Шахтар: на Балкани 57 років потому



Шахтер: на Балканы 57 лет спустя


SPORTARENA.com

Шахтар: на Балкани 57 років потому
https://sportarena.com/football/liga-chempionov/shahter-na-balkany-57-let-spustya/
https://i.sportarena.com/2019/11/shahter.jpg
Напередодні матчу Динамо Загреб – Шахтар Sport Arena – про перший візит Гірників в Хорватію.


Шахтер: на Балканы 57 лет спустя

Напередодні матчу Динамо Загреб – Шахтар Sport Arena – про перший візит Гірників в Хорватію.



Шахтер: на Балканы 57 лет спустя


SPORTARENA.com

Едуард Кінзерський, для Sport Arena

У середу, в Загребі Шахтарю чекає матч з місцевим “Динамо”, який може стати вирішальним в боротьбі за друге місце в групі та путівку в плей-офф ЛЧ. А вперше Гірники зіграли в Хорватії майже 60 років тому, пізньої осені 1962 року – в рамках свого товариського турне по Югославії.

Поїздкою в країну ринкового соціалізму, як називали тоді цю балканську федерацію, Шахтар був премійований за другу поспіль перемогу в Кубку СРСР. Причому, все вирішилося досить швидко і стало несподіванкою навіть для гравців.

Останній матч першості країни-1962 команда проводив у Ташкенті 18 листопада. Додому футболісти повернулися тільки через два дні: летіли до Москви з пересадкою в Тбілісі, а звідти – поїздом. Відразу по прибуттю команду викликали в обком партії, де і оголосили про майбутнє турне.

У той час оперативно вирішити питання з оформленням виїзних документів було непросто. Але у Гірників з цим затримки не виникло: влітку того року Шахтар вже побував за кордоном – провів серію товариських матчів у Швеції, а тому у всіх були закордонного паспорта. І вже 23 листопада команда знову виїхала на Москву, щоб на наступний день взяти курс на Белград – з пересадкою у Відні. Перед від’їздом гравцям лише повідомили, що турне буде складатися з трьох матчів. А список суперників і розклад ігор оголосили вже по прильоту на місце.

Грати «гірникам» треба було з одним із лідерів югославського футболу – сплітським Хайдуком, а також з представниками другого дивізіону – словенським Марибором та косівської Пріштіною.

«Природно, що й самі майбутні суперники, і манера гри для нас було повною загадкою. Але ми з цього приводу абсолютно не морочилися, – згадував учасник тих подій екс-нападник «гірників» Віталій Савельєв. – У футбол скрізь однаково грають – десь гірше, десь краще. Це зараз стали проблему з цього створювати: ой, ми недостатньо добре вивчили суперника! А тоді ми в закордонних турне з усіма грали з «чистого аркуша» – і нічого. Ми навіть не тренувалися. Чого вже там тренуватися, якщо кінець сезону вже був? Вийшли за 15 хвилин до матчу, розім’ялися, побігали, відчули полі – і в бій. Та й чого нам боятися? Тоді першість СРСР не поступалася провідним європейським чемпіонатів».

Цікаво, що офіційно Шахтар відправився в Югославію в статусі збірної клубів СРСР. Хоча ніким з інших команд Гірники посилені не були, всі свої, навіть керівник делегації з Донецька. Єдиним прикомандированим став співробітник КДБ з Москви (комітетники тоді в обов’язковому порядку супроводжували подібні виїзди).

Такий статус збірної, крім престижу, мав ще одна важлива перевага – набагато більш високу ставку добових. Так, гравцям московського Динамо, незадовго до Гірників теж проводили в Югославії серію товариських матчів, в якості витрат виплачували по тисячі динарів на добу на брата, а донеччанам – по три з половиною тисячі. Але столичний кегебешник відразу попередив, щоб не надумали купувати книгу «Доктор Живаго», яка незадовго до цього вийшла за кордоном російською мовою.

В Югославії Шахтар пробув у цілому 12 днів. Базувалася команда в Белграді, а на матчі виїжджала в спеціальному комфортабельному міжнародному вагоні, який чіпляли до поїздів, наступним в потрібному напрямку. По суті, це був готель на колесах: двомісні купе, душ, туалет.

Перший матч Гірники провели з Марібором 27 листопада, і програли 0:1. «Ми приїхали туди за день до матчу, і ввечері в нашу честь у міській мерії влаштували прийом – ми тоді з Югославією дружили, і народ там ставився до нас дуже доброзичливо, – розповідав Віталій Савельєв. – Ну, і як завжди в таких випадках буває, пішли тости за дружбу між народами, за поліпшення відносин між країнами… загалом, ковтнули хлопці трохи винця – не без цього. Ну, і трохи нас це справа розслабило, а на наступний день грати треба було незвично рано – чи не в полудень. Ось і не встигли належним чином налаштуватися. А тут ще вночі повалив мокрий сніг, і до ранку все місто покрив білий килим – 60-70 сантиметрів. Так полі майже не чистили, ми прямо по снігу і грали. Ну, і місцеві, мабуть, краще за нас пристосувалися до важкого газону. Звичайно, було прикро ось так програвати, так і керівництво команди трохи побурчало».

Другий матч турне – в хорватському Спліті – відбувся 29 листопада. Там, за спогадами Віталія Савельєва, погода була – як в Сочі: тепло, тільки накрапав дрібний дощ. А саме місто дуже нагадав Гірникам чорноморські курорти Кавказу і Криму.

Хайдук в той час постійно перебував у топ-п’ятірці югославського чемпіонату. У команді грало кілька знакових персонажів: легенда хорватського футболу Бернард Вукас, олімпійський чемпіон 1960 Дзвінко Бего, Томіслав Івіч, що став згодом знаменитим тренером. Але українці, які прагнули сатисфакції за фіаско в Мариборі, обіграли господарів 2:1, причому, абсолютно по справі. Голи забили Анатолій Родін і Юрій Ананченко.

А в останньому матчі турне, 5 грудня в Пріштіні, Гірники і однойменна команда влаштували «день відкритих воріт», забивши один одному в загальній складності 8 м’ячів. Шахтар переміг 5:3, хет-триком у тому матчі відзначився Віталій Савельєв. «Хоча ми і закінчили турне на хорошій ноті, але невеликий осад все ж залишився, – зізнавався він потім. – Ех, якби не сніг і не теплий прийом у Мариборі, ми і там би не програли».

Author: Іван Муженко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *