Олександр Гапоненко
</span>
…
Півзахисник угорського клубу – про своєму першому легионерском досвіді.
Олександр Гапоненко
Хавбек Ференцвароша Олександр Зубков, права на якого належать Шахтареві, в інтерв’ю Sport Arena розповів про своє життя в Будапешті, оцінив початок сезону в новій команді, а також зізнався, чи повернеться він в Маріуполь, де виступав до переїзду в Угорщину.
— У Лізі Європи Ференцварош зіграв другий матч з ЦСКА. Наскільки прийнятним результатом була нічия?
— Звичайно, тренером була поставлена мета перемогти. Але для нас в Лізі Європи, в принципі, «кожне очко в скарбничку». Є шанси, тому будемо битися далі.
З точки зору турнірної таблиці, якщо б ми перемогли, було б набагато краще. Зрозуміло, що у нас немає завдання виграти Лігу Європи. Ференцварош давно не потрапляв в єврокубки, і зараз кожне очко на вагу золота для нас. Це і очки для рейтингу. Ну і для впевненості нам важливо набирати очки в Європі.
— Наскільки для українців Ференцвароша матчі з ЦСКА були принциповими?
— Я вже в одному з інтерв’ю говорив, що не треба приплітати політику. Для нас будь-який суперник важливий, важливо набирати очки – будь то команда з Росії, Лудогорец або Еспаньол. Для нас це не має значення, нам треба було вигравати.
— Як би ти оцінив свій старт сезону в Ференцвароше? Наскільки він був успішним для твого прогресу?
— Оцінювати — не моя прерогатива, нехай люди зі сторони оцінюють. Я ставлю перед собою максимальні цілі. Звичайно, хочеться забивати, віддавати [гольові передачі]. Зараз трохи такий ступор, скажімо так. Але нічого я працюю, не вішаю ніс.
— Зараз ти в Угорщині в оренді. При цьому ти продовжив контракт з Шахтарем до 2022 року. Які в тебе плани після цього сезону: ти хочеш повернутися в Шахтар і зачепитися за основу або хочеш залишитися в Європі?
— Зараз рано щось говорити. За мене будуть говорити мої результати. Плюс, розумію, що на моїй позиції в “Шахтарі” багато футболістів. Не знаю, нічого не можу сказати з цього приводу – буде видно в кінці сезону.
— Як би ти оцінив роль Сергія Реброва у своїй кар’єрі? Ти граєш за кордоном, але під керівництвом співвітчизника.
— В команді всі рівні, і Сергій Станіславович розмовляє зі всіма однаково, до кожного може підійти поговорити. Плюс майже на всіх установках він говорить англійською мовою, всі повинні бути рівні в команді.
Немає такого, що якщо ти українець – обов’язково будеш грати, і тобі не треба нікому нічого доводити. На кожному тренуванні у нас здорова конкуренція, завжди є хороша ротація.
— Ти б повернувся в оренду в Маріуполь, якщо буде така можливість?
— Вважаю, що Ференцварош — це крок вперед. Ми боремося за чемпіонство і граємо в єврокубках. На даному етапі я вже пройшов Маріуполь. Можливо, коли-небудь… Хоча ні, неможливо (посміхається).
Не знаю, як відповісти на це питання. Маріуполь для мене був хорошим етапом. Він мені багато чого дав в плані ігрової практики, я забивав, віддавав ассисты. Це було моїм кроком перед переходом в Ференцварош. У мене залишилися добрі стосунки з усіма хлопцями, тренерами, намагаюся стежити за ними, підтримую.
— Який головний урок дав тобі Маріуполь?
— Коли я переходив туди з Шахтаря, то зрозуміло було, що це інший рівень: організація, поля і все-все.
Для мене важливу роль зіграло те, що приспустился на землю, зрозумів, що потрібно постійно працювати над собою, щоб грати в хороших клубах.
— Розкажи про рівень організації роботи в Ференцвароше. Наскільки цей рівень високий?
— Цей рівень прагне все вище і вище. Коли я приїхав, мене зустріли, все показали, подивився базу. Є всі умови: сауна, басейни холодні і гарячі, відновлювальні процедури. Все на хорошому рівні.
До тебе постійно підходять реабілітологи, запитують: «Як ти, як себе почуваєш». Плюс перед тренуваннями заповнюємо анкети: як ти себе почуваєш, як спав, як себе почувають ноги після гри. Оцінюєш тренування, наскільки за 10-бальною шкалою ти отримав навантаження, наскільки вона для тебе була важкою. Хороший рівень, мені все подобається.
— Рівень організації можна порівняти з рівнем Шахтаря?
— Думаю, що плюс-мінус однаковий рівень.
— Як йде справа з аналітикою дій команди і футболістів? Ти стежиш за своїми показниками?
— Так, слідкую за собою в Wyscout. Плюс в Ференцвароше багато теорії – перед матчами і після ігор. Скільки бігаємо, удари, володіння м’ячем, єдиноборства – за всім цим тут серйозно стежать.
— Які фішки є в Будапешті, в Ференцвароше, яких не було в Україні?
— Єдине, тут цікаво вітаються. Треба трохи оттопырить один палець, виходить, що вони між собою заходять. Це привітання всіх, хто причетний до клубу Ференцварош – вони дають зрозуміти, що вони в структурі клубу та вболівальники.
— Як зараз облаштований твій побут? Наскільки я бачив в твоєму инстаграме, місяць тому ти одружився.
— Так, місяць тому одружилися. Зараз моя дружина перебуває в Україні, змінює документи.
Живемо в Будапешті в такому районі, де й багато хлопців з команди. Все компактно, звичайна квартира, оренда машини. У цьому плані все добре. Я швидко адаптувався, мені допомогли адміністратори, хлопці – Ігор [Харатін] і білорус Коля [Сигневич].
Одружилися ми в Києві. Була пауза три дні у зв’язку з іграми збірних, ми вирішили цим скористатися. У сімейному колі розписалися, посиділи [в ресторані]. Футбольних друзів не було, ми пізніше вирішили зібрати друзів, родичів. Тоді не виходило: хтось був у збірній, хтось- не в Україні.
