Гол майже 2-метрового нападника Тараса Ляха приніс Локомотиву вольову перемогу над Лівим Берегом-2, і це вже третій випадок, коли новачок забиває за «залізничників» після виходу на заміни
Фото – Юлія Кищук, lokomotyv.com
Тарас Лях — нападник Локомотива, який забив переможний м’яч у матчі з Лівим Берегом-2, здобувши для команди шосту перемогу поспіль у чемпіонаті та кубку. Зі зростом 198 см, він є найвищим польовим гравцем Другої ліги, за що отримав прізвисько «український Голанд».
Нападник столичного Локомотива Тарас Лях яскраво повернувся в рідний клуб після оренди. 20-річний футболіст відзначився переможним голом у матчі проти Лівого Берега-2, хоча двічі по ходу матчу гості виходили вперед. Ми поспілкувалися з Тарасом про його вражаючу ефективність, адаптацію після травми та цілі на майбутнє.
Як Лях опинився в Локомотиві? «У дитинстві вже грав тут і радий повернутися»
— Тарасе, вітаємо вас із переможним голом у матчі проти Лівого Берега-2! Рішення бити прийшло відразу?
— Дуже дякую за привітання! Ішла хороша передача з глибини, Олексій Сахненко поборовся, я мав нагоду опинитися перед воротарем. Так, у тому епізоді, напевно, це був єдиний варіант.
— Як вдалося так гарно ввійти в гру й перевернути її перебіг?
— Була важка гра, багато боротьби. Мені потрібен був час, щоб увійти в гру. Добре, що вийшло забити гол і допомогти команді взяти важливі три очки.
— Ви ж не перейшли, а повернулися в Локомотив, вірно? Розкажіть, коли цей клуб з’явився у вашому житті?
— Так, у дитинстві я вже грав у Локомотиві і радий опинитися тут знову. Дуже вдячний всьому клубу – керівництву, тренеру, що повірив у мене, одноклубникам – намагатимуся не підвести довіру.
— Ви ж на контракті в клубу УПЛ – Оболоні. А як взагалі виник варіант із Локомотивом?
— Як і кожен футболіст, я прагну ігрової практики. Тож, коли повідомили, що є нагода зіграти за Локомотив, мені це було цікаво. Команда гарно виступає в чемпіонаті та кубку, підібрався чудовий колектив. У Локо є всі умови для того, щоб рости, є гарні футболісти, гарний тренувальний процес, тому я радий, що випала така можливість.
— Ви прийшли в команду 2 вересня, а вже 3-го дебютували в матчі проти Гірника-Спорт – і, пригадую, в тому переможному матчі у вас відразу ж був шанс забити. Наскільки швидко вам вдалося адаптуватися?
— Так, усе відбулося дуже швидко. Думаю, період адаптації ще триває, адже я не проходив тренувальних зборів з командою. До цього я пів року лікувався від травми, тому мені ще потрібен певний час, щоб відчувати себе на 100% у формі.
— За 5 ігор у Другій лізі ви забили 3 голи, провівши на полі лише 156 хвилин. Це вражаюча ефективність. У чому ваш секрет?
— Я не сильно стежу за такою поглибленою статистикою. Просто намагаюся в кожному матчі допомогти команді. Як нападник, думаю, найкраще я можу допомогти голами.
— Усі ваші матчі за Локомотив поки що починалися з лави запасних. Як ви оцінюєте свою роль у команді на цей момент?
— Я всього місяць повноцінно тренуюсь з командою після піврічного відновлення від травми і ще не відчуваю себе готовим на 100%, тому мені потрібно багато працювати і віддавати максимум у час, який мені відводить тренер.
— Які цілі ставите перед собою та командою на цей сезон, враховуючи, що Локомотив бореться за місце в Першій лізі?
— Ціль — у кожному матчі перемагати і радувати наших уболівальників у такий непростий час.
Що Тараса об’єднує з Довбиком? «У Данії я дуже подорослішав»
— Розкажіть про себе та своє дитинство. Звідки ви? Чи мали в родині спортсменів?
