Артур Валерко
</span>
…
У свій час це було їхньою мрією, а зараз арена, нагадує одночасно про Халл Сіті і дортмундської Боруссії, приймає сотню матчів у рік.
Артур Валерко
Артур Валерко, Sport Arena
У першій частині розмови з віце-президентом аматорського ФК «Чернігів» Миколою Синицею ми поговорили про його з братом захоплення – відвідування стадіонів з усього світу. Об’їздивши більше 150 арен, вони побачили там безліч цікавих деталей, що постаралися втілити у власному дітище – Чернігів-Арена.
Про те, як і навіщо!) побудувати стадіон в сучасних українських реаліях – в нашому інтерв’ю.
«Стадіон вирішили будувати, коли зрозуміли, що в Чернігові нам ніде грати навіть на область»
— Стадіон ФК Чернігів – це справді рідкісний випадок для України, коли арена будувалася виключно завдяки приватним інвестиціям. Як «загорілися» ідеєю створити свій стадіон?
— Ідея з’явилася в той момент, коли наша команда вже починала набирати якісь обороти і планувала заявлятися в той же Чемпіонат України серед аматорів, але в Чернігові було елементарно ніде проводити чемпіонат області. Було таке, що на комунальному стадіоні, який ми орендували, забороняли проводити матчі чемпіонату області з-за жахливого стану поля, не було навіть роздягалень, душових.
На жаль, саме в такому стані була інфраструктура в місті. Ми розуміли, що розвиток команди в спортивному плані неможливо без розвитку інфраструктури. І теж для себе зрозуміли, що краще ні від кого не залежати, не орендувати, щоб не було якихось накладок і так далі.
— Головне питання зазвичай – земельну ділянку.
— Саме так. Коли ми серйозно про це почали думати в 2012 році, довго не могли визначитися з місцем. Лише через два роки нам все-таки вдалося знайти якісь точки дотику з місцевою владою, нам виділили землю в межах міста.
Читайте також: «Всі скарби – в дитячому футболі. Хочеться, щоб це зрозуміли і в нас»: український тренер – про європейські школи
Так вийшло, що та зона, в якій ми побудували спорткомплекс, є охоронною, там є забірні свердловини, з яких місто живиться водою, там не можна будувати об’єкти комерційного, ні житлового характеру, але спортивні споруди будувати можна. Цю землю ніхто із забудовників не орендував, і досить великий шматок землі в місті був нікому не потрібен. Можна сказати, ми поєднали в цьому об’єкті приємне з корисним, тому що місто теж отримує від нас орендну плату за цю землю. Ось так ми втілили свою мрію.
«Найважче знайти в Україні фахівців, які б робили вже такий об’єкт, як сучасний стадіон»
— З чого все починається при будівництві стадіону?
— В 2014 отримали дозвіл, потім два роки йшла розробка проектної документації. Ми навіть, напевно, не розуміли і не знали, з чим ми зіткнемося, це було дуже серйозно, опрацювали величезну кількість літератури, норм і правил, була велика гора папок. Розробляли детальний план ділянки, схему облаштування території, найдрібніші деталі всіх споруд і комунікацій: аж до того, де якісь двері, де який туалет знаходиться. Детально прописували все. Цим займалися професійні архітектори, їх завданням було візуалізувати наші побажання у вигляді креслень, планів, картинок, але вони теж стикалися з труднощами. В результаті, отримали величезний детальний проект на 12 томів.
— Що найважче?
— В Україні, напевно, одиниці архітекторів стикалися з такими об’єктами, а в Чернігові їх, само собою, немає взагалі. Дуже багато моментів і норм, які ніхто не знав, нам доводилося розповідати або по своєму досвіду на інших стадіонах, або вичитувати в регламентах ФІФА зі стадіонів – наприклад, відстань від бічної лінії до рекламних щитів, ширину проходів і проїздів і так далі.
Це все насправді регламентовано, але в Україні цього ніхто не знає. Ось саме на такі моменти ми звертали увагу при відвідуванні стадіонів. Яку відстань, наприклад, повинно бути від сидіння до наступного ряду сидінь, щоб коліна зручно поміщалися, ширина сидінь, кут нахилу… Ніхто абсолютно цього не знав. Ми все самі дізнавалися навіть по відчуттях – на якомусь стадіоні зручно себе почуваєш, видно добре, потім шукали в інтернеті документацію з цього стадіону – кут нахилу, вивчали фотографії і так далі, і в підсумку приходили до того, що потрібно організувати на своєму об’єкті.
