Історія Ярослави Магучіх — це сюжет, де талант швидко зустрівся з характером, а мрія навчилася жити поруч із дисципліною. У сім років вона зайшла до спортшколи «за компанію» з сестрою, спробувала біг, закохалася у відчуття швидкості — і лише згодом знайшла свій сектор. З часом до швидкості додався політ: висота стала її стихією, а планка — співрозмовником.
Сьогодні спортсменка з Дніпра — олімпійська чемпіонка, світова рекордсменка і одне з головних облич легкої атлетики. Але за кожним титулом стоять люди, рішення, сумніви й праця, яку рідко видно збоку. Матеріал підготувала редакція komentator.net з посиланням на vollveggie.de.
Ранні роки та перша доріжка
Майбутня «королева висоти» починала зовсім не в секторі для стрибків — перші медалі здобула на дистанції 60 метрів, а кумиром був Усейн Болт, чиє фото прикрашало заставку її телефону. Проте дебют у висоті виявився скромним: Ярослава ледве подолала 1,40, а в одинадцять взагалі хотіла залишити спорт заради вокалу й музики.
Переломила момент тренерка Тетяна Степанова: повернула інтерес до процесу, показала смак маленьких перемог і атмосферу сектору. «Мені сподобався сам політ, відчуття, що на мить ти — пташка», — згадувала спортсменка згодом. Поруч із легкою атлетикою у її житті були й малювання та конкурси з абстракції; мистецтво й досі допомагає їй видихнути після напружених стартів. Можливо, в іншій реальності ми знали б її як художницю чи музикантку, але в нашій — вона обрала планку над собою і не схибила.
Шлях до перших перемог
У 2017-му про Магучіх заговорили далеко за межами України: у 15 років вона виграла юнацький чемпіонат світу з результатом 1,92 — це рівень майстра спорту міжнародного класу. Через рік прийшли титули на юніорському Євро й юнацькій Олімпіаді — саме та сходинка, де доросла система зустрічає підлітковий азарт. У 2019-му в Досі Ярослава стала наймолодшою переможницею етапу «Діамантової ліги» в історії, а в Юджині перестрибнула за 2,00 — ще один віковий рекорд. Тренерка пригадувала: «Я думала, що вона ще занадто молода для «дорослого» інтернаціоналу, але в Досі побачила спортсменку, а не підлітка». Саме тоді стало зрозуміло: її стеля — там, де закінчуються рекорди інших.
Токіо-2021: перша перевірка характером
Після пандемійної паузи Магучіх додала не лише у результатах, а й у стійкості: взяла молодіжне Євро, перемогла на континентальній першості в манежі, стала віцечемпіонкою фіналу «Діамантової ліги». Дебютна Олімпіада в Токіо принесла бронзу з результатом 2,00 — і найскладніший епізод у кар’єрі: резонанс навколо фото з переможницею Ігор Марією Ласіцкене. Хвиля критики стала тестом цінностей і психологічної витримки.
Ярослава витримала, зробила висновки, залишилася у спорті та в Україні, хоча пропозиції змінити громадянство звучали цілком реально. Своїм «місцем сили» називає Дніпро й парк імені Тараса Шевченка — орієнтири, які тримають у правильних точках маршруту.
Голос України та золоті сезони
24 лютого 2022-го Магучіх прокинулася у Дніпрі від вибухів і свисту ракет, а вже за кілька днів вирушила на чемпіонат світу в Белград, щоб — за її словами — «кричати про війну і говорити про Україну з будь-якої трибуни». Відтоді кожен великий старт — не лише про сантиметри, а й про сенси. В активі — золото чемпіонатів світу (у манежі та на стадіоні), перемоги на Євро в Мюнхені, Стамбулі й Римі, титул Європейських ігор у Польщі, три поспіль фінали «Діамантової ліги».
