Минулого тижня збірна України отримала важливу перемогу, однак паралельно виникла історія, яка спричинила ширшу дискусію, ніж сам результат. Артем Довбик — один із лідерів команди, найкращий бомбардир минулого сезону і гравець, який стабільно визначає обличчя атаки — зазнав травми та вибув перед ключовими матчами проти Франції та Ісландії. Найочевиднішим варіантом бачилося викликати найкращого бомбардира УПЛ Пилипа Будківського, однак Сергій Ребров відмовився від цієї ідеї. Він вирішив обійтися лише двома номінальними нападниками. Перемога над ісландцями частково притишила критику, але питання залишилося відкритим: чому тренер проігнорував найбільш результативного форварда чемпіонату? Матеріал підготувала редакція komentator.net.
Чому тренер вирішив не довикликати нового нападника
Проблема почалася з травми Довбика, який із сезону в сезон залишається ключовою фігурою української атаки. Після його вибуття Ребров опинився перед вибором: додати третього центрфорварда чи адаптувати схему під Яремчука та єдиного резервного нападника. Тренер обрав другий варіант, що виглядало доволі ризиковано. Та все ж гра з Ісландією показала: заміна у вигляді Яремчука спрацювала блискуче. Проте навіть попри результат, відмова від Будківського викликала закономірні питання щодо принципів формування складу збірної та ставлення до гравців, які демонструють результат у чемпіонаті.
Аргументи на користь Реброва: цифри, вік і стабільність атаки
Попри те, що Будківський зараз очолює бомбардирську гонку УПЛ, шість голів за 977 хвилин — це радше показник стабільності, а не вибуховості. Статус «найкращий бомбардир» тут — формальність, адже різниця з найближчими переслідувачами мінімальна. Якщо порівнювати з минулим сезоном Довбика, де Артем забив 24 м’ячі, прірва стає очевидною. Крім того, Довбик останні роки працював у середовищі європейських тренерів топового рівня та став більш різноплановим гравцем.
Другим вагомим аргументом є вік. Будківському незабаром виповниться 34, а за кар’єру він змінив понад десять клубів, проходячи через злети й падіння. Тренер національної команди часто дивиться вперед, а не лише на сьогодення, і прагне працювати з футболістами, яких можна інтегрувати в довгострокову модель. До того ж атака збірної нині — один із небагатьох компонентів, де є стабільність, а зайві зміни можуть порушити баланс.
Фактор Яремчука: приклад «гравця збірної»
Яремчук давно перетворився на футболіста, який у національній команді виглядає значно яскравіше, ніж у більшості клубів. Він регулярно виручає у складні моменти, відпрацьовує великий обсяг і успішно виходить на заміни. Такий ресурс важко недооцінити. Проблема не в тому, що Будківський слабший чи недосвідчений, а в тому, що Ребров не хоче руйнувати взаємодію, яка будується роками.
Аргументи на користь Будківського: вплив на гру й універсальність
Прихильники виклику Будківського нагадують: оцінювати його виключно за кількістю голів неправильно. У «Зорі» він виконує величезний обсяг чорнової роботи: бореться за м’яч, створює простір для партнерів, нав’язує фізичну боротьбу й дозволяє молодим та іноземним футболістам розкриватися яскравіше. Саме його присутність допомагає команді Скрипника підтримувати атакувальний баланс.
Ще один аргумент — досвід. У сучасному футболі 33–34 роки — не вирок. Мессі, Джеко, Модрич та багато інших доводять, що гравці цього віку можуть залишатися ключовими в збірних. Якщо форвард перебуває в оптимальних кондиціях «тут і зараз», то варто розглядати його як функціональний варіант, а не як проєкт для майбутнього.
Чому Будківського все ж варто було розглянути
- він посилює гру не лише голами, а й участю в побудові атак;
- створює зручні умови для партнерів;
- знаходиться у чудовій формі та стабільності;
- має великий досвід виступів у різних чемпіонатах;
- може бути точковим, але дуже ефективним рішенням на окремий матч.
«Закритість» збірної: як насправді формується обойма
Ситуація з Будківським відкрила ще одну проблему — відсутність реального оновлення складу. У збірній домінує кістяк, який давно працює разом і має десятки матчів. Шапаренко, який вийшов проти Ісландії, провів уже 48-й матч. Вище нього — Матвієнко, Малиновський, Яремчук, Циганков, Забарний, Миколенко, Караваєв. Додаємо Ярмоленка і Зінченка, які травмовані, і отримуємо повноцінний стабільний склад.
Паралельно існує група гравців із незначним досвідом — менше десяти матчів. Це Волинець, Ярмолюк, Бондар, Різник, Назарина, Михавко, Волошин. Багато хто з них викликаний через травми лідерів, а не через планове оновлення. Ребров працює над збереженням стабільності, але вболівальники дедалі частіше говорять про необхідність свіжої крові.
Чи потрібен збірній «струс»?
2025 рік минув без появи справжніх нових облич у команді. Декілька формальних дебютів майже не впливають на конкуренцію, якщо гравці не отримують реальних шансів. Історія з Будківським — це не лише суперечка про одного форварда, а радше питання про те, наскільки збірна готова реагувати на форму гравців у чемпіонаті. Наступні роки покажуть, чи буде команда відкриватися для нових лідерів, чи продовжить дотримуватися максимально стабільного, але надто закритого курсу.
Нагадаємо, ми також писали про те, що чекає на збірну у Плей-оф ЧС-2026.