Читайте також: «Футболісти моляться, щоб Бог благословив їх на гру та давши мудрості суддям». Жінка-президент, «Мессі-барбер» і 21 легіонер у команді «Легіонер»
Два роки зайняла ця вся процедура, потім всі документи треба було узгодити з усіма органами місцевого управління – теж то ще задоволення… І в підсумку прийшли до того, що в 2016 році ми отримали дозвіл на будівництво і почали вже якісь комплексні роботи, а вже через 11 місяців ми повністю завершили першу чергу будівництва.
«З грошима, витраченими на будівництво стадіону, треба змиритися як з минулими»
— Що зробили насамперед?
— Футбольне поле із штучним покриттям, всі комунікації та дороги, підходи під адміністративну будівлю з роздягальнями та душовими, паркінг. Це той мінімум, який необхідний для проведення матчів хоч якогось рівня. Ми, виходить, у 2016 році запустили цей об’єкт, за 11 місяців повністю завершили будівництво, це досить успішно і швидко, тому що інші об’єкти, особливо ті, які будуються за державні гроші, будуються роками, а у нас менше року вийшло. Плюс ще можу до своїх досягнень зарахувати те, що цей проект вийшов досить бюджетним. Тобто у нас вийшло побудувати якісно, але дешево.
— Дешево – це скільки?
— На жаль, не можу назвати конкретну суму. Але натякну, що це набагато дешевше, ніж інші стадіони такого типу. Можна порівняти з річним бюджетом рядового клубу Першої ліги.
— Чи можливо заробляти на команді або стадіоні так, щоб покрити ці збитки?
— Ох, це болюча тема! В інших країнах – так, запросто. В Україні вважається великим досягненням, якщо саме функціонування стадіону не в збиток. Так от, у нас це вийшло. Спортивний комплекс є самоокупним. Щодо грошей, витрачених на будівництво, до них треба відразу по-філософськи віднестися як до інвестиції, яка ніколи не повернеться. Хоча хотілося б, звичайно, робити з футбольного матчу таке ж свято, як це виходить у клубів з Англії, Німеччини, США. До цього прагнемо, про це поки мріємо.
— Це насправді небагато. Схожі стадіони в інших містах стоять, по-моєму, два — два з половиною мільйони доларів.
— І це реконструкція – де вже проведені комунікації, де бетонна трибуна, яку лише потрібно привести в порядок, де подушка під полем, дренаж – все є, тільки треба було зрізати дерен. Там два мільйони. А у нас з нуля, в чистому полі, де був перепад по висотах (у нас земляні роботи зайняли дуже багато часу і грошей потягнули), не було комунікацій, не було світла, води, доріг, нічого… І у нас вийшло набагато дешевше. Просто коли приватний інвестор будує за свої гроші і вважає ці гроші, суми виходять менше. А у держави інша мета – чим більше грошей, тим краще. Виходить ось так.
«Раді, що наш стадіон витриманий в клубних кольорах і пізнаваний»
— Ви сказали «перша черга». Які об’єкти ще передбачаються? І є для них місце в цьому спорткомплексі?
— Зараз виділено достатньо багато землі і на цій території можна розмістити і великі трибуни на п’ять тисяч глядачів, і стоянки – тобто всю необхідну інфраструктуру, щоб великий стадіон повноцінно функціонував, адже для обласного центру це вважається дійсно великим стадіоном.
— І коли плануєте це все будувати?
— Step by step. Коли побачимо, що нинішні трибуни не вміщують бажаючих, коли команда підвищиться в класі достатньо, щоб нинішні трибуни вимагали розширення – будемо робити.
— Що є вже зараз?
— Повноформатне штучне поле з невеликими трибунами на 300 глядачів. Його обнесли огорожею, поставили невеликі трибуни. Спеціально робили їх такими, маленькими – поки що це саме стільки, скільки ходить на нашу команду. Плюс на нашому стадіоні грає юнацький і молодіжний склад «Десни» – для вболівальників, які ходять на першості U-21 та U-19, місць теж вистачить.
