«Футболісти моляться, щоб Бог благословив їх на гру та давши мудрості суддям». Жінка-президент, «Мессі-барбер» і 21 легіонер у команді «Легіонер»

Артур Валерко

…

SportArena.com – про незвичайну аматорську команду з міста Дніпра.

Артур Валерко

Влітку 2019 року в чемпіонаті України серед аматорських команд стартувало чимало новачків, і серед них – дуже оригінальний клуб. ФК «Легіонер» базується в місті Дніпро, альо спеціалізується на африканських легіонерах. Наразі 21 гравець із 27-ми у «Легіонері» – легіонер. Більшість з них – дебютанти чемпіонату України з футболу, а засновниками клубу є подружжя Яна та Джон Брайт Нйарко. Яна Нйарко – єдина, напевно, на сьогодні жінка-президент футбольного клубу всеукраїнського рівня. Ну чому ж не поговорити про новий клуб, його ідеологію та завдання?

Гансько-українське подружжя вирішило створити особливий футбольний клуб

– Ми з моїм чоловіком, який родом із Гані та грав колись на професіональному рівні в рідній країні та ОАЄ, вирішили створити таку команду десь два роки тому, – каже Яна Нйарко. – Джон розповідав, що, коли він приїхав в Україну, йому було важко знайте собі команду. Він створив студентську команду, де грали його земляки. Вони їздили грати в Полтаву, Вінницю, інші міста. Він і ще кілька хлопців грали в кількох різних командах Дніпропетровської області та обласного центру. Я, подивувавшись, як вони грають – збірна африканців проти збірної сильних команд області, запропонувала їм спробувати створити свою команду. Ми пошукали хлопців з різних вузах, спершу це були тільки іноземці, заручилися підтримкою нашої обласної федерації, витворили клуб. Вдячні Федерації футболу Дніпропетровської області, де нам пояснили, як отримувати міжнародні трансферні сертифікати, оформляти заявку та інші потрібні документи. Вісь так і з’єднання явилася наша команда.

Почали збирати склад «Легіонера» в листопаді 2017 року, а вже в грудні стартували у змаганнях. Почали з зимових турнірів. Потім грали в Першій лізі чемпіонату Дніпровщини, доросли до Суперліги, де цього року стали сьомим серед 12 учасників, альо нашою мрією від самого початку було пограти в Чемпіонаті ААФУ. Це змагання всеукраїнського рівня, тут суперники з різних областей, в тому числі, дуже досвідчені команди, тут можна отримувати хороший досвід. Тім більше, у складі у нас, переважно, молоді гравці – їм, щоб мати хороше футбольне майбутнє, треба обов’язково пробувати себе в таких турнірах.

Читайте також: Майстри стандартів, грізні бомбардири та чорнороби футболу: збірна півріччя в ААФУ

Я з дитинства любила грати у дворі з хлопцями – у нас були такі, що займалися футболом, з ними було важко, але цікаво грати. Мені завжди подобалися рухливі ігри, до 15-16 років я взагалі з двору не виходила, з м’яким м’яча не розлучалася, у складі нашої місцевої дитячої дворової команди ми їздили в інші райони міста. Я була єдиною дівчиною в команді, грала у воротах. На жаль, у моєму рідному місті дівчачої команди на тій годину не було. Зате, коли навчалася в технікумі – грала за збірну технікуму з баскетболу, а в університеті – була воротарем нашої гандбольної команди, хоча починала в цьому виді спорту з нуля.

На тій годину я трішки віддалилася від футболу, хоча й любила завжди, але коли познайомилася з Джоном і дізналася, що він футболіст, знову почала цікавитися цим видом спорту. Їхня команда, складена, з африканських студентів, виділялася іншим стилем, було дуже цікаво стежити за їхніми матчами. Так ми з чоловіком і вирішили створити нашу команду. Це була моя дитяча мрія, і я не думала вже, що Бог може її воскресити. Без Божої помочі це не сталося б.

У «Легіонері» – футболісти із більш як десятка країн світу

– У нашій команді встигли пограти футболісти з багатьох країн: Венесуела, Ангола, Нігерія, Камерун, Марокко, Туніс, Гамбія, Сенегал, Єгипет, Лівія та, звичайно, Україна. У нас така команда дружби народів. І це – основа нашої ідеології, тому що ми часто, на жаль, стикаємося з расизмом і тому через нашу команду хочемо звернути увагу на цю проблему, пояснити, що головне – це повага до особистості.

Читайте також: «В Україні роками граємо без зарплат». Африканські гравці скаржаться на аматорський клуб з Кропивницького

Від самого початку ми збирали команду з іноземних студентів, тому, ясна річ, у нас і зараз найбільше тих, хто навчається в українських вузах. Але насправді компанія у нас досить різноманітна – є хлопці, що погралися професіонально, у них своє бачення футболу, вони мріють показати собі, десь зачепитися за якийсь клуб та отримати гідне запрошення з клубів вищих ліг. Є такі, хто працює в основний час, але любити футбол, тому після роботи приходити на тренування й матчі.

Хлопці відразу зрозуміли, що Чемпіонат ААФУ – це зовсім інший рівень, до якого треба дуже ретельно готуватися та грати сміливо, наполегливо, гостро. У нас бували свої проблеми, пов’язані з переходом на більш високий рівень, травмами гравців, але ми дійсно намагалися навіть проти лідерів грати в атакувальному стилі. Звідси – матчі, коли ми, хоч і програвали, але забивали по 2-3 м ячі. Хочемо завжди нав’язувати язувати боротьбу, грати в свій футбол. Так, багато пропускали влітку та восени – зате намагалися це компенсувати готовністю до боротьби та вмінням відповідати атакою на атаку.

