Кубкові зустрічі «Динамо» і «Шахтаря» давно стали очікуваної несподіванкою кожного сезону. В останні десять років наші гранди лише одного разу уникли зустрічі на шляху до трофею: в сезоні-2015/16 «Олександрія» вибила команду Сергія Реброва в чвертьфіналі.
Але в решту часу декорації незмінні: Кубок України беруть або кияни, або гірники, при цьому гранди обов’язково проводять очну зустріч.
Цю зустріч з ймовірністю в 90 відсотків можна вважати достроковим фіналом. Починаючи з 2009-го тільки раз переможець матчу «Шахтаря» і «Динамо» не брав Кубок України. Як правило, робив він це через лічені хвилини після фінального свистка, тому що команди зустрічалися у фіналі, але і зустріч до вирішального матчу дозволяла вважати виграш їм трофея справою часу. Єдиний виняток – фінал неіснуючих тепер команд, коли донецький «Металург» героїчно обіграв «Шахтар» в 2009-му і програв вирішальний матч «Таврії».
Таким чином, кубкову зустріч «Шахтаря» і «Динамо» можна вважати битвою за трофей – і немає сумнівів, кому цей трофей потрібніше. Донецький клуб завершив золотими дублями два останні сезони, чималого домігся і в Лізі чемпіонів, тоді як «Динамо» недостатньо одного Суперкубка, щоб вгамувати трофейний голод. До того ж в прем’єр-лізі кияни відстають від чинного чемпіона на сім очок, при тому, що команда Паулу Фонсека майже не втрачає очок з пелотоном, так що недільний шанс може виявитися єдиним …
При цьому гравці «Шахтаря», звичайно, не будуть виходити на матч розслабленими. Гранди тому і розіграли на двох таке божевільна кількість титулів, що їх суперництво без малого двадцять років носить абсолютно унікальний градус. Напевно, якщо це суперництво не здатна набриднути нам, їх воно тим більше кожен раз налаштовує на бій. Гірники до останнього часу мали провальну статистику зустрічей з «Динамо» – і їм точно не хочеться її погіршувати.
Що показали останні матчі вічних суперників? Дивовижний, навіть несподіваний для команди Фонсекі відрізок – злетіла до небес вишколеність оборони «Шахтаря». П’ять матчів, які пройшли після вильоту з Ліги Європи, Андрій Пятов зіграв на нуль, тому в трьох випадках гірникам вистачило для перемоги одного-єдиного гола.
Це, звичайно, виглядає насмішкою над самим рівнем чемпіонату: що за ліга, лідер якої в єврокубках пропускає чотири від «Айнтрахта», але при цьому у внутрішніх змаганнях замахується на рекорди непробіваємості? Але в цілому треба визнати, що розставання з Ярославом Ракицьким проходить для «Шахтаря» з мінімальними втратами. Навряд чи хтось припустить, що він зробив би з німцями різницю до такої міри, що вдалося б пройти в 1/8 фіналу, а проти українських суперників клуб без нього до цих пір жодного разу очки не втратив.
Чим же зумовлена зросла монолітність оборони «Шахтаря»? Фонсека весь час роботи в Україні радував бразильськими комбінаціями в чужій штрафній, моментальним переходом з оборони в атаку, нарешті, просто сміливою грою, але точно не «бетоном» біля своїх воріт. Поки радує Сергій Кривцов – початок року в виконанні вихованця запорізького «Металурга» взагалі може вважатися його кращим відрізком в «Шахтарі». Це було помітно і в збірній, коли він вище всяких похвал протистояв Кріштіану Роналду і його партнерам …
Але при цьому неможливо закрити очі на те, що Фонсека в новому році «підсушує» гру своєї команди. Досить поглянути на статистику матчу в Олександрії: стала б команда зразка минулого або позаминулого сезону закінчувати гру зі статистикою по ударам 6 – 6? Справа навіть не в підсумковому рівність – вражає саме кількість ударів у команди, за яку грають Марлос, Тайсон, Ісмаїлі …
Шість ударів – вкрай низький показник для дев’яноста хвилин гри – тут навіть «Олександрію» впору критикувати за пасивність. Ще цікавіше, що з люблячим грати другим номером суперником «Шахтар» володів м’ячем тільки 52 відсотки часу. Зрозуміло, що команда Володимира Шарана не просто так йде третьою, це більш ніж небезпечний противник, але раніше так пасивний у атаці донецький клуб не був.
