Призначення Віктора Скрипника на пост головного тренера «Вердера» для нього самого не було несподіваним. Проте в Україні ця подія викликало бурю захоплення, адже ніколи раніше вітчизняного фахівця не надавалася можливість очолити клуб з топ-п’ятірки європейських чемпіонатів.
Через пару днів після призначення (25 жовтня) «Команда» додзвонилася новоспеченого наставника, щоб привітати його і домовитися про інтерв’ю. Однак Віктор Анатолійович відмовився від розмови, попросивши зрозуміти його: «Я просто не встигаю відповідати на всі дзвінки, так і в Німеччині не дуже раді тому, що мої слова частіше з’являються на сторінках ЗМІ в Україні, ніж в Бремені».
Ми домовилися поспілкуватися через пару тижнів. У призначений день кореспондент видання знову набрав мобільний Скрипника, і той виявився по-німецьки пунктуальний: «Все вже заспокоїлося, я готовий відповісти на ваші запитання».
– Вікторе Анатолійовичу, після того як ви очолили «Вердер», команда досягла вже трьох перемог поспіль. Можна сказати, що бременці виходять з кризи?
– Результат говорить сам за себе, проте про повне одужання говорити, звичайно, передчасно. Сподіваюся, останні результати додадуть нам впевненості і «Вердер» як можна швидше залишить небезпечну зону. Хоча попереду ще довгий шлях, щоб команда вийшла на більш якісний рівень. Топ-клубів бундесліги наш колектив поки що не готовий протистояти на рівних. Тим не менш потрібно очки набирати.
Наданный момент «Баварія» поза конкуренцією. Ніхто навіть не думає, що буде боротися за виживання дортмундська «Боруссія». А у новачків, які зараз набирають очки, з часом можуть з’явитися труднощі, і це повинно зіграти на руку «Вердеру».
– В бундеслізі така щільність в турнірній таблиці, що вашій команді і до зони Ліги Європи недалеко.
– Так, все начебто поруч (посміхається). Але за винятком матчів за участю «Баварії», інші поєдинки в лізі непередбачувані. Так що не все так просто, як здається на перший погляд. Дуже важливо, щоб мої футболісти-близько 25-ти виконавців першої команди вийшли на один рівень, щоб протягом тривалого часу не мати спадів у грі.
– Ваш дебют як головного тренера припав на кубковий поєдинок проти колек-тиву третього дивізіону. Сильно хвилювалися перед матчем?
– Звичайно. Я ж не робот. У моєму розпорядженні було всього пару днів до найближчої гри. Більш того, поєдинок був дуже відповідальним і складним, оскільки всім відомо, що матчі Кубка – це зовсім не те, що зустрічі чемпіонату. У таких битвах перемога нерідко дістається молодшим за рангом. Ми були фаворитами протистояння, і в разі невдалого результату сказали б, ось, мовляв, ганьба, поступилися колективу третьої ліги. Той же «Хемніц» на попередній стадії обіграв «Майнц», «Армінія» розправилася з «Гертою», а «Ален» переміг «Ганновер».
– Незважаючи на те, що ви 18 років працюєте в структурі «Вердера», складно було приймати команду по ходу сезону?
– Дуже складно, оскільки не було часу на розкачку, тобто я не проводив передсезонної роботи, не міг спокійно готуватися до офіційних матчів, експериментувати, застосовувати свої напрацювання, особливо в спарингах з більш слабкими суперниками. Все від мене відразу чекали дива…
– Ваше призначення на пост головного тренера можна назвати свого роду подарунком до ювілею?
– Ви маєте на увазі моє 45-річчя?
– Так.
– Ні, звичайно. Я про це навіть не думав, просто так склалося.
– Скільки зараз у футболістів головної команди «Вердера», які, якщо можна так сказати, через ваші руки?
– Йилдирим, Цандер, Айкичек, Баргфреде, Хюсинг. Є багато хлопців, які зараз виступають в інших клубах. Втім, не можна сказати, що вони конкретно мої вихованці. Просто в певний період часу я їх тренував, але багато інші фахівці теж доклали зусиль до того, щоб ці гравці досягли високого рівня.