Скажімо, наш лівий вінгер Майкл Нйарко виділяється своєю грою. У нього 5 голів у 10 матчах у чемпіонаті України та 7 голів у 21 матчі чемпіонату області. Ще на батьківщині, в Гані, його почали називати «Мессі» – і в нашій команді він також має таке прізвисько. На ньому тримається напад – Майкл добре заявивши про себе в цьому сезоні. Не тільки забиває, а й асистує. В області за підсумками року він потрапив у шорт-лист номінації найкращого гравця сезону.

Читайте також: Роздягальня в тролейбусі, стадіон – народна будова. Як жили футбольні команди в радянські часи?

Також у нас є Антоніо Джозефат із Анголи, який багато забивав і віддавав. Серед лідерів можна відзначити Гедеона Боатенга. Лідер оборони Майкл Офосу Квабе, один із старожилів команди, без якого ми не уявляємо наш захист. Але, загалом, не хотілося б когось виділяти – а говорити, перш за все, про колектив в цілому. Від тут, вважаю, ми стали міцнішими, ціліснішими.

Легіонери люблять борщ, вареники та рис із м ясом

— Як живуть в Україні легіонери з «Легіонеру»?

– Хтось знімає собі житло, хтось живе в гуртожитку при своїх вузах. Хлопці і на полі, і поза полем товаришують, спілкуються, постійно підтримують контакт один з одним. Що смороду любляна з української кухні? Борщ, вареники, інші страви. Взагалі, африканські гравці найбільше люблять рис з м ясом і спеціями.

У наших гравців є мотивація – показати себе в Європі, щоб отримати контракт із місцевими клубами. Хоча більшість хлопців у нашій команді – студенти, багато хто з них підробляє на різних роботах. Наприклад, наш «Мессі» – Майкл Нйарко – барбер. Він іноді підробляє стрижкою в барбершопі.

Ми ведемо свої сторінки в Інстаграмі та Фейсбуку, маємо власний сайт, канал на Ютьюбі. Нам приємно, що новини «Легіонера» читають у різних куточках світу – через те, що постійно є нова інформація, фото та відео, до нас заглядають із інших країн. Взагалі, ми і є команда легіонерів в Україні, граємо з ними, для них, тому сподіваємося, що наша гра також буде цікава людям з-за кордону. Хочемо для наших гравців привезти частинку їхнього дому, щоб не нудьгували – добрі побажання від земляків і родичів в інтернеті допомагають.

Спершу було дуже складно порозумітися всім разом, адже в команді 21 легіонер із 27 гравців. Альо зараз нестача правильної комунікації потихеньку виправляється. Хлопці вже мають порозуміння, вивчили основні слова, щоб синхронізувати дії. Плюс, наш Майкл Офосу вже давненько в Україні, він тут навчається, той знає мову й може комунікувати одноклубників. Він у нас ще й капітан, тому завдання комунікації – більше лежить на ньому.

Перед матчем футболісти просять у Бога, щоб була чесна гра без травм і з мудрими суддями

— «Легіонер» – дуже емоційна команда: і святкування голів бурхливі, і перед матчем особливі церемонії, і завжди гамірно під час гри…

– О, так! Передовсім, поясню: церемоній у наших гравців нема, просто перед матчем хлопці стають разом (у нас є і християни, і мусульмани), моляться, щоб Бог їх благословляє гру, щоб не було травм, щоб була чесна гра, щоб Бог дав мудрості суддям. І справді: ми старалися робити так, щоб «Легіонер» був однією родиною.

Що хлопці емоційні – це правда, але ми стараємося їх «остудити», щоб не було надміру емоцій і вони не переходили через край.

Насправді, команда у нас молода й перспективна. Є інтерес до гравців, причому, не лише з України. Ми працюємо в цьому напрямку. Минулого року, ще граючи на обласної рівні, відправляли нашого гравця у Третій дивізіон Румунії (це аналог нашої Другої ліги). Він відіграв кілька місяців, які залишалися до перерви в чемпіонаті, і, в принципі, йому продовжували контракт, але через певні візові проблеми довелося повернутися назад. Також був інтерес із інших країн. Молодими гравцями цікавляться – поки що не буду розповідати, хто й кім, хай це буде приємним сюрпризом.

Зрозуміло, що в нинішньому сезоні вийти в плей-офф варіантів практично нема («Легіонер» на сьомому місці серед 10 команд Групи 3 аматорського чемпіонату, – прим. SportArena.com), але ми все одно будемо награвати склад, набиратися досвіду й старатися в кожному матчі грати на перемогу. Нам, можливо, окуляри не настільки важливі, зважаючи на відставання від групи лідерів, але ми хочемо, щоб наша команда ставала більш впевненою, майстерною. У нас є гравці, які виділяються, але поки що працюємо над командною взаємодією. Наше стратегічне завдання – готувати футболістів, давати їм належну ігрову практику й розвивати їх. Можливо, з часом ми знайдемо спонсорів, що дозволить швидше втілити наші задуму, а наразі ми планомірно розвиваємося й освоюємося на більш доладного для нас, більш високому рівні.