Зробили сучасне адмінбудівлі з роздягальнями, приміщеннями для тренерів і побутівки, там же клубний офіс. Обов’язково передбачили місце для паркування, навіть із запасом, щоб була можливість нормально організувати біля стадіону трафік.
Дуже пишаємося тим, що стадіон збудували саме таким, як хотіли. Чесно кажучи, там є багато елементів, які ми, як відвідувачі європейських стадіонів, побачили під час поїздок. Такі деталі, як інтернет на всій території, енергоефективне освітлення поля, система збору дощової води, сонячні батареї, повний відмова від газу, сучасна система опалення будівлі, бетонні проїзди замість асфальту, навіть особливий нахил сітки огорожі – небудь вже реалізовано, чи передбачено в проекті, і все це ми побачили в Європі і запам’ятали. Причому, переймали досвід не тільки, умовно кажучи, Енфілда або Камп-Ноу, але і безіменних стадиончиков клубів з нижчих ліг, які близькі нам за місткістю і тій неповторній атмосфері.
Хотів би відзначити, що за два роки експлуатації спорткомплексу ми постійно розвивалися. Так, спочатку з’явилося освітлення поля, яке дозволяє проводити матчі і тренування у вечірній час. Потім ми зробили додаткові роздягальні, душові та кабінети, оскільки всі охочі вже не вміщалися. Потім відкрили невеликий спортзал для самих маленьких наших діток. Ще трохи пізніше – спортивний магазин і невеликий музей клубу. Ну і зовсім недавно запустили три спортивні майданчики – дві для міні-футболу і одну мультиспортивную (баскетбол, теніс, волейбол).
— Кубічна будівля біля стадіону разом з чорним брендованим клубним автобусом виглядають суворо, незвично.
— Так, дуже раді, що вийшло зробити все таким впізнаваним. Витримати всі споруди в чорно-жовтих клубних кольорах – було нашим обов’язковою умовою при плануванні стадіону. Тепер насолоджуємося тим, що вийшло.
«Мріємо, щоб в ФК Чернігів дебютував власний вихованець, а в нашому рідному місті звучав гімн єврокубків»
— Хто зараз господарі стадіону ФК Чернігів?
— Стадіон приватний. Він – наш. Тут грає наша перша команда – учасник чемпіонату України серед аматорів. За домовленістю з ФК Десна, тут граються матчі їх молоді. Інші спортшколи міста, Десна і Юність, проводять у нас матчі ДЮФЛ. Ми цілий рік приймаємо дитячі та дорослі турніри (в тому числі, наш власний YSB Cup, який ми вже не перший рік проводимо). Плюс – у нас з 3 вересня 2017 року функціонує власна спортивна школа.
Читайте також: Футбольна зима: всі турніри міжсезоння та їх учасники
Ми йдемо трохи по іншому шляху, ніж багато новітні академії – ми відразу дорослих хлопців не набирали, ми почали з малюків від чотирьох до семи років і кожен рік додаємо ще групу молодших. Виходить, поки виросте наша найперша група, яку ми набрали два роки тому, пройде ще п’ять-шість років. До цього часу покаже себе і перша клубна команда – зараз вона в ААФУ, але якщо буде поступово, природним шляхом, прогресувати, то ФК «Чернігів» заявить про себе на всеукраїнському рівні і як раз дочекається власних вихованців у свій склад. Така наша філософія і мрія.
— Тобто, сусідні ДЮСШ ви не «дерибанили»?
— Не потрібно створювати якусь конкуренцію, кого-то «красти». Хлопці, скажімо, в десять-дванадцять років вже десь займалися в спортшколах, навіщо їх звідти переманювати? Це створювати конкуренцію, не дружити з кимось потім… Ми вирішили, що набираємо з нуля, на однакових умовах, тому, хто вирішив до нас прийти, ми показуємо, що чогось варті. Просто на цьому рівні дітки вже займаються рік-два, але вони вже Юність обіграють. Значить, напевно, ми робимо правильно.
— Про що мрієте для свого дітища – ФК львів та Чернігів-Арени?
— Ми не оригінальні – хотілося б, щоб у нашому рідному місті звучав гімн єврокубків і збірних, проходили матчі вищого рівня, щоб наші хлопці доросли до футболу вищих досягнень. Заради цього варто працювати!