Світовий рекорд і олімпійське золото
7 липня 2024 року в Парижі Ярослава переписала те, що 37 років здавалося недосяжним: 2,10 — новий світовий рекорд, узятий з першої спроби, і нарешті вище, ніж 2,09 Стефки Костадінової. Вранці у неї було «відчуття особливого дня» — увечері воно стало фактом світової статистики. За місяць вона повернулася в Париж уже як рекордсменка і №1 рейтингу — й взяла олімпійське золото, сказавши собі коротке «Нарешті!». Ця зв’язка — рекорд плюс Олімпіада — перетворює хороший сезон на історичний. А для суперниць задає планку, за яку тепер доведеться боротися роками.
Ключові віхи (коротко):
- 2017: юнацьке золото світу (1,92).
- 2019: рекорди юності, перемога на етапі «Діамантової ліги».
- 2021: бронза Олімпіади в Токіо (2,00).
- 2024: світовий рекорд 2,10 і золото Ігор у Парижі.
Ритуали, звички та залізні нерви
Магучіх не любить ранніх підйомів і ставить тренування на 10:30, щоб тіло прокидалося разом із завданням. На тренуваннях обходиться без музики — «відволікає від думок про рух», — а перед стартом обирає прогулянку, паперову книжку і мінімум спілкування. За годину до виїзду — фірмові косички та синьо-жовті стрілки на повіках: якщо не можна виступати у формі, кольори можна нести на обличчі — і глядачі миттєво розпізнають сигнал. У секторі її незмінно супроводжують каремат і зелений спальний мішок — після Олімпіади в Парижі він став мемом, а спортсменка — «сплячою красунею». Насправді це спосіб економити тепло й перезавантажувати нервову систему: закрити очі, вирівняти дихання, уявити траєкторію. А ще — обов’язковий візуальний контакт із тренеркою: один погляд, і обидві розуміють, що треба змінити прямо зараз.
Особиста історія і тил підтримки
Ярослава заручена з Назаром Степановим — бар’єристом і сином своєї тренерки; разом вони з кінця 2019-го. «Ми просто тренувалися в одній групі, я закохався, почав кликати на побачення», — розповідає він. «Назар — моя рідна душа, якій не треба пояснювати, чому я мовчу перед стартом», — відповідає вона. Плани прості й дуже особисті: весілля в Дніпрі після Перемоги, поруч — сім’я й друзі. Для чемпіонки, яка багато років живе в аеропортах і роздягальнях стадіонів, такий «дім» — не менш важливий ресурс, ніж силова підготовка чи розбіг.
Новий цикл: цілі та виклики
Старт післяолімпійського сезону дав два «золота» на міжнародних стартах в Італії та Банській Бистриці, а потім — захист титулу чемпіонки Європи в манежі (третій поспіль) і бронзу зимового чемпіонату світу в Китаї. Були й сигнали тривоги — нестабільний гомілкостоп після травми на Євро, потреба точніше збирати розбіг «під день». На питання «чому не золото?» вона відповідає спокійно: срібло і бронза залишаються медалями, а спорт — це не конвеєр. Велика мета на сезон сформульована чітко: оновити власний світовий рекорд, перестрибнути 2,11—2,12. Це небагато за цифрами, але колосально за складністю — саме там проходить стіна, яку здолають одиниці.
Важкий труд
Біографія Ярослави Магучіх — не підручник із чудес, а щоденник праці, де рядки про талант завжди поруч із нотатками про терпіння. Вона навчилася чути своє тіло й країну, тримати ритм старту й ритм життя, говорити про війну й робити свою справу так, щоб її чули. Її шлях — про вибір на довгій дистанції: залишатися, коли важко, і стрибати вище, коли здається, що вище нікуди. Попереду — новий цикл, нова висота і нові розмови про те, що можливо. І, як завжди, планка, яку вона знову підніме.
Нагадаємо, ми також писали про те, як пройшов шостий день ЧС з лекої атлетики та як виступили українки.