— Я з невеликого містечка Бахмач на Чернігівщині. У дитинстві я багато грав у футбол із друзями на вулиці — це займало більшість мого вільного часу, а решту часу в мене були тренування. У моїй родині я перший професійний спортсмен.
— Як і коли ви вперше познайомилися з футболом? Хто був вашим першим тренером?
— Починав грати я в Бахмачі в місцевому ДЮСШ, моїм першим тренером був Володимир Петрович Стецюк.
— А хто з вашого міста вийшов у великий футбол?
— Ну от Денис Васильєв грав у Прем’єр-лізі (загалом під 300 матчів у всіх лігах за ЦСКА, Оболонь, Кривбас, Нафтовик-Укрнафту, Чорноморець).
— Ваш зріст 198 см, що є дуже солідним показником. Чи вплинув зріст на вибір позиції центрального нападника? Чи доводилося грати на інших позиціях?
— Так, спочатку я грав більше в середині або на флангах, але, коли ставав старшим, поступово перейшов на позицію центрфорварда.
— Як ваша сім’я підтримувала вас на початку футбольної кар’єри? Чи були моменти, коли хотілося все кинути?
— Було дуже багато важких моментів, і в ці моменти сім’я відігравала ключову роль у тому, щоб я продовжував рухатися в правильному напрямку.
— У вашій кар’єрі були трансфери як в Україні, так і за кордоном. Чому ви вирішили виїхати до Данії – як колись Артем Довбик? Що дала вам ця поїздка?
— У Данію я виїжджав у віці 17 років, коли почалася війна. Був там майже рік. Там, у клубі Тілсед, я дуже подорослішав, думаю, це основне, що дала мені ця поїздка.
Про попередні команди
— Після Данії ви повернулися в Україну і стали гравцем Кривбасу U19. Що можете сказати про той період?
— Це був дуже продуктивний період. У нас були дуже гарні тренери, гарні умови, гарний колектив, і в той час я дуже багато чому навчився як футболіст.
— Після цього була Оболонь, де ви провели майже два роки. Розкажіть про свій час у цьому клубі.
— В Оболоні були неймовірні два роки, цей клуб дуже багато для мене зробив. У цьому клубі відбувся мій дебют в УПЛ, з цим клубом у мене пов’язані тільки теплі спогади.
— Ви пограли під керівництвом відомих тренерів – Сергія Шищенка, Валерія Іващенка та Євгенія Лозинського в Оболоні, тепер у Сергія Карпенка в Локомотиві. З ким було найкомфортніше працювати, і чий досвід став найбільш цінним?
— Від кожного тренера намагався брати максимум, з кожним було дуже цікаво працювати. У Сергія Юрійовича був дуже цікавий тренувальний процес, багато уваги приділялося тактиці. Дізнався дуже багато моментів, про які раніше навіть не думав. У Євгенія Петровича було дуже комфортно грати в U19, мені подобалось, як ми граємо.
Сергій Васильович повірив в мене і дає можливість зараз розвиватися в Локомотиві. Дуже вдячний за таку нагоду.
— Хто з партнерів по команді за всі ці роки справив на вас найбільше враження?
— Важко виділити когось одного. Мені особисто дуже цікаво дивитись саме за молодими футболістами, віком плюс-мінус як я, як вони за цей час виросли і продовжують рости.
— Ви перейшли в Локомотив на правах оренди з Оболоні. Чи слідкуєте за результатами свого основного клубу, та чи є у вас амбіції повернутися в Оболонь?
— Так, звичайно, слідкую. Зараз я не думаю про такі речі, дуже хочеться допомогти Локомотиву і віддячити тим самим за довіру тренеру, керівництву та всім людям, які вірять у мене.
— Локомотив називають одну з головних кубкових сенсацій. Після перемог над представниками УПЛ Колосом і Вересом вам в 1/8 фіналу випав ніби скромніший суперник – такий же учасник Другої ліги, вінницька Нива. Ваші враження від жеребу?
— Думаю, що буде точно не легше, ніж із командами УПЛ. Налаштовуємося на серйозну гру, тому що простих суперників на таких стадіях уже не буває.
