Чутки про присвоєння Жуніору Мораєсу українського громадянства з’явилися вже давно. Але лише зараз “мрії” стали реальністю – Мораєс стає українцем і, без сумнівів, поїде в збірну України.
Без особливої несподіванки зустрічаємо натуралізацію Мораєса та пояснює, що до цього призвело й навіщо Жунір знадобився збірній України.
Чому саме Мораєс?
Натуралізація легіонерів в українському футболі – явище не нове. Марко Девіч та Едмар чимало допомогли національній команді на кордоні 2000-2010-х, а Марлос постійно викликається в табір “синьо-жовтих”. Тепер справа дійшла і до Мораєса.
“Справа дійшла” тут говорити найдоречніше, адже процес натуралізації Мораєса утворився не вчора та навіть не в цьому році. Жуніора “вели” досить довго, ще навіть до Марлоса, бачачи в бразильському форвардові рішення проблем з нападниками для збірної. Тим більше, Мораєс в Україні вже 7 років, людина добре відома та вже не викликає сумнівів у своїй кваліфікації.
За часів тренерства Михайла Фоменка, коли збірна грала в оборонному стилі та справлялася зусиллями одного Романа Зозулі, питання про натуралізацію нападника не піднімалося. Але після 2016- го, коли прийшов Андрій Шевченко, а український футбол перестав видавати якісних форвардів, поступово заговорили про Мораєса. Він уже довго був одним з кращих форвардів чемпіонату України, який грає/живе в країні вже 5 (а зараз і більше) необхідних років для отримання громадянства.
Деякий час, здавалося, Україна виїде своїми силами, але поки ця тенденція досить суперечлива. У нинішньому поколінні купа відмінних півзахисників атакуючого плану, але дуже мало нападників. І як би тренер не намагався виїхати за рахунок потужнього півзахисту, на вістрі також потрібен гравець досить високого класу.
А в збірній України в Лізі націй восени 2018-го центрфорвардом був в основному Роман Яремчук, який в бельгійському “Генті” грає на фланзі, а ще раніше, в Україні, досить часто грав з глибини. І альтернативи у Шевченка (хіба що ще можна згадати Артема Кравця) практично немає. Але тепер буде Мораєс.
Второваною стежкою з донецького “Шахтаря”
Великий поштовх до завершення натуралізації Мораєса створив його перехід в “Шахтар” влітку 2018-го. Жуніор потрапив в те середовище, де натуралізація підтримується та має досить високі обороти, тому досягти загальної зацікавленості не склало труднощів.
“Шахтар” в минулому році вже “провернув номер” з Марлосом, також взимку активно ходили чутки про Ісмаїлі, а ще раніше – про Тайсона. У складі “гірників” завжди знайдеться кілька хороших легіонерів, плюс сам клуб зацікавлений в “перетворенні” легіонера в українця. По-перше, чим більше гравців клубу викликається в національні збірні, тим більше клуб отримує різних привілеїв-бонусів (як матеріальних, так й іміджевих). У збірну Бразилії Мораєса б ніколи не покликали, а ось з українським паспортом він деякий час напевно буде постійно запрошуватися під українські національні прапори.
Друге – менше проблем з лімітом на легіонерів. Зараз в УПЛ діє обмеження “4+7”, тобто, на полі одночасно має бути не менше чотирьох українців у складі. Тепер натуралізація Мораєса зробила його українцем за всіма формальними статтями, що відразу відводить його від питання ліміту. Плюс це відкриває донеччанам можливість покупки легіонера саме під основу (наприклад, центрального захисника).
“Динамо”, де раніше грав Мораєс, не лобіює при можливості (і навіть зовсім не цікавиться) питання натуралізації. Хоча в 90-х з Києва до збірної України прийшло декілька гравців з російським паспортом (Леоненко, Калитвинцев, Серебренніков та ін.), але в нинішні часи “біло-сині” перестали давати легіонерів для збірної. Девіч, Едмар та навіть в деякій мірі Марлос – вихідці з “Металіста” Мирона Маркевича. Тому разом з низкою супутніх чинників натуралізація Мораєса з “Динамо” виглядала малоймовірною. А ось рік в “Шахтарі” досить швидко “дав свої плоди”.
Добре чи погано?
По якостям Мораєса як нападника питань майже немає – він залишається одним з кращих форвардів українського чемпіонату (в поточному сезоні – 21 матч, 16 голів за “Шахтар”, поки найкращий бомбардир турніру) і вагомою фігурою на рівні групової стадії Ліги чемпіонів. Сьогодні в Україні та за її межами серед українців фактично немає нападників рівня Мораєса, особливо в плані індивідуальної техніки.
Але паралельно виникає питання про саму натуралізацію – повинні взагалі залучатися легіонери під збірну? Натуралізація Мораєса викличе тільки нову хвилю суперечок, але чіткої відповіді тут немає. З одного боку – у Жуніора немає ніяких фактичних прив’язок до України (як у того ж Густаво Бланко-Лещука з українським корінням), він не одружився з українкою як Едмар. В даному випадку українізація Мораєса – чисто ігровий та футбольний хід, вигоду від якого повинні мати збірна та “Шахтар”. Це – друга сторона питання. Якщо Мораєс буде не з підробленим ставленням шанобливо ставитися до національних атрибутів і мінімум вивчить Гімн України, а на полі буде забивати як в клубі, то чи виправдана буде критика опонентів?
Джерело: Обозреватель
