У сучасному футболі ми звикли до постійної ротації тренерів: кілька невдалих матчів — і наставника звільняють, а клуб терміново шукає нового спеціаліста. Та історія невеликого французького клубу «Дів-Кабур» руйнує цей шаблон. Уже 31 рік команду очолює одна й та сама людина — Філіпп Клеман. Цікаво, що все почалося зі звичайного оголошення в газеті. Молодий спеціаліст, якому було трохи за двадцять, відгукнувся на вакансію й не просто отримав роботу, а став частиною історії. За ці роки він пройшов шлях від граючого тренера до культової постаті, яка для вболівальників давно стала символом клубу. І хоча «Дів-Кабур» не здобував гучних трофеїв, саме відданість і вірність цьому проекту зробили історію Клемана унікальним явищем. Статтю підготувала редакція komentator.net за матеріалами джерела.
Як усе почалося: оголошення в газеті та перший контракт
Навесні 1994 року керівництво «Дів-Кабура» подало оголошення в місцеву газету. Серед вакансій значилася й посада головного тренера. Філіпп Клеман, якому на той момент було трохи за двадцять, вирішив ризикнути та спробувати сили. Спершу керівництво клубу пропонувало йому контракт лише як гравцеві, але Клеман наполіг на тренерській ролі.
У результаті сторони знайшли компроміс: він став граючим тренером. На полі Клеман виходив у ролі захисника, однак уже невдовзі отримав серйозну травму. Період відновлення затягнувся, і саме тоді він зрозумів, що майбутнє — за тренерською роботою. Згодом Клеман зізнавався, що травма стала своєрідним благословенням, бо змусила його повністю зосередитися на тренерській кар’єрі.
Стабільність в епоху кадрової текучки
Минуло 31 рік, і Клеман досі залишається біля керма одного клубу. У європейському футболі, де тренери змінюються кожні два-три сезони, така стабільність звучить майже неймовірно. За цей час він провів з «Дів-Кабуром» понад тисячу офіційних матчів. Хоча клуб ніколи не грав на найвищих рівнях, його робота стала прикладом відданості справі.
На відміну від великих клубів, де результат вимірюють лише трофеями, у «Дів-Кабурі» цінують стабільність та атмосферу. Саме це виявилося важливішим за гучні перемоги, а для вболівальників Клеман перетворився на більше, ніж тренера — він став частиною їхнього футбольного життя.
Життя між дивізіонами
За ці три десятиліття команда постійно коливалася між нижчими лігами французького футболу. Часом «Дів-Кабур» піднімався до четвертого дивізіону, часом опускався до сьомого. Нині клуб виступає в Національному чемпіонаті 3, який є п’ятим за рівнем дивізіоном у Франції. Для грандів такі результати були б провалом, але тут ніхто не вимагає неможливого. Головна цінність полягає в тому, що команда зберігає свою ідентичність, стабільно існує й продовжує жити футболом, а її наставник працює, не зважаючи на зовнішній тиск.
Тисячний матч і плани на майбутнє
У квітні цього року Клеман провів свій тисячний матч на чолі «Дів-Кабура». Йому лише 54 роки, тож попереду ще достатньо часу, щоб продовжити унікальну кар’єру. Сам тренер зізнається, що поки не думає про завершення. «Я не знаю, чи зможу жити без футболу. Кожен матч дарував мені неповторні емоції, і я ніколи не замислювався, коли настане мій останній день у цій професії», — сказав він в інтерв’ю Ouest-France. Ці слова показують, що Клеман не ставить собі жодних обмежень і продовжує жити грою.
Чому це співробітництво триває
Можна поставити запитання: навіщо клуб утримує одного тренера більше трьох десятиліть без великих трофеїв? Відповідь проста — довіра та стабільність. Клеман став частиною локальної футбольної культури, а для вболівальників і керівництва він давно перетворився на символ. У невеликому містечку його сприймають майже як культову постать, і змінювати його без серйозної причини тут не збираються. Навіть без перемог на високому рівні тренер зумів зберегти командний дух і атмосферу, що для «Дів-Кабура» важливіше за титули.
Порівняння з Лігою 1
Щоб зрозуміти унікальність цієї історії, достатньо подивитися на ситуацію в Лізі 1. Найдовше нині працює Кристоф Пеліссьє, який очолює «Осер» менше трьох років. Для більшості тренерів навіть два сезони — уже солідний термін. На цьому тлі 31 рік Клемана в одному клубі виглядає майже фантастикою. Навіть титуловані фахівці на кшталт Луїса Енріке, який вигравав Лігу чемпіонів, не можуть похвалитися такою стабільністю. Історія «Дів-Кабура» доводить: відданість і сталість часом важливіші за будь-які кубки.
Підсумок
Історія Філіппа Клемана — це доказ того, що футбол живе не лише великими перемогами й титулами. Іноді саме вірність одному клубу та людям навколо робить тренера по-справжньому легендарним. Його приклад демонструє: навіть без трофеїв можна увійти в історію і стати символом команди. І поки Клеман продовжує свою роботу, «Дів-Кабур» залишається унікальним явищем у французькому футболі.
Нагадаємо, ми також писали коли і де дивитись реванш Богачук проти Адамса.
