мойсандера, удостоєного за протести попередження. Норвезькому арбітру Свейну Оддвару Моэну влетіло після за лібералізм. З те, що не видалив тоді гарячого фінського хлопця, потрепавшего його за плече, сам поки відсторонений від європейського суддівства.
ВСЯ НАДІЯ – НА ПУККІ
Мойсандера в Одесі не буде – він і в наступній грі з Хорватією заробив жовту картку, так що тепер пропускає. Серйозний удар по надійності оборони. А в центрі явно бракуватиме колишнього київського динамівця Романа Єрьоменка. Як раз вчора його питання розглядав УЄФА. А попереду за великим рахунком забивати нікому, крім Теему Пуккі.
26-річний футболіст, який у 18 років так само, як і наш Мар’ян Швед, відправився в Іспанію, у другу команду «Севільї», чимало потім поїздити по Європі. Скрізь забивав: і на батьківщині за ” ХІК, і за «Шальке», і за «Селтік», але все ж, зрештою, опинився в «Брондбю». Нинішній сезон йому поки йому вдається: 10 м’ячів в 15 матчах чемпіонату Данії, де «Брондбю» йде другим, а він лідирує в суперечці бомбардирів суперліги. Крім того, забив ще 6 м’ячів в кваліфікації Ліги Європи, причому три з них – «Герті», яку данці пройшли. Здатний зіграти як в центрі нападу, так і на краю, що, судячи з усього, в цьому матчі буде не особливо важливо.
Сподіваюся, що фінам доведеться, в основному, оборонятися, і тоді на перший план вийде фігура Лукаша Градецки. Воротар, який народився в Братиславі, виріс у Фінляндії, де підписав професійний контракт його батько-волейболіст, і пройшов через усі юнацькі та молодіжну збірну цієї країни. З 2015 року грає за франкфуртський «Айнтрахт», в якому є основним воротарем, граючи в бундеслізі без замін.
Фіни здатні нав’язати нашій збірній в’язку боротьбу в центрі поля, в якій можуть згасати наші молоді півзахисники, але навряд чи зможуть досягти успіху в конструктиві.
В обороні Бакке воліє виставляти відразу п’ять осіб. Скажете: не один він, і крайніх захисників у того ж Антоніо Конте в «Челсі» теж цілком можна назвати латералями. У Бакке – не так. Захисники – вони і є захисники. Це крайні півзахисники ще можуть бути схожим на латералей. Словом, обороняються числом і досвідом. В атаці ж фіни сподіваються на гольове чуття Пуккі, який і втекти може, і головою, незважаючи на аж ніяк не баскетбольний зростання, вміє грати. Просто вибирає позицію добре.