При цьому є одна важлива «але». Всі перипетії матчу в Кіровоградській області пройшли на тлі сидить в запасі Марлоса. Натуралізований бразилець, звичайно, в новому році не радує формою і після перельотів в Лісабон і Люксембург він навряд чи б відзначався, але в Олександрії він просто відпочивав. «Шахтар» неслабо ризикував, не випускаючи при рахунку 1: 0 свою зірку, але за підсумком – зумів поберегти одного з лідерів перед важливим матчем.
«Динамо» ж залишило в матчі з «Зорею» все – і навіть більше. Луганський клуб зробив багато, щоб поквитатися за 0: 5, і все одно програв, але фізичні і ментальні зусилля, які потрібні були для перемоги над ним, складно переоцінити. Беньяміну Вербич і особливо Віктору Циганкову треба було фактично здійснити подвиг, щоб відіграти два м’ячі відставання у одній з найбільш непоступливих команд УПЛ, ще й граючи значну частину матчу в меншості.
Знаєте, на чому б я сконцентрував увагу крім простий похвали динамівцям за морально-вольові якості? «Динамо» стало грати набагато спокійніше, коли арбітр вилучив Тамаша Кадара. Нехай і залишившись в меншості, кияни стали діяти не так авантюрно, спокійніше. У Кубку зможе зіграти Микита Бурда, цей матч взагалі не пропускає через дискваліфікацію жоден футболіст – і Олександру Хацкевичу варто подумати, чи ставити йому в пару угорця або ж зробити ставку на зв’язку Бурди з Артемом Шабановим.
Кадар, свого часу приїхав в «Динамо» разом з Александаром Пантич, відбувся не в приклад краще, ідеально скористався моментом розставання команди з багатьма лідерами – і став людиною, без якого більшість уболівальників не уявляє собі київський клуб. Але як мінімум в новому році Тамаш допускає багато помилок: в одних матчах після цього рятує Денис Бойко, в інших – «Динамо» раз по раз пропускає. Загалом, задуматися над грою оборони приводів у тренерського штабу багато.
Чергова зустріч з Жуніором Мораес має всі шанси бути спекотною, і щоб цю зустріч не програти, потрібно оптимальне поєднання захисників. Не завадить поглянути на кадри «Шахтаря» і «Динамо» в матчі середи.
«Шахтар»: Пятов, Болбат, Кривцов, Хочолава, Ісмаїлі, Степаненко, Патрік (Майкон, 90 + 1), Нього (Дентінью, 79), Коваленко (Малишев, 86), Тайсон, Жуніор Мораес.
Невикористані заміни: Шевченко, Марлос, Соломон, Матвієнко.
«Динамо»: Бойко, Кендзьора, Кадар, Шабанов, Миколенко, Шепелев, Буяльський (Сидорчук, 90 + 4), Циганков, Шапаренко (Гармаш, 46), Вербич, Русин (Сідклей, 46).
Невикористані заміни: Бущан, Андрієвський, Смирний, Алібеков.
Фонсека до межі лояльний до старої бразильської гвардії – і тут справа навіть не в горезвісному довірі вихованцям клубу, а хоча б просто в підведенні до основи дорогих новачків на зразок Соломона. Очікувати прогресу від 27-річних Алана Патріка і Веллінгтона Нема трохи дивно, радувати своїм рівнем вони теж навряд чи можуть, але Паулу йде по шляху найменшого опору, вважаючи за краще середній певний рівень нестабільного, але дуже перспективному.
У «Динамо» набагато більш суворі будні, і на його лавці куплених за мільйони гравців немає. Питання в общем-то всього по двом персоналій – Шабанову і Денису Гармашу. За плечима півзахисника не один десяток українських «класико», і навіть більше того: якщо складати умовний десяток кращих матчів Дениса в кар’єрі, туди увійде не одна гра проти «Шахтаря». Він зводиться, налаштовується на такі ігри, як на останній бій – і може як підвести, так і витягнути команду в найважливішому матчі.