– Ваше призначення не виглядає дуже вже дивним. А скільки часу вам знадобилося, щоб погодитися прийняти головну команду «Вердера»?
– Зовсім небагато. Все до цього йшло. Якщо клуб знаходиться на останньому місці, природно, ведуться якісь розмови з приводу змін. Тоді нагорі вирішувалося, очолить «Вердер» Скрипник або ж закордонний фахівець. Вибір упав на мене.
– А з ким із колишніх партнерів по команді і ви зараз підтримуєте дружні стосунки?
– З Торстеном Фрінгсом, який є одним з моїх помічників, Дітером Айльтсом, Марко Боде, також працюють в структурі клубу.
– «Вердер» пробився в 1/8 Кубка Німеччини. Які ваші завдання в цьому турнірі?
– Конкретних цілей немає. Ми хочемо пройти якомога далі
– Після трьох поспіль виграшів «Вердера» виникла пауза в чемпіонатах у зв’язку з матчами Євро-2016. Для вас вона була потрібна?
– Безумовно. Поїхали збірники, тому з’явилася можливість потренуватися, поспілкуватися з іншими хлопцями, щоб вони відчули себе частиною першої команди, показали, на що здатні.
– З нинішнім підбором виконавців «Вердер» міг би домагатися високих результатів?
– Не відкрию нічого нового, якщо скажу, що будь-яка команда хоче зміцнюватися якісними виконавцями. Якщо виділять гроші, ми обов’язково це зробимо, в іншому випадку я все одно не буду подавати у відставку (посміхається).
– В Україні ваше призначення викликало шквал емоцій, адже ви стали першим вітчизняним тренером, який очолив клуб вищого дивізіону з топ-п’ятірки європейських чемпіонатів.
– Дуже багато телефонували, вітали. Приємно, звичайно, але насолоджуватися цим не варто, потрібно працювати.
– У «Вердер» ви потрапили в 1996 році. Як довго тривала адаптація в новому клубі, в новій країні?
– Будь-який футболіст, який виступає за межами рідної країни, скаже, що це важко. Я не виняток. Перший рік був непростим, все-таки все було по-іншому, але вже у другому сезоні стало легше. Більше того, мені пощастило з командою, колектив виявився хорошим, партнери прийняли мене відразу.
– Німецька мова ви вивчили швидко?
– Вчив по мірі можливості. Комусь це дається легше, комусь навпаки. Головне – не боятися говорити і вчитися.
– Додому тягне?
– А як же без цього?.. Адже Я українець. У мене родичі в Новомосковську. Всі 18 років, працюючи в Німеччині, на Новий рік приїжджаю додому.
– Ви пильно стежите за чемпіонатом України?
– Сильно не вникаю, але топові матчі намагаюся не пропускати. Приміром, останній раз дивився поєдинок «Дніпро» – «Динамо». Звичайно, вболівав за дніпрян, але в той же час радий за Серьогу Реброва, кияни зараз хороші.
– А як у Німеччині висвітлюється чемпіонат України?
– На жаль, ніяк.
– Хочу запитати у вас як у західного фахівця, чому на наших футболістів невеликий попит в Європі?
– Ну чому ж? Західні клуби не проти купувати українських гравців, просто на них такі ціни, що не можна навіть підібратися. Ціна і якості непорівнянні. Та й навіщо виконавцю кудись їхати, якщо йому добре платять у своєму клубі? А добре платять вже у 20 років. Можна тільки уявити, що футболіст просить у 25. Виходить, на менші гроші в західний клуб гравець йти не хоче. А потім запитують, чому у нас погана збірна. Як же може бути по-іншому, якщо на максимальному рівні футболісти проводять по три матчі в рік?
– Яка мрія тренера Віктора Скрипника?
– Не хочу заглядати дуже далеко. Для мене зараз головне – виконати завдання по збереженню для «Вердера» прописки у бундеслізі. Якщо ми зробимо це заздалегідь, то потім зможемо приділити більше уваги хлопцям, які стукають у двері першої команди, і працювати на перспективу.
