Взагалі начебто там романтики перевелися з кінця 18-го – початку 19-го століття. Шіллер, Гейне, Гофман в літературі, Бетховен, Шуберт, Шуман в музиці… «Лейбл» німецького романтизму – роман у листах Йоганна Фольфганга Гете «Страждання молодого Вертера» дивним чином «транспортувався» приблизно через два з половиною століття… Юргена Клоппа, в його сьогоднішні страждання.
Клопп своєю роботою і навіть своєю особистістю займає величезну територію між точками на умовній карті – від «не зовсім типового німецького тренера» до «зовсім не типового». Спочатку – чисто зовнішні порівняння. На тлі респектабельних Зеппа Хербергера, Хельмута Шена, Удо Латтека, Оттмара Хітцфельда, Франца Беккенбауера, Йоахіма Льова, а тим більше на тлі жорсткого Фелікса Магата, швидше підходящого в герої похмурих опер Вагнера, нинішній поки ще тренер «Боруссії» представлявся таким собі «каченям». Тільки – не бридким, а швидше розвеселим, навіть феєричним з модною в богемі «триденної неголеністю». Та й скакав у технічній зоні Юрген не в дорогих «цивільних» костюмах з бездоганно підібраними до них краватками, а тільки в «треніках» з неодмінною клубної бейсболкою на голові. І не тільки скакав, а і в дні тріумфів Дортмунда не соромився брататися з фанатами «Боруссії». На подив – не типовий персонаж у знаменитому, увенчанном величезною кількістю лавров тренерському цеху Німеччини.
Але сама зовнішність ні про що не говорить на цій «сковородочкой» професії. А саме з Клоппом вона ще й оманлива. Для початку нагадаю, що він теоретично достатньо підкований – ще гравцем «Майнца» вивчився в університеті Франкфурта-на-Майні за спеціалізацією «спортивний вчений», а потім в інституті фізкультури Кельна отримав ліцензію професійного тренера. Вчився він без блату, без послаблень, які іноді (?) отримують спортсмени в наших інститутах. Саме Клопп «витягнув» свою рідну «Майнц» у Першу Бундеслігу. А з квітня 2008 року – в Дортмунді. Хто такий герр Клопп як тренер?
Він вміє давати старт тлумачним футболістам, він відчуває їх талант, коли про це інші ще не здогадуються. Так, у «Баварії» прогавили здібності свого вихованця центрального захисника Маттса Хуммельса, а молодий коуч сміливо поставив його в основу «Боруссії» в 19 років. Хто не знає чемпіона світу, бронзового призера першості Європи, володаря багатьох трофеїв в клубному футболі Хуммельса?
Аналогічно в цей список можна включати Невена Суботіча, Кевіна Гросскройца, Шінджі Кагаву. Пізніше – Роберта Левандовскі, звичайно, Маріо Гетце… список можна продовжити. Умів працювати Юрген і з більш досвідченими – з Романом Вайденфеллером, Себастіано Келем і Нурі Шахіном. Це зайвий раз свідчить про Клоппе як про сильну психолога.
Головне, що йому вдалося зробити в Дортмунді – прищепити футболістам дух переможців, сміливих атакеров, які могли поєднувати потужний німецький натиск з тонкою технічною грою.
Які матчі «Боруссії» особливо запам’яталися? У лізі чемпіонів. І коли в сезоні-2012/13 в групі «Боруссія» зайняла 1-е місце, обійшовши мадридський «Реал», і коли в доданий час забили «Малазі» два м’ячі і прорвалися у півфінал. А там її чекав «ображений» Мадрид. І що? Чотири голи Левандовскі не перекрилися трьома «Реала» в домашній ответке. У фіналі ” жовто-чорних чекав «заклятий друг» – Мюнхен! Так, Лігу чемпіонів тоді в Лондоні не виграли, заспокоїлися лише реваншем у Суперкубку Німеччини.
А потім покотилися з гори. Перша причина – на виду. «Боруссія» – не просто типовий «клуб-донор» Європи на зразок «Порту» або «Аякса». Вона один із знакових донорів. Клопп не грюкав дверима, не скиглив після продажу Левендовски, Гетце, а до цього Кагави. Повернення японця з «МЮ» в Дормунд не додало вістів ні клубу, ні футболістові. Тренер намагався реанімувати свою команду-переможницю – не вийшло. Випадок зовсім не винятковий у світовому футболі. Клопп чесно визнав це і сам попросив керівництво «джмелів» розірвати контракт з ним, хоча документ підписаний до 30 червня 2018 року. Тренер заявив: «У мене було відчуття, що «Боруссії» потрібні зміни. Цей клуб заслужив того, щоб його тренував на 100 відсотків переконаний у собі фахівець. У мене нема контактів ані з однією з інших команд. Мій вибір не пов’язаний з тим, що я втомився, творча відпустка я не планував брати».
Саме з причини «не запланованого творчої відпустки» ЗМІ задається двома питаннями: куди піде Клопп, і хто займе його місце в Дортмунді? Якщо по другому питанню поки оголошується скромний список – Томас Тухель з того ж рідного Клоппа «Майнца», то самому Юргену куди тільки швидкі на руку журналюги не виписують «посвідчення про відрядження»: від «Реала» до московського «Локомотива», що само по собі маячня. Найчастіше вистрілюють бренди англійських клубів: «Манчестер Сіті», і «Ліверпуля», і лондонського «Арсеналу». В кожному окремому випадку є свої «за» і «проти». Залишимо солодкий шанс гадати іншим, а самі поміркуймо ось над чим: кому з німецьких тренерів вдавалося досягти успіхів на Альбіоні. Нікому! Правда, і пробував всього лише один, але теж – не останній фахівець. Вже згаданий Магат з тріском провалився в «Фулхеме». Можливо, Юрген захоче підтвердити власну ризиковість. Але повторю, гадати не хочу.
Давайте задамося більш серйозним питанням: а в чому особливість Клоппа як тренера «Боруссії»? Адже клуб славний був і до нього: тільки одних чемпіонств Німеччини – 8. З них у Клоппа – 2. Знову ж, йому не вдавалося, як Хітцфельду завоювати Лігу чемпіонів. Моя відповідь буде короткою: футбол команди Юргена візуально був самий яскравий і пустотливий з того, що довелося бачити за останні років 20. По-друге, він найефективніший коуч Дортмунда. Спасибі «аксакалу» українських журналістів – фахівців з німецького футболу Борису Талиновскому. Він вважав, що при Клоппе «Боруссія» набирала по 1,91 пункту за матч, і це навіть при нинішній кризі команди. При Хитцфельде – 1,84, при Заммере – з 1,74.
І на десерт – моя улюблена тема))). Юрген Клопп не лише визнавався два сезони (2011, 2012) кращим тренером Німеччині, але і кращим футбольним телеэкспертом передовий футбольної держави, в цій якості – три сезони (2007, 2009, 2011). Я зовсім не дивуюся – таке потужне з’єднання футбольного інтелекту, людського чарівності, дотепності та самоіронії!
Як писав Тарас Григорович Шевченко, звичайно, не про футбольному ТБ України: «А чи діждемося свого Вашингтона?»…
